Володимир Даниленко: «Якщо одним словом виразити найбільшу українську цінність, то це буде свобода»
У цьому році на українському книжковому ринку з’явилося дві книжки Володимира Даниленка «Ніч із профілем жінки» та «Маски Діани Стогодюк», що вийшли у видавництві «Академія». Інтелектуальний містичний детектив про богошукання і психологічний роман про жінку-аб’юзера та її стосунки з чоловіками. Чому в один рік вийшли такі різні романи? Чому письменника так цікавить містика і образ фатальної жінки? І чому в сучасному світі з’явився тип жінки, яка не хоче створювати сім’ю, народжувати дітей і виконувати традиційну жіночу роль? Ці та інші питання ми обговоримо з письменником.
–Хоча тематично романи «Ніч із профілем жінки» і «Маски Діани Стогодюк» дуже різні, після їх прочитання не покидає думка, що вони між собою пов’язані. Чи ви так не вважаєте?
– Вони справді дуже різні: роман про хлопчика, який вирішив стати месією, і роман про стосунки різних чоловіків з однією жінкою. Спільними між ними є лише мій голос, манера розповідати історії, стиль.
І хоча в романі «Маски Діани Стогодюк» мені доводилося щоразу перевтілююся то в солдата, що повернувся з війни на Донбасі, то в професора історії, то в донецького бізнесмена, то в ортодоксального віруючого, то в профспілкового функціонера, то в політика, але щоразу за цими чоловіками скрадається підліток, який розігрує дорослих, доводячи їх до божевілля.
–Роман «Ніч із профілем жінки» тримається на ідеї, що несподіваний дивовижний випадок і загадкова істота можуть змінити спосіб мислення й поведінку людей. Чи не здається вам, що це спрощення реальності?
–Так думають буддисти, які вважають, що все в цьому світі має причинно-наслідкові зв’язки і випадок не може мати доленосого значення. А в західній цивілізації панує марксистська традиція, згідно з якою поява непересічної людини в історії завжди має випадковий характер, оскільки людина – істота непередбачувана. У романі «Ніч із профілем жінки» такою особистістю є підліток Борик Першко, який вважає себе месією, що прийшов у цей світ, аби врятувати його від духовного застою і деградації.
Якщо людина не може раціонально пояснити загадкове і страшне явище, вона його демонізує.
Так народжуються міфи. І Борик відразу відчуває, що його гра у хованки набуває магічного значення.
–У «Ночі із профілем жінки» містика і соціальна психологія поєднані з детективним сюжетом. Ви вірите в потойбічні сили? У яких ви стосунках із Творцем?
–Я б сказав, що з ним у довірливих стосунках, але я виріс у особливій родині, в якій мою бабу, батькову матір, вважали відьмою. Ще коли вона була дівчиною, то вчилася магії на хуторі в однієї жінки. Я був активною дитиною, постійно кудись влазив, завжди ходив у синцях і порізах. І баба мені замовляла кров, яка на моїх очах скручувалась у бурульку і зупинялась. У мене є оповідання «Грози над Туровцем», в якому баба, щоб помститись за онука, якого підставили й оббрехали, насилає спочатку засуху, а потім грозу.
Тому містика, яку я пишу, це не фантазії, а мій світогляд.
– Своєю поведінкою Борик Першко провокує сплеск релігійної активності й фанатизму, привертаючи увагу спецслужб. Коли стає відомо, хто був нічною жінкою, підліткові загрожує стаття кримінального кодексу як харизматичному лідеру агресивної секти. У розмові з іншим підлітком Борик зізнається, що так, як древні юдеї мріяли звільнитись від Риму й відродити власне царство Ізраїль, так він хоче відновити своє царство Україну. В радянську епоху, в яку відбуваються події, такі думки були нечуваною крамолою. В контексті цього роману, як би ви охарактеризували український характер?
– Якщо одним словом виразити найбільшу українську цінність, то це буде свобода.
Після останньої революції на спаленому Будинку профспілок висіло гасло українською і англійською мовами: «Свобода – наша релігія». Це гасло має висіти в центрі Києва завжди як національна ідея і квінтесенція України.
Після зруйнування ордою Батия середньовічної української держави Київської Русі, щоб відновити державність українці понад 700 років займались повстаннями і національно-визвольними війнами.
