Івану Дзюбі - 90 років

26 липня виповнюється дев'яносто років з дня народження Івана Дзюби - українського літературознавця, літературного критика, громадського діяча, дисидента радянських часів, Героя України (2001), академіка НАН України, другого Міністра культури України (1992-1994), голови Комітету з Національної премії України імені Тараса Шевченка (1999-2001).

Іван Михайлович Дзюба народився в селянській сім'ї у с. Миколаївка Ольгинського району Сталінської області.

1932 року його родина, рятуючись від Голодомору, переїхала в сусіднє робітниче селище Новотроїцьке, потім - в Оленівські Кар'єри (тепер Докучаєвськ), де Іван Дзюба закінчив середню школу № 1. До 17 років розмовляв російською.

Закінчив російську філологію в Донецькому педагогічному інституті, згодом аспірантуру Інституту літератури ім. Т. Г. Шевченка.

Друкуватися почав з 1959 року.

У 1962 році звільнений з посади завідувача відділу критики журналу «Вітчизна» «за ідеологічні помилки», а в 1965 році - з роботи у видавництві «Молодь».

31 липня 1963 взяв участь (разом із Т. Цимбал, М. Коцюбинською, І. Драчем, С. Тельнюком, М. Вінграновським, Ю. Назаренком, І. Жиленко) в несанкціонованому творчому вечорі в Першотравневому парку Києва, присвяченому 50-річчю з дня смерті Лесі Українки.

У вересні 1965 року на прем'єрі фільму «Тіні забутих предків» у кінотеатрі «Україна» (Київ) разом із Василем Стусом і В'ячеславом Чорноволом вийшов на сцену з першим у СРСР публічним протестом проти політики влади, оприлюднивши інформацію про таємні арешти української творчої інтелігенції.

1965 року написав памфлет «Інтернаціоналізм чи русифікація?» (перше видання - Лондон, 1968; журнал «Вітчизна», 1990, № 5—7) - про загрозливі проблеми національних відносин у соціалістичному суспільстві. Автор власноруч надіслав рукопис цієї книги до найвищих керівних органів УРСР у сподіванні, що влада врахує перегини в національній політиці й «виправиться».

У 1970-х роках був підданий гонінням за погляди, висловлені в окремих публікаціях. Зокрема, 1972 року був виключений зі Спілки письменників України.

У 1973 році - Київський обласний суд засудив його до 5 років ув'язнення і 5 років заслання за «антирадянську» працю «Інтернаціоналізм чи русифікація?». Згодом звернувся до Президії Верховної Ради УРСР з проханням про помилування. Після «помилування» його не оголосили «тунеядцем» завдяки авіаконструктору Олегу Антонову, який знайшов йому роботу коректора у багатотиражці Київського авіазаводу.

Восени 1989 року був одним із співзасновників Народного Руху України.

З 1991 року — головний редактор журналу «Сучасність», згодом — голова редакційної ради.

В листопаді 1992 року став другим міністром культури незалежної України (до 1994). 

У 1999–2005 роках очолював Комітет з Національної премії України імені Тараса Шевченка.

Один із учасників ініціативної групи «Першого грудня».

З 2001 року — почесний доктор НаУКМА.

Член Українського ПЕН.

Іван Дзюба є автором багатьох книг, більшість з яких можна купити на сайті Книгарні "Є":  “Чорний романтик. Сергій Жадан”, “У літературі й навколо”, “Право на сміх. Антологія сатири і гумору української діаспори. Кн. 1. Часопис «Лис Микита» 1948-1985”, “Право на сміх. Антологія сатири і гумору української діаспори. Кн. 2. Гумористика «Мітли» і «Комара»”, “Не окремо взяте життя”, “З криниці літ. Том 2”, “З криниці літ. Том 3”, “На трьох континентах. Книга 1”, “Шевченко серед поетів світу”.

Також на сайті Книгарні “Є” можна купити книгу Надії Частакової про Івана Дзюбу “Іван Дзюба: Дух і творчість”.