Світлана Богдан розповідає про сім захопливих мандрівок від Київської Русі до сьогодення
Пані Світлано, Ви, мабуть, дуже любите мандрувати, адже таку неймовірну книгу про мандри могла написати людина, яка закохана в подорожі? Поділіться з нами тим, як виникла ідея написання цієї книжки?
Так, мандри — це моя велика любов. Свого часу, в університетські роки, мені пощастило мати змогу багато де мандрувати Україною і трохи за її межами. Ідея книжки виникла завдяки письменниці Олесі Мамчич, яка працювала редакторкою видавництва “Портал”. Ми з нею обговорювали різні теми, на які можна було б написати книжку для цього видавництва, серед них прозвучала тема мандрів, і мені це дуже відгукнулося. Я відчула: це те, про що справді хотіла б написати! Тож затвердили цю тему для мене.
Книга «Мандри давні та нещодавні» — це сім захопливих мандрівок від Київської Русі до сьогодення. Історії та маршрут підібрані дуже цікаві. Розкажіть, як відбувалися пошуки інформації? Як Ви обирали, про що саме писати?
Насамперед найбільше в пошуку інформації домопоміг мені історик Ігор Козловський. Саме у спілкуванні з ним виник задум основної мандрівної лінії Київ-Стамбул, яку в книжці розглянуто в різні історичні епохи. Він порадив чимало цікавої історичної літератури, яка стала в пригоді під час написання книжки.
Також несподівано вдало склалося щодо розділів про мандри в Єрусалим у ХІІ ст. і про подорож Василя Григоровича-Барського у ХVІІІ ст. Я певний час не знала, що писати саме щодо цих історичних епох. Та допоміг щасливий випадок: якось на Подолі зустріла свою викладачку з “Києво-Могилянської академії” Ганну Павленко, яка є фахівцем з давньої української літератури. Розповіла їй про свої пошуки матеріалу для книжки, і вона порадила два тексти: “Житіє і ходіння Данила, Руської землі ігумена” і “Мандри по святих місцях Сходу з 1723 по 1747 рік” Василя Григоровича-Барського. Завдяки цьому постали другий і п’ятий розділи книжки.
Про сучасні мандри написала частково зі свого досвіду, а дечим поділилася зі мною моя подруга і багаторічна посестра в мандрах Олена Максименко: подорожі до сучасного Стамбула, Абіско, пустелі Ваді-Рам і Нью-Йорка описано на основі розповідей Олени. Узагалі саме їй я завдячую початком своїх мандрів і багатьма подорожами в юності, тож без Олени цієї книжки не було б. Олена — журналістка, фотографиня і мандрівниця, вона й тепер дуже багато мандрує, значно більше за мене.
Про життя в Індії мені розповіла двоюрідна сестра чоловіка, яка вийшла заміж за індуса і прожила на його батьківщині кілька років.
Тобто визначальним у доборі тем став живий досвід — мій або людей, яких знаю і з якими спілкуюся.
Про що хотілося написати найбільше? А що, можливо, залишилося за лаштунками?
Кожен розділ був для мене по-своєму цікавим і захопливим. Складно обрати щось одне, про що найбільше хотілося писати. Мене вразило, наскільки сміливими і винахідливими у мандрах були наші пращури і в часи Київської Русі, і в козацьку епоху, і в інші віки, про які йдеться у книжці. Можливо, ось про це бажалося сказати найбільшою мірою: про величезну сміливість, силу, наполегливість людей, які жили до нас на цій землі й чиїми спадкоємцями ми є. Це дуже надихає і додає сил у сучасності. Дає відчуття потужного ґрунту під ногами, родової причетності до цих сміливців, певної гордості за минуле своєї землі.
Що залишилося за лаштунками? Сумна частина мандрів у ХХ столітті: наприклад, невеселі вимушені подорожі в часи Радянського Союзу, коли відбувалися примусові переселення великих етнічних груп, зокрема з Західної України на Східну або ж коли через репресії неугодних висилали на Соловки чи в інші не надто мальовничі місця...
«Мандри давні та нещодавні» — це цікавезна екскурсія в минуле, така собі освітня подорож, в якій навчання відбувається невимушено й весело. «Мандруючи» з головним героєм у часі, читач знайомиться не лише з історичними періодами, постатями, а й відкриває для себе велику кількість нових слів та понять, які подаються дуже зрозуміло та доступно. Книга може стати чудовим приводом для інтерактивного читання з дитиною в школі чи вдома. На що дорослі мають звернути особливу увагу, читаю з дітьми книгу?
У книжці є невеликі інформаційні вставки, де роз’яснено певні історичні реалії, терміни, події. Вони допоможуть дитині краще зрозуміти, про що йдеться. Є малюнки-карти, де можна простежити подорож героя. Однак мені здається важливим не надто перевантажувати дитину науковою інформацією, а дати їй змогу прожити цю книжку саме як художній твір, як мандрівку в часі й просторі, повну захопливих пригод. Тож моя пропозиція — не залучати під час читання надто багато додаткової інформації, для якої згодом прийде свій час, а звернути увагу на те, як багато гарних місць є на нашій Землі, скільки красивого й цікавого можна відкрити для себе під час мандрів: той же Тадж-Махал, пустеля Ваді-Рам із червоними пісками, полярне сяйво, краєвиди Карпат і Криму... На цьому я намагалася наголосити: краса в світі довкола нас.
Читаючи вашу книгу, ми бачимо, як змінювалися мандри та самі мандрівники. Як гадаєте, які зміни можуть трапитися в найближчі сто років?
Можливо, буде винайдено якісь нові технічні засоби для мандрів: якісь літаючі автівки абощо... Чому ні? Можуть прискоритися темпи подорожей і розширитися їх горизонти. Однак людина ніколи не припинить мандрувати і, гадаю, що далі, то більше подорожуватиме й відкриватиме для себе нові простори. І на Землі, й поза нею...
Якщо б Ви писали книгу зараз, то що б змінили чи додали?
Можливо, я додала б досвід мандрів під час війни: коли почалася війна в Україні 24 лютого 2022 року, чимало українців вирушили в мандри, щоб урятуватися від обстрілів та воєнних жахіть. І це вже досвід цілого народу: хтось виїхав на Західну Україну, хтось — за кордон, а інші прихистили в себе вимушених переселенців. Тут уже є багатющий матеріал, чимало зворушливих і неймовірних історій, про це можна писати окрему книжку.
А чи думали над тим, щоб написати продовження «Мандрів давніх та нещодавніх»? Про що би там йшлося?
Можливо, це могла б бути книжка для старшого віку: “Мандри...” розраховано на вік 7-10 років, а продовження могло б орієнтуватися вже на підлітків. Можна було б охопити ширший історичний період, узяти і дохристиянські часи, обрати якийсь інший маршрут як основну сюжетну вісь — скажімо, напрямок Україна — Європа, написати про вимушені мандри борців із радянським режимом, дисидентів... Загалом я маю задум “дорослого” роману про свої мандри автостопом з певним психологічним акцентом на подоланні страху: адже в мандрах завжди долаєш певний страх і виходиш на якийсь новий рівень своєї свідомості... Сподіваюся, буде змога це реалізувати.
------
Розмову вела Марія Ліоненко
