Наталія Смирнова про Крим Керіма
До Дня спротиву окупації Автономної Республіки Крим та міста Севастополя говорили з Наталією Смирновою, авторкою книжки «Крим Керіма», яка нещодавно вийшла у видавництві «Портал». Ця повість відкриває читачам автентичну культуру та філософію життя кримських татар. Це неймовірно щемка та життєствердна історія про силу духу, любов та віру, яка допомагає зрозуміти нам, чому так важливо у вирі сьогоднішніх подій боротися за щасливе майбутнє.
- Як виникла ідея написати книжку «Крим Керіма»?
- Коли до мене звернулось видавництво «Портал» з пропозицією написати твір для дітей про депортацію кримськотатарського народу, я розгубилася. Не уявляла, як написати про цей складний і страшний період життя кримських татар таким чином, щоб розкрити авторський задум, показати трагедію корінного народу Криму і щоб це було цікаво читати дітям. Адже дитяча література має свої закони і правила, і не враховувати їх неможливо.
Я довго розмірковувала, а тоді вирішила, що цю історію має розповісти дитина – учасник тих подій. Адже саме так маленькі читачі матимуть змогу глибше відчути і зрозуміти тих, кого змусили покинути рідні домівки і вирушити на чужину. Так з’явився мій герой – дванадцятирічний хлопчик Керім.
- На чому заснований авторський задум: це реальна історія кримськотатарської родини чи це окремі історії, які зібрані в один образ?
- Образи моєї повісті – це синтез численних спогадів учасників тих подій, які в той час були ще дітьми чи підлітками, і лише зараз наважились розповісти про трагедію своєї родини. Це була кропітка праця – знайти й зібрати докупи факти, деталі та створити на основі цих матеріалів образи, які б сприймалися дітьми як реальні постаті.
- Які перед Вами стояли виклики у роботі над книжкою? (очевидно, що наскрізною метою було не лише розповісти про трагічні події).
- Мені хотілось розкрити читачам філософію традицій та культури кримськотатарського народу, розповісти про їхній побут та показати неймовірну красу природи Криму. Тож я опрацювала величезну кількість історичних довідок, досліджень по історії Криму, традиційному мистецтву, побуту, одягу, їжі, рослинах, шукала старовинні легенди, фото виробів народних промислів тощо. Це був тривалий процес, але надзвичайно цікавий.
- Що мають побачити і зрозуміти читачі в першу чергу, читаючи «Крим Керіма»?
- Я хотіла би, щоб читачі зрозуміли, що тоталітарна система – це зло, яке приносить тільки горе. Для такої влади люди – лише засіб досягнення своїх цілей. Несправедливість, жорстокість, байдужість – її сутність.
Якщо згадати примусове виселення владою 78 тисяч українців 21 жовтня 1947 року до Казахстану, Уралу та Сибіру, то можна провести глибокі паралелі між трагедіями українського народу і кримськотатарського.
Але в жодному разі не можна падати духом. Якщо людина не здається і бореться за своє майбутнє, вона обов’язково переможе, як це робила родина Керіма. Головне – пам’ятати свою Батьківщину, не забувати традиції та культуру рідного народу і берегти в серці те, що надихає на життя – любов до своєї родини. І тоді ми обов’язково переможемо, адже нас багато, і в цьому – наша сила. Це надзвичайно актуальна проблема зараз.
А ще я прагнула наголосити на тому, що покарання за провину має бути справедливим, а не таким, яке відбулося під час депортації.
Адже багато кримських татар воювали в радянській армії, вони нагороджені за бойові заслуги орденами і медалями, серед них є Герої Радянського Союзу, але практично всіх їх разом із сім’ями теж депортували без дозволу повернутись на рідну землю. Усього кільком родинам дозволили жити в Криму, серед яких – двічі Герой Радянського Союзу Амет-Хан Султан. Кримських татар демобілізовували з фронту і відправляли у трудові табори в глибокий тил. Це було несправедливо.
- Ви не називаєте тих, хто видав наказ виселяти кримських татар і чітко не вказуєте причини. Чому? Це робота для дорослих? (діти про це запитують).
- Офіційною версією причин насильницького переселення стало звинувачення всього кримськотатарського народу в державній зраді і колаборації з нацистськими окупантами. Частина корінних мешканців дійсно співпрацювала з німецькою армією з різних причин, про що я теж згадую в своїй книзі. Але багато кримських татар воювало в лавах Червоної Армії та в партизанських загонах, що зазначено в історичних документах.
Насправді причина депортації була іншою. Вивчаючи документи, розсекречені вже після розпаду Радянського Союзу, історики вказують на той факт, що кримські татари історично мали тісні зв’язки з Туреччиною, яку СРСР у той час розглядав як потенційного суперника.
Щоб Крим не став плацдармом у разі конфлікту з цією країною, Сталін вирішив перестрахуватися від можливих саботажників і зрадників, якими він вважав татар. Тому і було прийняте рішення терміново виселити корінне населення подалі в тил країни.
На користь цієї теорії свідчить також те, що з найближчих до Туреччини кавказьких районів переселяли й інші мусульманські етноси: чеченців, інгушів, балкарців і карачаївців.
Оскільки оповідь у творі ведеться від імені головного героя-хлопчика, то говорити про політичні причини виселення видавалося неможливим, оскільки він їх просто не знав.
Я міркувала, чи не згадати про це в епілозі, але вирішила, що це вплине на ту щемку атмосферу повернення додому, яку мені хотілося в ньому передати. Та й навряд чи дідусь міг дізнатись про справжні причини, адже тоді ще не було можливості читати дослідження та розсекречені документи в мережі Інтернет. Тож подумала, що про це можна згадати в інформаційних матеріалах, які надає видавництво. Адже «Портал» дуже ґрунтовно і серйозно опрацьовує всі свої видання.
- У своїй книжці ви показуєте безперервну ментальність кримських татар, збереження традицій, пам’яті, цінності через неймовірні образи дідуся Асана, Керімового батька і самого Керіма (при чому Керіма хлопчика і Керіма дідуся). Звідки ви черпали натхнення, щоб зробити цих персонажів такими глибокими?
- Натхнення звідкись приходило саме, лиш тільки я сідала за комп’ютер і відкривала файл із твором. Не знаю, чому так відбувалось. Неначе хтось диктував мені рядки твору, а я їх записувала. Таке було не вперше, є інші оповідання і повісті, які теж писались неначе під диктовку. Зазвичай історичні твори я пишу доволі довго, тому що майже кожен абзац вимагає ґрунтовних досліджень. Повість «Крим Керіма» з’являлась теж не дуже швидко, але порівняно з іншими моїми історичними роботами не настільки довго.
- Чи плануєте подальшу співпрацю з видавництвом і на яку тему могла б бути наступна книга?
- Звісно, мені було б дуже цікаво співпрацювати з видавництвом і надалі. Я щиро дякую команді «Порталу» за плідну колаборацію та підтримку під час роботи над повістю «Крим Керіма». Всі вони надзвичайно талановиті, творчі та позитивні особистості. Бажаю видавництву видати ще багато гарних книг!
Про що буде наша наступна спільна книга, я ще не знаю, але сподіваюсь, що ця співпраця триватиме й надалі.
Розмову вела Марія Ліоненко
