Перший ковідний рік, що його світ пересидів, пережив, перенудився на локдауні, тривав довше, ніж будь-який інший його календарний побратим. Скажімо, один ковідний рік проти десяти звичайних.
Ще минулої весни нам усім здавалося, що «все це» включно із пандемією, масками, дистанціями і щогодинним миттям рук скінчиться за якихось кілька тижнів: що ж, перебронюємо авіа-квитки, і швиденько розлетимося по своїх безвізових справах всією Європою!
У «Втраченому літі» Владімір Камінер, німецький письменник, народжений у Москві, фіксує саме цей початковий відтинок нового ковідного «межичасся» - того благословенного періоду невігластва й оптимізму, коли вірилося: ось-ось, іще трошки - і, геть, задушливі маски, привіт, улюблені ресторани, прогулянки в парках і обійми з друзями! Розкупимо квитки на всі вистави й фестивалі, накидаємо повні валізи красивого непотребу в дютіфрі й, нахлюпавшись аеропортовою кавою й просекко, помандруємо до гейтів на виліт, і небо знов наповниться гудінням Боїнгових двигунів (пригадую, як перші тижні локдауну стрічка у фейсбуці щодня приносила однакові тужливі пости: «в цей час ми мали б сидіти на борту літака на Мальдіви, в Дубай, Відень, Нью-Йорк, Париж…»).
«Втрачене літо» - це іронічний нотатник довколишніх подій «наживо», що фіксує епохальний момент незворотності, оцю крапку в часопросторі, за якою починається славнозвісне «як було – вже не буде більше». Розгубленість, порожні європейські площі й дельфіни в затоці Венеції, страх, самотність, химерні заборони, соціальна дистанція, вино й співи на балконах, застряглі розгублені туристи, порожні летовища, ажіотаж довкола масок, скандали політичні й життя бентежне, й, авжеж, колишні совєцькі люди, що своєю поведінкою раз у раз нагадують «колишніх совєцьких» не буває, а «путін головного мозку» - то вірус смертоносніший за будь-яку «корону».
Ця книга не про ковід. І не про різнобічний глобальний досвід існування (а іноді, й виживання) в умовах пандемії. Це лишень щоденник, особисті спостереження автора – влучні й дотепні, а ще милі у своїй буденності життєві оповідки про його близьких та друзів, об’єднані під однією обкладинкою.
Але насправді, «Втрачене літо» - це тільки малесенький пазл в епохальному полотнищі ковідного та пост-ковідного письменства, яке ще людству належить створити. Бо, на жаль, після нетривалого періоду очікування, що «ось-ось, - і все!» надію й оптимізм заступило розуміння, що тема коронавірусу не дуже то й надається до веселощів. Навіть згаданий автором епізод домашнього насильства в шлюбі австрійської пані міністерки – тема не надто радісна і взагалі не смішна: якщо висока європейська чиновниця не може давати раду із насильством у власній сім’ї, то що вже казати про жінок пересічних, які у локдаун залишилися сам на сам в чотирьох стінах із домашніми аб’юзерами, безгрошів’ям, невдалими шлюбами та родинними проблемами – без жодної надії на сторонню допомогу чи підтримку. Або історія про те, як матері автора, що виявилась єдиною жінкою похилого віку на цілий будинок, зголосилися допомагати з постачанням продуктів не тільки вся рідня, а й усі сусіди: чудовий приклад людяності й добросусідства, що його брали на озброєння по всьому світу! Але разом із тим повні шухляди консервів та макаронів не завжди розраджували самотніх і старих людей, які через ковід і суворі епідемічні обмеження залишилися в абсолютному вакуумі спілкування і через це навіть накладали на себе руки.
Кожен прожитий досвід – цінний, і той, що його занотував Владімір Камінер, і той, що його прожила кожна інша людина, захоплена в ковідну пастку часу, коли дні й години тягнулися нескінченно довго, а життя «яке було» неслося на космічній швидкості під три чорти.
Але саме час дасть змогу скласти докупи пазл до пазлу, камінчик до камінчика, скельце до скельця, слово до слова цю монументальну працю покоління і дати відповідь на питання: «А що було далі?»
Читайте також:
- Втрачене літо. Дойчланд курить на балконі 2В наявностіSpecial Price 203₴ ціна ЄКЛУБ КРАЩА ціна Regular Price 319₴ціна ЄКЛУБКРАЩА ціна
