Читання впродовж карантину

Якщо говорити відверто, читання впродовж карантину виявилося ще тим випробуванням.

Спочатку я думала, що нарешті  у мене буде час перечитати все на світі, але я помилялася. Неабиякі проблеми з концентрацією та незвична апатія геть не дозволяли мені занурюватися у художні твори. Можливо, тому що зазвичай читання мій мозок підсвідомо сприймав як ескапізм від напруженого ритму життя, але в умовах карантину тікати від того було непотрібно, навпаки — напруженого життя бракувало. Саме тому в умовах ізоляції мені більше було до вподоби читати нон-фікшн твори.

Один з таких — документальний роман американського журналіста Еріка Ларсона «Диявол в білому місті», („The Devil in the White City“), який вийшов у 2003 році у видавництві „Crown Publishers“.  Книга присвячена Всесвітній Колумбійській виставці 1893 року, яка проводилася в Чикаго, та похмурим злочинам, скоєним під час її проведення. У жанрі художнього репортажу, спираючись на численні архівні матеріали, автор створює цілісну картину подій під час підготовки та проведення виставки, велич та краса якої протиставляється нелюдським знущанням та вбивствам першого в історії США серійного вбивці доктора Г.Г. Голмса.

Паралельно автор розповідає про всесвітньо відомого архітектора Деніела Бьорнема, який керував будівництвом виставки та спроєктував так зване „Біле місто“. Цікавою буде ця книга особливо для тих, хто захоплюється архітектурою, адже твір насичений  детальними описами усіх етапів підготовки виставки, її численних експонатів та новітніх технологій інженерії того часу, серед яких і оглядове колесо Джорджа Ферріса. Автор також відкриває завісу життя таких відомих на весь світ архітекторів та дизайнерів, як Фредерік Олмстед, Джон Верборн Рут, Чарльз Етвуд, які, на превеликий жаль, навіть уявити не могли, що їхні величні проєкти будуть використовуватися маніяком Голмсом в якості пастки для своїх жертв.

Також до моїх рук потрапила книга „Дитячий спогад Леонардо да Вінчі“ Зигмунда Фройда („Eine Kindheitserinnerung des Leonardo da Vinci“), яка вийшла у видавництві „Fischer“ у 1995 році. Саме на прикладі цього великого італійця автор нещадно демонструє свою теорію психоаналізу. І, можливо, дещо з його висновків може здатися перебільшеним, адже наука розвивалася надалі, й сьогодні нам відомо про людську психіку набагато більше ніж в часи Фройда. Проте, це аж ніяк не зменшує привабливості цього твору. Урешті-решт вірити теоріям Фройда чи ні — вирішує кожен для себе.

Окрім цього в ізоляції я нарешті дочитала працю Тамари Марценюк „Чому не варто боятися фемінізму“, яку я вважаю надзвичайно важливою для України. Ця книга відповідає на багато питань, а головне - руйнує стереотипи феміністичного руху. Адже фемінізм – це не радикальна ідеологія, а „боротьба за рівні права та можливості жінок і чоловіків. Нічого радикального як для сучасності“. Книга за структурою нагадує підручник: вона чітко розділена на розділи, освітлює історію та дослідників питання, огляд основних хвиль, розповідає про міжнародні та українські досягнення. Але попри це вона легко читається, позбавлена академічного тону, а наприкінці тематичних розділів є багато корисних посилань, рекомендованих книг та фільмів для перегляду. Окрему увагу заслуговують чудові, виконані з тонкою іронією ілюстрації Марії Кінович, які надають книзі особливого шарму. Прекрасна книга для нашого сьогодення, яка допомагає позбавитися стереотипів та вносить свою частину у боротьбі за подолання гендерних ієрархій та нерівностей.