Невідворотний кінець: збірки віршів про минущість життя
Всепроникність поезії дозволяє лишити у її рядках найбільш хвилюючі слова. Почуття, якими сповнені поезії з нашої сьогоднішньої добірки, тісно сплітають життя і смерть людей, котрі заслуговували бути почутими.
Вірші про життя після смерті — «Бабин Яр. Голосами» лавреатки Шевченківської премії з літератури Маріанни Кіяновської. У книжці постають голоси жертв трагедії Бабиного Яру, а також свідків (якщо вірити поезії, це не набагато краще). Вічний відчай і жах тут перемішуються з парадоксами буденного життя, у якому не хочеться вірити в найгірше навіть тоді, коли все вже вирішено.
Збірка поезій Катерини Калитко “Ніхто нас тут не знає, і ми нікого” вельми своєрідна: цілком верліброва історія, що лунає ніби на одному диханні. Сумні вірші про біль та межі свого сокровенного, котрі ти впізнаєш і будеш готовий боронити, а вони захищатимуть тебе своєю добротою і теплом. Ці короткі історії про вміння жити із власним розпачем, про самотність серед близьких і сирітство серед рідних, а також про металевий присмак зброї і мову, яку вона намагається у тебе відібрати.
Народний сенеґальський поет Леопольд Седар Сенґор – перший президент Республіки Сенеґал, а також вчений і талановитий громадський діяч. Ще у середині ХХ сторіччя він став одним із найвідоміших франкомовних поетів, здобув вищу освіту у Сорбонні, а в 1939 році подався до служби у французській армії, згодом брав участь у русі Опору. Згодом публікував свої перші твори у дусі "негритюду", або ж негритянського духу. Його різноманіття поезій у збірці “Поетичні твори”, від первинного анімалізму до віршів померлому солдатові, вражають душі і серця багатьох читачів і до сьогодні.
У книзі поезій “Ми помрем не в Парижі” Наталки Білоцерківець, однієї з найталановитіших майстрів української сучасної літератури, зібрані твори із ранніх видань: "Балада про нескорених"(1976), "У країні мого серця"(1979), "Підземний вогонь"(1984), "Листопад"(1989), а також книг часів незалежності — "Алергія"(1999), "Готель Централь"(2004). Складні вірші Наталки Білоцерківець водночас вражають своєю душевною простотою і проникливим поглядом у вічність.
Поезія від чеського автора Вацлава Граб’є під назвою “Блюз для божевільної дівчини” — це пекуча суміш абсурду, чорного джазу та довірливої сентиментальності минулих епох у відлунні центральноєвропейських реалій. У всьому цьому проглядається любов до юних дівчат, котрі прогулюються вулицями Праги, а також змішані почуття до солдатів, що повертаються із важкої битви, тримаючи пошарпані прапори у руках. Вірші Вацлава Граб’є – це вірші про тих, кого немає, а також про тих, кого ми навмисне не впускаємо у наші серця. Вони з'єднують чорною ниткою всі ті події, що сталися, поки ми були ще живі, щоб показати смерть, якою вона є насправді.