Джуліан Барнз
Джуліан Барнз, біографія якого розпочалася 1946-го року, народився в Лестері, а вже зовсім скоро його сім’я переїхала до околиць Лондона. Після школи для хлопчиків стає студентом коледжу Магдалени в Оксфорді й починає вивчати мови.
Детально про автора
Глибинами пам'яті
Джуліан Барнз – письменник, есеїст, який по цей час видає чудові твори. Чудові твори не є перебільшенням, так як він тричі був номінантом Букерівської премії, а одного разу став її лауреатом. Саме за цей твір він отримав Букера. Цей факт, а також те, що він являється англійським письменником, а я полюбляю англійську літературу, привело мене до цієї книги. І у її визнанні я цілком погоджуюсь з журі, яким достатньо було лише 31 хвилини щоб признати його переможцем Букера. Заслужена перемога.
Цей постмодерністський роман складається з двох частин. Перша частина дає загальну картину життя Тоні Вебстера, головного героя, розпочинаючи зі шкільних років і закінчуючи похилим віком. Вона розповідає про юні роки, перше кохання і розчарування, про подружнє життя і розлучення, про причини і наслідки. Життя, яке з однієї сторони – буденне, а з іншої – таке як і має бути. Де вбачаєш частину себе. Яке таке близьке і схоже. Життя, де втрачаєш, і щось знаходиш. І от коли ти доходиш до похилого віку, до того віку, коли починаєш аналізувати життя, чи правильно ти його прожив, доля підкидає тобі неочікуваний сюрприз у вигляді звістки з минулого.
Звістка, яка переверне все те, чим ти жив до цього. Звістка, яка підніме на поверхню пам’яті давно затонулі спогади. Спогади про давню дружбу і кохання. І що стало між цими двома поняттями. Звістка, яка хоч і стривожила, але дала новий ковток, яка наче влила молодості в літнє тіло. Ці зміни і переживання є другою частиною роману. І взагалі книга поділена неначе не даремно на дві частини. Дві частини життя. До і після. І всі ці події супроводжуються філософськими роздумами. Книга ними наповнена досхочу, її можна розбирати на цитати.
Це роман, який хочеться смакувати, неспішно читаючи, але який ковтається на одному диханні. Читається легко і залишає по собі післясмак, як від зрілого і самодостатнього твору. Витвір мистецтва. Обов’язковий до читання!