Спочатку я подумала, що “Родаки” Дмитра Кешелі - це просто дуже смішна книга. З перших сторінок почала реготати і раділа, що нарешті маю таку книгу, яка дійсно може насмішити і розслабити. Дуже рідко таке зустрінеш, бо всі намагання авторів розсмішити читача, зазвичай, виявляються якимось штучними. А тут просто вибух! Все органічно і до місця!
Найбільше мене вразило, як автор вміло маневрує між жартом і витонченим трагізмом людського існування.
Однак подальше читання дещо знизило мій гумористичний настрій, натомість занурило в неймовірно ліричний і зворушливий плин подій.
І тоді стало зрозуміло, що сміх автора - лише облямівка для глибокої і трагічної оповідки про історію однієї родини, яка змушена була існувати в умовах "колгозного" ладу, з портретами Леніна і Сталіна на стінах і в головах.
І є в тому авторському погляді широка гама відчуттів: від глибоко суму до жартівливої насмішки і сарказму.
А в цілому - це неймовірна іронічно-лірична історія про бешкетного хлопчика Митька і його родаків: мудрого і доброго діда Соломона, його буркотливу і заповзятливу дружину бабу Фіскарошку, розумника діда Наполійона, дивну художницю мамку і злодійкуватого нянька, який вічно щось краде у "колгозі", щоб прокормити свою родину.
Ми знайомимося з безліччю симпатичних родичів і сусідів, а також тварин, кожний зі своїм смачнючим прізвиськом, на кшталт Гітлерки, Гебельса, учителя пана Фийси, кози Динамітки і т. ін. Всі вони чимраз потрапляють у якісь кумедні і трагі-куменді пригоди (наприклад, вдарений блискавкою дід Соломон і його похорон, після якого він ожив, а Фіскарошці довелося всім відшкодовувати збитки, які родичі і сусіди зазнали під час підготовки до поховання), герої часто протиставлені владі і виходять із зіткнень з нею переможцями завдяки своєму незбагненному почуттю гумору.
Книга написана чудовою мовою, але іноді складною для сприйняття для мешканців центральної України. Попри те, ця колоритна мова лише додає тексту особливого смаку і змісту.
Найбільше мене вразило, як автор вміло маневрує між жартом і витонченим трагізмом людського існування. І якщо розділ "Збийвіч" розсмішив до сліз, то розділ "Мамка мої" розчулив також до сліз. Це класна книга! Для душі і розуму!