"Моцарт 2.0" Доржа Бату або Як зламати стереотипне уявлення про генія

Згадайте, де і коли востаннє ви чули щось про Моцарта? Питання не до професіоналів, для яких Моцарт – ікона, що висить у кожному музичному кабінеті кожної музичної школи. Ні. Питання для простих «смертних»: що ви знаєте взагалі про Вольфганга Амадея Моцарта? Помилково називаючи його німцем, не всі здогадуються, що він австрієць.

Особисто я знаю про цю постать і багато, і мало водночас. Мені пощастило бути сестрою музикантки, в якої грати класику було як отче наш. Саме вона щоразу перед сном (це стало нашим «нічним ритуалом») розповідала мені цікаві факти про Моцарта. Від сестри я дізналася, що у талановитого австрійця, крім музики, було ще одне захоплення - гра у більярд (та й взагалі він був азартним!) і завдяки їй мені відома дивовижна й трохи іронічна  сумна історія, пов'язана із його дружиною Констанцією…

І ще цікавий факт – Моцарт був ще той Дон Жуан! Але ж геніям усе пробачають, на те вони й генії.

Друга хвиля мого «омоцартування» відбулася, коли я вступила до музичної школи (батьки помилково вважали, що я успадкувала від сестри любов до музики, через рік вони пошкодували, коли викладачка майже благала їх забрати документи)… Його портрет і справді висів майже в кожній аудиторії (як і Тараса Шевченка у кабінеті української літератури). Там, звісно ж, мені розповідали геть інше: він геній, ідеал, ти маєш молитися йому кожен вечір, щоб завтра вранці не прокинутися без слуху чи без одного пальця і не втратити здатність грати на музичних інструментах (наче я від цього сильно страждала б! )... Там залякували, змушували «любити», тому зацікавлення цією постаттю зникло… Але по суті, що таке ці кілька фактів, які я знаю про нього? Це навіть не 1% його життя. Ми нічого не знаємо про композитора – на відміну від людей, які трохи серйозніше, ніж через монологи сестри на ніч, досліджували його біографію.

Одним із таких знавців можна вважати Доржа Бату, автора твору “Моцарт 2.0”. Завжди захоплювалася людьми, які пишуть книжки про видатних постатей: скільки всього вони опрацювали! Навіть не уявляю, як багато книжок про відомого композитора довелося прочитати авторові, щоб написати таку книгу. Під «такою» я маю на увазі одночасно і цікаву, і веселу, і просту, і глибоко філософську, і біографічну, і фантастичну і т.д. (прикметників я знаю ще багато, але то буде безкінечно).

Я б могла сказати, що «Моцарт 2.0» Доржа Бату - це абсолютно новий і свіжий погляд на життя відомого в усьому світі композитора, але для цього мені треба прочитати хоча б якусь іншу книгу про нього. Відкинемо ці пафосні крики і скажемо відверто — просто, чисто, весело та щиро.

Книга буквально одразу переносить тебе у світ сучасного Нью-Йорка, де Таймс-сквер цілодобово забитий тисячами людей… Книга дарує здатність бути тим, ким хочеш, адже це Нью-Йорк, крихітко! А як описано роботу в поліції – яка ж вона складна! І ні, вони не тільки пончики їдять цілими днями… Зображено виснажливу працю офіціантів, які мають терпіти «усіляких» клієнтів і відтворено сумну долю емігрантів та ще багато іншого… І це все – в одній книзі!

Про сюжет розповідати багато не хочу, бо це треба прочитати, щоб відчути атмосферу історії.

Просто уявіть собі Моцарта, того самого, що народився за царя Гороха, коли люди ще не знали, що таке писати паперові листи кульковою ручкою. І цей Моцарт несподівано потрапляє в світ, де люди за кілька годин можуть опинитися абсолютно в іншій частині планети; де для того, щоб поговорити з далекими родичами, тобі достатньо поклацати в якусь прямокутну штукенцію – і їхні обличчя одразу ж на ній з'являться; де люди припинили запам'ятовувати інформацію та спогади, адже у них є нотатник та камера в цій же прямокутній штукенції… Усе це є покаранням чи другим шансом для молодого композитора? Звісно ж, одразу все асоціюється із покаранням: немає нічого гіршого, ніж вивести людину із зони її комфорту та змусити виживати будь-якими способами. Саме так і думав Вольфганг, поки не зустрів Стейсі, яка змогла його врятувати й допомогти адаптуватися у сучасному світі.

Це не геніальна книга про не менш геніального митця. Це не книга для професійних музикантів, які вважатимуть її «#господивсежбулонетак». Це просто історія - вигадана, фантастична, цікава, легка. Це саме та книга, яку хочеться читати, коли ти сидиш перед теплим каміном та п'єш гаряче какао, а на вулиці сніг. Готова написати книгу про книгу, щоб описати весь післясмак (а він вже другий тиждень!), але скажу тільки наступне: ця книга для тих, хто уявляє Моцарта старим чуваком, який все своє життя присвятив тільки писанню музики та не бачив більше нічого іншого. Ця книга для тих, хто вважав його надсерйозною людиною, що постраждала від життєвих обставин. Ця книга для тих, хто хоче зламати стереотипне уявлення про генія та поринути у веселу історію разом із ним.