“Невидимі жінки” Керолайн Кріадо Перес як книжка, що вас дуже розізлить

Якщо ви жінка, то скоріше за все, вас обурить не книга, а та кричуща і місцями просто злочинна несправедливість у ставленні суспільства до жінок, про яку в тій книзі йдеться. 

Якщо ви чоловік, то дуже висока ймовірність того, що вас розізлить сам факт: якась там борчиня за права людини розкриває читачам і читачкам очі на реальний стан справ - світ, що сьогодні «заточений» під чоловіків, де жіночі права хронічно зневажені, а існування жінок взагалі не враховується ані медичними, ані культурними, ані політичними інституціями, більше не влаштовує жінок. Гадаєте, моє припущення про розгніваних чоловіків – то перебільшення чи вигадка? Пошукайте в соцмережах дописи про вихід книги (хоч українською, хоч англійською) і почитайте чоловічі коментарі під ними!

«Невидимі жінки» Керолайн Кріадо Перес – правдива і дуже болюча книга про некомфортний, упереджений, зневажливий, сексистський, небезпечний, незатишний, а часом і дуже ворожий до жінок глобальний світ. Вам здається, що дискримінації і утисків базових людських прав зазнають хіба що кинуті на поталу талібам афганські жінки? Насправді ж, навіть в скандинавських країнах, що скидаються на суцільне феміністичне раювання, жінкам так само доводиться стикатися із упередженим ставленням, що століттями плекалося в суспільній свідомості: немовбито жінка - то якась другорядна істота на планеті, тоді як єдиним і повносправним, канонічним «людинякою» є виключно особа чоловічої статі.

Те саме із розмірами сучасних смартфонів! Жорсткі сидіння, розташування водійських крісел і навіть ременів безпеки в автомобілях розраховані на чоловічі параметри, але не враховують побудови жіночого хребта і жіночих статур, тому не тільки не рятують жінок під час аварії, а можуть спричинити загибель або призвести до важких травм та інвалідності. Дослідження і тестування ліків для боротьби із чоловічою еректильною дисфункцією отримують усі можливі гранти, розробка ж ліків для послаблення жіночого менструального болю чи зменшення вірогідності цісаревого розтину під час пологів отримують відмову за відмовою. Протоколи обстежень і лікування серцево-судинних хвороб, стандартні для чоловіків, жінкам не годяться, можуть нашкодити або не допомогти, натомість замість вчасної медичної допомоги і уважного ставлення медперсоналу, жінки найчастіше чують на свою адресу суворе: «Не морочте лікарю голову!» і злочинно-недбале: «Що у вас там болить? Не вигадуйте! Пийте заспокійливе і не заважайте працювати».

І це, на жаль, не поодинокі випадки, недогляд або непрофесіоналізм окремих компаній чи людей. Це алгоритм, за яким сьогодні функціонує світ! Але жінки – це не статистична похибка, не «чоловічі манекени, тільки менші» (до речі, їх і до сьогодні використовують у краш-тестах в автомобільній індустрії світу), не істоти, що анатомічно відрізняються від чоловіків хіба що статевими органами. Чоловічий світ абсолютно ігнорує те, що жінки виношують, народжують дітей, мають місячні, і то часом дуже болючі, а ще весь час стикаються із загрозою вербального чи фізичного насильства (весь час – це не космічно неозоре «колись у житті», а щодня, щохвилини, щомиті!). І це жінки є тими, хто виконує майже всю неоплачувану роботу у світі – доглядають за домогосподарством, піклуються про дітей, старших чи хворих членів родини, і саме жінки найчастіше опікуються сусідськими громадами і безкоштовним адмініструванням всього на світі – від наведення ладу в офісі до щоденного курсування між додатковими заняттями та гуртками для дітей – бо все це за замовчуванням «ваші бабські справи». Чоловіча частка участі в цих безкоштовних «розвагах» залишається стабільно низькою.

Що заважає світу подбати про жінок? Захищати їх та їхній добробут, опікуватися їхньою безпекою, покласти край насильству проти жінок і тим самим неабияк покращити загальний стан світової економіки? Та усе, що завгодно! У світі ж то війна, то революція, то катаклізми, то олімпійські ігри – жінки і їхні права завжди не на часі!

Книга «Невидимі жінки», чесно кажучи, не надто фонтанує оптимізмом, бо Керолайн Кріадо Перес не скочується в примітивний позитивізм на кшталт, «дівчата, посміхніться, ваша посмішка робить світ кращим!», натомість пропонує засукати рукави і лупати, лупати цю скелю, щоб через 50 років, гортаючи книгу, майбутні дівчата хіба що жахались і співчували своїм бабусям, нам сучасним, а не щиро дивувались: «Що? У жінок колись були якісь права?»