Олексій Філановський: про непересічний час і непересічні можливості, маркетингові ідеї у художній прозі, алкоголь і парфумерію

Хоч і не має сивини, Олексій Філановський встиг набути досвіду, який можна вважати цілком достатнім для створення роману. Колишиній шкільний учитель, науковий співробітник, неодноразовий національний чемпіон у зустрічах «Що? Де? Коли?» та наразі один з найдосвідченіших маркетологів України, який співпрацює з топовими компаніями не лише на території нашої батьківщини. Олексій - автор декількох книг із маркетингу, а тепер ще й письменник, що написав історичний роман, включивши в нього свої знання з історії, культурних аспектів того часу та рекламних вивертів. Нещодавно побачив світ роман Олексія Філановського «Провінціал». Новій книзі й присвячена наша розмова з письменником.

-«Провінціал» – це ваш дебютний роман, але не перша книжка. До цього часу вже побачила світ «Головна маркетингова книга», що радикально відрізняється за жанровими особливостями. Що підштовхнуло вас написати саме художній твір?

-Насправді, окрім «Провінціала», у мене вийшли друком вже три професійні книжки, присвячені маркетингу. Окрім «Головної маркетингової книги», це «Гра в бренди» та «Карго-маркетинг і Україна».

Але якщо казати про творчу складову, то саме «Провінціал» моя перша книжка, над якою я почав працювати ще у 2011 році.

Мені подобається писати, створювати та відтворювати світи, які існували колись або не існували ніколи, розповідати про людей, їхні думки, прагнення, почуття.

-Дія роману розгортаються в ХIII столітті, в час релігійних міжусобиць. Чому обрали саме цей період, і що вас так приваблює в історії християнства, адже навіть у «Головній маркетинговій книзі» ви часом посилались на історичні релігійні особливості?

-Ми захоплюємося Відродженням, думаючи про нього як про своєрідну золоту добу Європи, що прочинила браму в щасливе сьогодення.

Насправді це був дуже цікавий час – складалися сучасні мови (англійську Чосера вже ніхто не розумів, Данте зробив із кухонної латини італійську, а лангедойль, попередниця сучасної французької, тіснила романтичні лангедок і провансаль), Болонья, Сорбонна, Саламанка збирали спудеїв, яких навчали цілому універсуму – з’являлися університети, скрізь розквітали «троянди» – неймовірно красиві вітражні вікна церков і соборів, освічені ченці переписували та знайомились із античністю за допомогою Ібн Рушда та інших авторів арабського кола, вільна релігійна дискусія ще була можлива – у диспутах перемагав Петро де Брюї, а Йохимом Флорським зачитувалися та заслуховувалися всі верстви населення, провідні філософи закладали паростки критичного мислення і наукового методу.

А щодо християнства, то саме тоді християнські конгрегації, що переживали розквіт, були для того світу одночасно і найбільшими корпораціями, і наймасштабнішими навчальними центрами, найвеличнішими бібліотеками, інноваційними лабораторіями, а також Голлівудом, «Марвелом» і «Пінгвіном» одночасно.

Процеси, які вирували тоді в монастирях, не можуть не викликати захоплення.

-Головний герой Дефан такий собі геній у рясі, якому все вдається і майже з першого разу. Чи цей персонаж об’єднав у собі риси декількох видатних людей?  Якщо так, то що це за люди і чому саме вони?

-На жаль, історія не зберегла для нас імен більшості видатних інноваторів того часу. Тому Дефан – повністю вигаданий персонаж, занурений у максимально правдиві історичні реалії. Можна сказати, що він виправляє деяку несправедливість.

Але якщо згадувати людей, які допомогли сформувати Дефана як персонажа, то вони побічно з’являються в романі. Це і Іоанн ХХІІ – Папа, якому Авіньйон має завдячувати своїм розквітом. І П’єр Депре – реальний камерарій Папи Іоанна, що жив у той самий час. І легендарний Бенедикт Нурсійський, що жив ще в шостому сторіччі і «вигадав» монастирі. І Публій Теренцій Варрон, який ще за часів античності сформулював принципи, за якими має функціонувати господарство. І Вільям Оккам, який перебував в Авіньйоні як полонений, формулюючи тим часом «нову філософію». І легендарний Дом Периньйон, який свого часу після великої кількості невдалих спроб навчився приборкувати шампанське.

