Історія шляху до життя під грифом «Екосвідомість» або «Зменшення відходів»

Усім привіт! Мене звати Ася - я 1/100 частина “Книгарні ”Є”. Сьогодні я вам розповім свою історію шляху до життя під грифом “Екосвідомість” або “Зменшення відходів”.

Вперше про цей рух я почула у відео однієї білоруської блогерши, рівно рік тому. У травні 2019 року. І тоді ж поставила питання із цікавості : “ А чи у мене так вийде? Це дійсно можливо?”. У той же вечір зшила першу торбинку на зав'язках і тюлі (користуюсь досі). Наступний крок був справжнім ВИКЛИКОМ (хоч явних причин для того не було) - перша купівля товару у свою тару.  Усе пройшло чудово, а пані на касі навіть зробила перший комплімент із сотні тих, що я отримала в майбутньому. Більше вагань не було. Стало зрозуміло, що це абсолютно мій стиль життя і я почала ним цікавитись детальніше.

З того моменту хліб, крупа, молоко, овочі, фрукти, печиво, чай, кава та ще багато інших найменувань купуються виключно у свою тару. Іноді стаються кумедні ситуації на кшталт (уявляємо) :

Пекарня..

– Добрий день, можна, будь ласка, тістечко у мою торбинку, - простягаю торбинку.

– Як? У вашу? Вона ж біла? Давайте в пакет, а тоді вже торбинку...

– Не турбуйтесь! У тому і суть, щоб пакетика не було, а торбинку можна випрати.

*шок-здивування, куліси...*

Часто у продавців відбувається розрив шаблону, адже питання звички ( без питання наслідків) глибоко сидить у свідомості. Пакет мусить бути і крапка! Признаю: відчуваєш щире здивування, коли розумієш, що життя без пакетиків можливе і це дійсно не жарт. Свої я протримала вдома “ про запас/на випадок, а раптом я не зможу без них жити” пів року. Не скориставшись ЖОДНИМ, зрозуміла, що у моєму домі їм не місце.Справа не  в тренді. Є така тенденція - називати екологічним усе, на чому зелений листочок і напис великими літерами ЕКО. Не звертаючи уваги на те, що все написано на пластиковій пляшці в целофановому пакеті із бантиком. Адже тоді втрачається сам сенс екологічності й екосвідомості.

Екосвідомість — хід мислення, який спирається на умови зменшення відходів, взаємодії з природою і власною совістю. Важливо зрозуміти, що пластик, навіть якщо йому пощастить бути переробленим, однаково поїде на сміттєзвалище, де пролежить 200 років і розпадеться на мікропластик, який потрапить до їжі, у воду і грунт. Тому речі в пластику не можуть бути під лозунгом ЕКО, оскільки руйнують саму ідею екологічності. Врешті-решт планета у нас одна і забруднивши всі природні фільтри (грунт, пісок, рослини) відходами, постраждають люди, адже все, що ми з'їмо та вип'ємо буде отруйне.

Біологічний організм не може бути здоровим, вживаючи отруйну їжу. Тому закликаю задуматись в магазині перед полицями із яскравими товарами в пакуванні. Чи зможуть вижити ваші діти у світі, де все росте, але нічого не можна з'їсти, де ріки води, але пити її не можна, бо вона отруйна? Кожна ваша пляшка, кожен пакетик переживе вас бодай удвічі. Вас не буде, а він продовжить шкодити вашим нащадкам. Невже воно того варте?

Вихід є. Особисто мені в цьому допомогла книга “Дім нуль відходів” Беа Джонсон. У ній детально описується кожен аспект життя, побуту і рутини, які можна замінити металевими, скляними, багаторазовими і навіть вічними речами, які не будуть шкодити природі, але виконують свої функції на відмінно.

Загалом купівля товару В ПАКУВАННІ (будь-якому) майже зникла. За рік вдалося зменшити відходи втричі. 80% зараз складає органіка, трохи паперу і метал. На даний момент тестую спрощений варіант компостера із хробачками (15 трудяг). Живуть у великій банці за 2 тижні з'їдають одне яблуко. Це успіх. У майбутньому планую розвивати цю тему.