Революція і війна – природна українська стихія, успадкована нами на генетичному рівні.
Під час майдану 2014 року повсталі люди, як мурахи до мурашника, стягували шини, будували барикади, зносили продукти, теплий одяг, підтримували вогнища, готували їжу, оборонялися від атак «Беркуту». Ніхто ніким не командував, кожен робив, що міг. Війна і повстання для нашого народу, як вода для риби. На нашій пам’яті відбулося три революції: Революція на граніті, Помаранчева революція і Революція гідності. Найбільші протестні рухи в Росії починали українці. Омелян Пугачов був з української станиці Зимовойської з роду Пугачів, Іван Болотников з Чернігівщини. Події в сучасному Хабаровську відбулися тому, що протестним ядром стали нащадки українців, які в другій половині 19 століття переселилися на Зелений Клин і створили там державу, що прийняла підданство УНР. Навіть у першого опозиціонера Російської Федерації Олексія Навального батько українець із Залісся на Київщині. Через апаратну ізольованість і відірваність від реальності Путін не знає, з ким зв’язався. Він у полоні своїх імперських амбіцій. Через маніакальне бажання Путіна повернути нас у своєї тюремне стійло він розвалить свою недорозвалену в 1917 і 1991 роках імперію, бо неможливо відібрати свободу в людей, для яких вона є найбільшою цінністю. Україна стане могилою російської тюрми народів. Після нас ця країна припинить своє існування й розпадеться на окремі держави, кордони яких проляжуть по межах нинішніх російських автономій. І можливо, в цьому, крім літератури, музики й образотворчого мистецтва, і полягає наша найбільша національна місія.
– В українській літературі не порушувалася тема нарцисичної патології. Роман «Маски Діани Стогодюк» розкриває безодню порожнечі й жорстокості жінки з такою патологією. Наскільки ця тема переосмислена зарубіжною літературою і кінематографом?
– Зигмунд Фройд обгрунтував нарцисизм у кінці 19 століття, але серйозно проблемою нарцисичної патології психотерапевти почали займатися тільки останні десятиліття, тому в художній літературі цей тип особистості не осмислений. В кінематографі нарцисизм показано у фільмах Генрі Гетевея «Ніагара», в якому образ нарциски розкрила Мерилін Монро, і Гаса Ван Сента «Померти заради» з Ніколь Кідман, яка зіграла роль жінки з нарцисичним розладом особистості. Нарцисизм – складне й не таке помітне явища, як психопатія і соціопатія, які більше полюбляють письменники й кінорежисери.
– А Кармен у Проспера Меріме – нарциска?
– Кармен – психопатка.
– Як ви це визначили?
– Коли жінка на тютюновій фабриці назвала Кармен циганкою, вона спалахнула й порізала їй обличчя ножем. Нарциска ніколи б цього не зробила. Вона мовчки проковтнула б образу. Психопати імпульсивні. Якщо їм хочеться помсти, вони це роблять миттєво. Лукашенко, якому лікарі діагностували мозаїчну психопатію, в пориві люті підняв у повітря винищувач, щоб посадити пасажирський літак із блогером Романом Протасевичем, не думаючи про те, що через свій імпульсивний вчинок стане міжнародним ізгоєм, його країна потрапить під санкції, це підштовхне його в обійми Путіну, і Білорусь втратить незалежність. Врешті так і сталося. Після розробленого Росією сценарію атаки мігрантами кордонів Євросоюзу з білоруської території президент Білорусі став зручною політичною іграшкою для гібридних війн у руках Путіна. На сьогодні Росія контролює зовнішню політику Білорусі, її спецслужби і армію. Від білоруської незалежності залишилися тільки вивіска.
– Чому вас зацікавила тема психічної патології?
– Мене завжди цікавила психологія. Психоаналіз я використовував у дисертації і використовую в літературі. З психічними патологіями я зіштовхнувся, коли познайомився з людьми такого типу: психопатами, соціопатами і нарцисами. І ці знайомства мене шокували.
– Чи є в житті прототип Діани Стогодюк?
– Це реальна жінка, з якої я списав зовнішність, характер, звички, її цінності, поведінку і стиль життя. Але в кожному літературному творі є щось із реального життя і щось вигадане. Це ж стосується і роману «Маски Діани Стогодюк».
