Юлія Стахівська про таємниці Могилянки і ключ до сердець юних читачів
До Дня студента письменниця і поетка Юлія Стахівська ділиться секретами роботи над своєю книжкою “Таємниця Могилянки і зниклий ключ”. На сторінках цієї книжки авторка сміливо поєднує історичний наратив з детективним фентезі, зіштовхує реальні постаті з фантастичними, а також прокладає для сучасних читачів містки до розуміння барокової доби.
- Як виникла ідея написати книгу про Могилянку? Чому саме для дітей?
- “Таємниця Могилянки” — це мій дебют у літературі для дітей. Тож я хочу подякувати “Порталу” і його тодішнім редакторкам Олесі Мамчич і Анні Процюк за їхню пропозицію та ідеї, які наштовхнули зробити саме книжку про Могилянку на перетині історії і фентезі.
- Тема досить серйозна. Як Ви знайшли ключ до молодшої дитячої аудиторії?
- Справді, на перший погляд здається, що це матеріал для більш старшої аудиторії, але зрештою я знайшла ключ, який би відкрив цю тему для читачів будь-якого віку.
Цей ключ — у подачі, жанрі детективного фентезі.
І відгуки читачів це підтверджують: книжку із задоволенням читають і дорослі, і молодші школярі, адже їх захоплює сюжет.
- Читаючи повість, розумієш, що написанню кожного розділу передувала дуже ґрунтовна, глибока дослідницька робота. Ці знання складалися в цілісну картинку ще з часів вашого навчання в Києво-Могилянці?
- Раніше, щоб вступити до Могилянки, треба було скласти їхні особливі авторські тести, серед яких, окрім загальних предметів, була історія Києво-Могилянської академії. Тобто, вже вступаючи, ми усі мусили хоч трохи знати про це місце, почитати книжки, мати базовий рівень.
Уже під час роботи над повістю я перечитувала книжку Зої Хижняк, переглядала на ютюбі лекції інших викладачів, перечитала путівник по Києву (Костянтина Широцького, репринт 1917 року), та багато різного.
Усі факти в книжці достовірні, навіть легендарні. Наприклад, спогади про козацькі підводні човни у Фурн‘є я переробила на свій символічний лад, але згадки дослідника — реальні.
- Ваша повість — яскравий приклад освітньої подорожі, у якій навчальний матеріал подається через ігрову форму. Книга може стати приводом для інтерактивного читання з дитиною як вдома, так і в школі. Які поради Ви б дали педагогам, батькам? На що варто звернути увагу, читаючи Вашу книгу?
- Власне, чудовий ключ до освітньої складової книжки дає саме видавництво “Портал” — картки та qr-коди, які містять поради батькам і вчителям, психологічний супровід та історичну довідку. Тож я лише можу порадити використовувати цю листівку і сканувати код (про що часто, на жаль, забувають), — адже це набагато більше, ніж книжка.
Окрім того, мені б хотілося, щоб про цей період і про Могилянку дітям розповідали не нудно. Показували вірші Івана Величковського, Митрофана Довгалевський (це графічні вірші написані у формі хреста, серця тощо). В ютубі є записи “Хореї козацької”, чому б не увімкнути цей спів на уроці?
У книжці, крім фантичних, є реальні герої, або прямо дотичні до Могилянки, про яких надзвичайно цікаво розповідати.
Василь Григорович Барський подорожував по всьому світі: був на Афоні, Близькому Сході, Африці, такий собі “релігійний туризм”.
Для того часу це було надзвичайно круто! Якби він жив зараз, ми б читали про його пригоди на Ukrainer etc.
Я б хотіла донести сучасним дітям, що студенти і випускники Могилянки були успішними, цікавими, неймовірними людьми, які будували освітню і культурну систему України та Східної Європи.
- Ви проводили інтерактивну екскурсію Києво-Могилянською академією по книжці — це також дуже цікава освітня практика. Розкажіть про неї більше.
- Так, поки що відбулась одна така екскурсія (коронавірус, на жаль, вносить свої корективи). Я домовилась з адміністрацією Музею Могилянки і 2 жовтня зустріла всіх біля брами і повела територією університету, починаючи від сонячного годинника, де мені вдалось запустити сонячного зайчика, як у книжці, до музею Могилянки.
Я неймовірно вдячна працівникам музею, що вони дістали револьвер, який мене надихнув на розділ “Револьвер у бібліотеці”. Музейники люб‘язно принесли його і дали потримати у руках усім присутнім дітям. Це був дуже цікавий досвід, і я чекаю на наступні екскурсії. Тож, слідкуйте за анонсами у Facebook.
- Чи є у Вас в планах написання книг у співпраці з видавництвом “Портал”? Про що може бути книга?
- Я буду дуже рада, якщо видавництво запропонує, адже вже знайома з їхніми вимогами і мені дуже подобається їхній історичний напрям.
З ідей — ми обговорювали можливість написання книжки про Сковороду. Я дуже люблю цього філософа і письменника. Якби він жив зараз, то був би супер-коучем. Його б запрошували не лише приватно вчити дітей, а найкрутіші компанії по всій Україні, я в цьому впевнена.
“Бери вершину – і матимеш середину”, “з усіх утрат втрата часу найтяжча”, “сродна праця – це найсолодша в світі річ” — це дуже корисна і практична філософія.
Знаєте, у нас побутує думка, що розумна філософія десь там, у Німеччині, Франції, а у нас якийсь босоногий чоловік і нудні тексти стародавньою мовою. Це була людина неймовірної думки і фантазії, і це йому не заважало любити і добре токайське вино з пармезаном, і писати трактати, і мандрувати. Мені було б цікаво долучитись до переосмислення його образу у сучасній культурі.
- Чим є для вас особисто Могилянка і що про цей легендарний вуз ви б хотіли донести до вашої аудиторії — майбутніх абітурієнтів?
- Ця академія — один із символів нашої освіти, її традиції, це дух бароко, це якість. Нехай кожен там побачить свого героя чи героїню, реальних чи вигаданих. Я, наприклад, дуже рада, що познайомилася із бібліотечним поросям Полузегарком, але героїв та персонажів вистачить на всіх.
Розмову вела Марія Ліоненко
