Увійти в інтернет-магазин
Зайти за допомогою
Нагадати пароль
/bitrix/urlrewrite.php?SEF_APPLICATION_CUR_PAGE_URL=%2Fnews%2Ftop-5-khudozhnikh-reportazhiv-vid-food-travel-bloherky-olhy-kari%2F
На цей email буде вислано ваш пароль
або
Увійти
Увійти в інтернет-магазин
Зареєструватись за допомогою
або
Увійти
19.08.2019
Відгук

ТОП-5 художніх репортажів від food&travel блогерки Ольги Карі

Ольга Карі — гастрожурналістка, food&travel блогерка, а також володарка спеціальної відзнаки від журі «За найсмачніший репортаж» (текст «По той бік свята») на 7-му щорічному Конкурсі художнього репортажу «Самовидець» ім. Майка Йогансена. Незабаром у видавництві «Темпора» очікується друком книжка пані Ольги «Рибка дядечка Завена» — збірка художніх репортажів про життя на прикладі однієї родини, написана внаслідок подорожей до Вірменії.

5 художніх репортажів, що радить Ольга Карі

Тост за предків.jpgНапевно, маю сказати, що, перш за все, я абсолютно натхненна Капусцінським. Інший польський репортажист, що справив на мене незабутнє враження — це Войцех Гурецький і його книжка «Тост за предків». Я зрозуміла це, коли вже надіслала свій рукопис [«Рибка дядечка Завена»] у «Темпору» і ми вже домовились, що будемо співпрацювати. Після цього потрапила в руки, власне, ця книжка — «Тост за предків», і я зрозуміла, що це настільки співзвучно, правдиво і резонує з тим, як насправді відбувається життя на Кавказі, за межами і в межах Вірменії. Також перегукуються маршрути моєї книжки з маршрутами «Тосту за предків». Тому «Тост за предків» - у мене на поличці книжок, які я взагалі ніколи не віддам, не подарую. І навіть читати нікому не дам 

україна. масштаб.jpgЗ українських — це Олег Криштопа. Він — моя персональна зірка. Коли я почала цікавитися художнім репортажем не просто на рівні ознайомлення, а вже як пошуком прикладів для наслідування, розумінням на що можна орієнтуватися —то просто пішла і скупила все, що було на поличці «Темпори» про репортаж. І першим твором, який я почала читати, була збірка «Україна: Масштаб 1:1». Перший твір «Чемодан – вокзал -… Україна» якось взагалі не справив враження. Але якщо вже почала читати — кинути не можна. А далі, пам’ятаю, поки не закінчила — навіть не вийшла з квартири. Хоча були якісь зустрічі – не пішла, бо читала цю книжку. Це було «вау»: українець, ще й пише так кльово! Не тому що українці погано пишуть, але ми звикли до того, що поляки для нас є еталоном. А тут – Криштопа, боже, як круто!

український шпіцберген.jpegА потім був Максим Беспалов з «Українським Шпіцбергеном» і я, коли прочитала, то подумала: «Як класно! Як я хочу на Шпіцберген!». Чесно кажучи, почала дивитись на сайті Свальбарду, які в них є вакансії. Але наразі там були якісь дуже технічні, і вони не потребували нікого. Ну а вступати в університет і вивчати, скажімо, біологію та біохімію моху… Не склалось І тому поки що дивлюсь на цю книжку і думаю: «Одного дня я поїду, помандрую і напишу свої враження». Але найбільше мене вразили описи готелю (оскільки я – тревел-блогер). Мені було дуже цікаво, як же ж там живуть у цих замкнутих просторах, де є лише кілька готелів, у яких все ж таки підтримують рівень «4» та «5» зірок десь взагалі за межами Всесвіту на тому боці країни.

бухарест. пил і кров.jpgБула ще книга «Бухарест. Пил і кров», прочитавши яку я подумала, що ще не готова їхати до Румунії. Ці описи собак, які нападають на людей… У мене все стислося: «Ні-ні, краще поки що утримаюсь». Книжка дуже потужна і, в принципі, ця серія «Темпори» — крутіше, ніж будь-який тревел-блог чи красиві постановочні, як я кажу, «фото для листівок», коли ти дивишся і розумієш: «Це ж неправда». Я теж можу піти в найгірший ресторан, зробити красиві фото і сказати: «Блін, як там круто!». А в цій книжці описано все як є. У тебе немає ілюзій. І це позбавлення ілюзій – коли ти дивишся під оптикою «Як воно є насправді» - дуже тішить. Тому ця книжка Малгожати Реймер запала мені в душу.

над прірвою в іржі.jpg«Над прірвою в іржі» Павла Стеха — дуже душевна книжка. Я не скажу, що вона прямо дуже сильна вразила мене чи я щось занотовувала, але вона надзвичайно запала в душу тим, що — десь смішно, десь печально, десь пізнавально. Мені здається, що в Україні ще ніхто не описував свої, скажімо так, дауншифтерські мандри. Бо всі ж намагаються показати, наприклад, літачок (лоукост, але ми не показуємо, що це лоукост). Усі хочуть виглядати помпезно, пишно, розкішно: 5-зірковий готель, басейн, сервіс. А у Стеха — подорожі, які вони є. Це теж така оптика, коли ти дивишся, чим живе Україна. Чим живе не тільки столиця і твоя «замкнута бульбашка», де всі щовихідних кудись летять – хто в Париж, хто в Берлін. А тут люди так само – сьогодні, зараз – їздять електричками і нічого більше не вигадано. І якщо ви теж замахнулися мандрувати електричками, то почитайте – будете знати, що там відбувається.