Як ми уявляємо те, що читаємо?

З дитинства нас навчають, що морська глибина вимірюється кількістю сторінок. У кожного свій досвід пірнання в морські глибини. Хтось одразу зміг розгледіти чарівні світи нові, а хтось наковтався води і тепер краще посидить на узбережжі.

Чому для однієї людини краще книжки дозвілля годі уявити, а для іншої — подорож, фільм, музика, що завгодно, але лишень не книжкова тортура?

Сприйняття змісту залежить від людини та від книжки. Це взаємозалежний процес, адже по-справжньому цікава книжка може навіть навчити читати того, хто раніше не міг. І, знову-таки, якщо у читача щирий інтерес до друкованих літер, то не так важливо, яка це книжка. Дійсно поганих книжок існує не так і багато.

Імовірно, що інтерес до книжок напряму залежить від того, наскільки у читача розвинуте візуальне сприйняття тексту. 

То ж, які бувають способи візуалізації прочитаного, або інакше кажучи, як ми уявляємо те, що читаємо?

Текст — це щось більше, ніж набір друкованих літер. Це щось на кшталт закодованої інформації. У програмуванні існує таке поняття, як «абстракція» — коли певна комбінація нулів та одиниць розглядається комп’ютером як слово, колір, зображення, або навіть відео. Нулі та одиниці — це алфавіт і мова для комп’ютера, тож обчислюючи різні числові варіанти, комп’ютери можуть зберігати, обробляти та передавати інформацію. Усі цифрові технології — інтернет, телефони, відео на ютубі — це нулі та одиниці.

З читанням схожа ситуація. Замість нулів та одиниць ми маємо 33 літери в алфавіті та різні комбінації, які можуть утворюватись за допомогою цих літер. Читач — це своєрідний комп’ютер, що інтерпретує інформацію. Що ми отримаємо на виході, залежить від декількох факторів: наскільки потужний у нас комп’ютер та наскільки якісний у нас код.

Залишається одне питання? Яким чином відбувається перехід від набору символів до абстракції — коли замість літер людина бачить зображення, образи або навіть повністю занурюється в світ? Якщо, знову-таки, повернутись до аналогії з програмуванням, то процес абстракції відбувається приблизно наступним чином — процесор зчитує інструкції з оперативної пам’яті і віддає інформацію операційній системі, яка, в свою чергу, передає її, скажімо, на монітор, який з нулів та одиниць малює картинку.

Повертаючись до прикладу з читанням, ми бачимо, що відбувається, щось дуже схоже. Людина зчитує текст, інформація передається до мозку, а мозок, в свою чергу, створює в уяві певні образи.

Інакше кажучи, процесор разом з оперативною пам’яттю та операційною системою — це увага, концентрація, нейронні зв’язки. Розвиток візуального уявлення залежить від того, чи є посилення уваги під час читання, чи відбувається тренування, власне, уяви (формування образів, зображень або навіть відеоряду).

Звичайно, не варто зводити процес читання до суто комп’ютерної обробки інформації, адже людина — це не штучний інтелект і не діє суто за алгоритмами. Люди мають емоції, досвід та зацікавлення — і це також може впливати на процес читання.

Проте беззаперечним залишається одне — ми можемо тренувати уяву, щоб зануритися у світи, які набагато яскравіші, захоплюючі, бентежніші, ніж можна побачити в IMAX.
Але про це окрема стаття.