– Ви вважаєтесь письменником, якого читає велика жіноча аудиторія. Ви завжди занурюєтесь у жіночу психологію, в романтичні стосунки, в побут, у переживання. Але «Маски Діани Стогодюк», схоже, інші за стилем і художньою концепцією. Це чоловічий роман?
– Ні, це роман-унісекс. Він про психологічне насильство у стосунках між чоловіком і жінкою, про почуття, які не облагороджують і підносять, а руйнують. Це історія про екзотичну жінку та її стосунки з різними чоловіками, про жорстокість і ніжність, про свободу і емоційну залежність.
– Існує думка, що чоловік створений для кар’єри, успіху, заробляння грошей, а жінка – для народження дітей і підтримки сім’ї. Чи може чоловік бути нещасливим в особистому житті й успішним у роботі і творчості? І наскільки важлива жінка в житті чоловіка?
– Незалежно від того, чим займається чоловік, його свідомість влаштована так, що жінка залишається в його свідомості, доки він живий. Така природа чоловіка. При цьому він може бути самотнім. А щодо прекрасної статі, то в наш час з’явилася категорія жінок, які зламали традиційні уявлення про жінку як продовжувачку роду. Це жінки, створені для кар’єри і творчості, для яких діти й сім’я відходять на задній план. А жінці з психічними патологіями взагалі протипоказано заводити дітей і створювати сім’ю, бо з жодним чоловіком вона не зможе жити разом. Він від неї або піде, або вона його знищить. Саме така жінка зображена в романі «Маски Діани Стогодюк».
– Для багатьох людей нарцисична патологія нічого не означає. Для них це незрозумілий психологічний термін. Як би ви пояснили необхідність мати хоча б уявлення про небезпеку, яку несе близьке знайомство з психопатом чи нарцисом? До речі, як цих людей називають у побуті?
– У побуті їх називають енергетичними вампірами. З енергетичними вампірами зустрічається кожен.
Якщо у вашому житті з’яляється людина, яка псує вам настрій і змушує страждати, то це енергетичний вампір.
Такі люди спочатку входять до вас у довіру і стають близькими, а потім несподівано без причин починають псувати життя, то відштовхуючи вас, то знову притягуючи до себе. Такі токсичні стосунки ви можете мати з батьками, керівником на роботі або коханою людиною. Причому і чоловіки, і жінки-вампіри поводяться зі своїми жертвами однаково, бо це не залежить від статі. З цих стосунків людина виходить важко, багато років, з підірваним здоров’ям і емоційно виснаженою. У психотерапевтів є навіть для цього спеціальне визначення – емоційне вигорання.
– У романі «Маски Діани Стогодюк» є образ селекціонерки котів Маргарити Аполінаріївни Підкуймухи, яка вперто виправляла слова «фелінолог» на «котознавець», «ґаджет» на «пристрій», «репост» на «поширення». І невдоволено бурчала: «…не варто казати «монстр», якщо є гарне українське слово «потвора». Які процеси відбуваються в сучасній українській мові? Адже щорічно в нашій мові з’являються десятки англійських слів. Що з цим робити? І що з цим роблять в інших країнах?
– В Ізраїлі є інститут івриту, який регулярно оприлюднює нові слова, з яких уся країна спочатку сміється, а потім частина слів приживається. Їх починають використовувати журналісти і державні службовці. В Україні теж є сайти, які пропонують власне українські слова замість іншомовних. Наприклад, замість слів «лайк» – «вподобайка», замість «твітнути» – «цвірінькнути», замість «буккросинг» – «книгообмін», замість «графіті» – «стінопис», замість «хайп» – «галас». І деякі слова вже прижилися. Наприклад, «речник», «правник», «наліпка», «безхатько», «вподобайка». Процес заміни іншомовних слів на українські міг би відбуватися інтенсивніше, якби був вищий культурний рівень журналістів і українських чиновників. А ще якби держава очолила цей процес і не стояла осторонь, а займалась унормуванням нових слів і термінології.
– В чому секрет літературної творчості?
– Головний секрет – бути в добрій психологічній формі. Не втратити смак до життя. Не розчаруватися в людях. Вміти захоплюватися. У письменника має бути жива емоційна душа. Григір Тютюнник у таких випадках говорив: «Немає загадки таланту. Є вічна загадка любові». І додати до цього нічого.
Розмову вів Ярослав Карпець