«Патерн» - це перший роман Володимира Єшкілєва, який я прочитав, і це перші пікантні враження в цьому році, від яких я шарівся. У мене не було жодних очікувань від цієї книги, як у деяких людей з якими я спілкувався. То й не дивно, адже на відміну від мене – вони читали попередні роботи письменника.
Сама тема роману закулісних інтриг телешоу мені імпонує, адже, якщо ви час від часу читаєте мої відгуки на різних порталах, то не могли не помітити, що мені до вподоби тема впливу телевізійних шоу на наше з вами світосприйняття. Та я не гадав, що цей роман буде настільки спекотним.
Градус алкоголю та інтимних сцен зашкалює. Часом мені здавалось, що Володимир Єшкілєв перегинає палицю, але потім згадував наші реалії й розумів, що десь так воно і є.
Автору вдалося показати нашу з вами людську потворність, яка межує з тваринними інстинктами та бажання задовольняти свої інстинкти й бути королем/королевою цього світу.
Самі дії роману розгортаються жваво впродовж всієї книги. Засумувати ви точно не встигнете, тим паче з такими-то сценами задоволення один одного. Та насправді всі ці пікантні втіхи – не є головною ідеєю книги. Цей роман глибший, ніж може здатись на перший погляд. Він порушує питання жаги до влади та слави. Автор показує, на що здатна людина заради досягнення власних амбіцій. Володимир Єшкілєв демонструє, наскільки крихка є любов, і те, як ми її використовуємо заради власної втіхи та вдоволення бажань.
Декого може обурити, що в книзі немає традиційних стосунків. В наш час не толерантно так висловлюватись та я намагаюсь слідувати за Словом Божим і Воно дає чітко зрозуміти, що є правильним, а що ні.
Та я ніколи не осуджував людей з іншими вподобаннями, бо у нас у всіх є грішки й у кожного з нас є власні демони, яких ми час від часу даємо волю. Я не знаю, чому Володимир Єшкілєв вирішив посунути чоловіків і часом відверто глузувати з їхньої гідності, якою так пишається «сильна стать», але це право автора. Гадаю, що письменник намагався щось показати, щось, що я не зміг розібрати, або зрозуміти. Можливо, автор забажав показати, що чоловік – це не лише його его, а щось більше. Або навпаки, що вони стали безхребетними і апатичними. Мовляв, подавай їм романтику, а не оці брудні ігри.
Вас може відлякати все це, але сам роман багатошаровий. У ньому є дивні персонажі, яких хочеться розкусити, інтрига, яку хочеться розгадати й таємниця, яку хочеться розплутати.
«Патерн» - це роман у романі. Так-так, у нього є частинки іншої вигаданої книги, яку читатиме головний герой, а також пару фрагментів іншого класичного твору. Цей прийом не новий, але він вдало розбавляє концентровану історію. А що найголовніше - ці фрагменти вписуються у сам роман. Вони його доповнюють і не викликають відчуття, що вони написані аби були написаними.
Для мене «Патерн» вийшов такою собі перчинкою де ти відчуваєш всю гостроту і пікантність, від якої тобі часом вже не до снаги його гризти, але щось тебе тримає до кінця й тому намагаєшся проковтнути все до останнього шматочка попри сльози, біль та здивування.
Фото - Сергій Степаненко.