Крім того, Дефан має літературних прототипів – передусім біблійного Йосипа Прекрасного (який за книжкою є його небесним патроном), а також Йозефа Кнехта – магістра гри в бісер. Ці два персонажі теж багато чого додали до фігури Дефана, і мій роман – своєрідний омаж видатним літераторам минулого.

-Дефана не можна назвати взірцем християнства не тому, що він з жінками бавився чи грався з алкоголем, а через його усвідомлення Бога. Читаючи роман, я так і не дійшов висновків щодо його позиції. Він наче і вірить, що Бог є, але водночас забуває про нього і звертається до філософів. Тому стало цікаво, на що ви спирається у своєму житті: релігія, філософія, наука?

-У добу треченто, хоч символ віри був уже давно укладений, точилися запеклі дискусії щодо багатьох релігійних питань. Звісно, Дефан виходить за межі дозволеного у своїх думках, адже тільки позбавившись стереотипів, ми здатні створювати щось нове.

-В одному з розділів Дефан починає створювати парфуми. Цей фрагмент мені нагадав книжку «Парфуми» Патріка Зюскінда. Ви не тільки відтворили атмосферу середньовічного смороду, але й так вишукано розповідали про розроблення ідеальних запахів. Чи був у вас досвід у створюванні парфумів, бажали б колись таке зробити?

-Я досить довго працював в алкогольній промисловості і добре знайомий з процесами створення ароматних спиртів, ефірних олій тощо. Доводилося мені і складати смакові й ароматичні композиції (щоправда, не для парфумів, а для горілок і настоянок). І варто сказати, що зараз процеси не дуже відрізняються від середньовічних. Отже, тут я дійсно багато в чому спирався на власний досвід. 

-«Провінціал» – це однозначно художній роман, але в ньому постійно вгадуються маркетингові стратегії, стартапи, монетизація, здавалося, не грошових речей. Чи було у вас прагнення показати людям, що ми стали настільки залежні від торгівлі, що навіть у романах без них ніяк?

-Скоріше, мені хотілося показати, що з точки зору організації бізнес-процесів, створення брендів, просування товарів середньовічні монастирі могли дати фору сучасним корпораціям.

Мабуть, так воно і є, і мені подобається, що я маю можливість показати історію не тільки як зміну можновладців, але і як еволюцію підприємництва і маркетингу.

-Прочитавши дві ваші книжки, я помітив, що ви частенько звертається до смаку вина чи іншого алкоголю, часом ви розповідаєте про історію виникнення того чи іншого напою. Тепер мені зрозуміло, звідки ноги ростуть, адже у вас великий досвід у створенні міцних напоїв. Що можете порадити людям для того, щоб вони могли насолоджуватись трунком, а не бути його рабом?

Зрозуміло, у кожної людини розміри «ковтка» різні, але я всім рекомендую припиняти пити, коли ви перейшли з першої стадії до другої. Адже далі ви проявляєте неповагу до вина (або іншого напою) і праці людей, які його створювали. А якщо ви доходите до третього ступеню, ви не тільки проявляєте неповагу до себе, але й завдаєте собі шкоди.

Алкоголь може дарувати насолоду, і не варто позбавляти себе її, але коли насолоди більше нема – навіщо продовжувати?

-І наостанок. У «Провінціалі» безліч історичних подій, які вдало вплетені в загальний сюжет. Чи є у вас жанри, які вам подобаються не менше, ніж історичний роман, і ви б хотіли спробувати написати книжку в цьому стилі?

-По-перше, скажу чесно, мені дуже хотілося б написати ще кілька історичних романів, які були б присвячені добі середньовіччя та відродження. Зокрема, мене дуже цікавить постать Юрія Котермака, або Юрія Дрогобича, який свого часу пов’язав Україну з провідними освітніми центрами Європи.

Що ж до інших жанрів, то в мене є фантастична повість «Paradise project». Мені подобається фантастика як можливість зазирнути в майбутнє і подивитися на еволюцію людини, її почуттів, думок, емоцій.

Крім того, нещодавно я завершив рукопис нового роману «Гарні часи», події якого охоплюють проміжок від 1960-х до сьогодення, і одним з головних героїв сміливо можна назвати Київ – моє улюблене місто.

Фотоілюстрації з особистого архіву письменника.