Жінки у визвольній війні 1917-1930

Дорогі друзі, добрався я очима та маю за честь представити вам чергове своє поповнення – працю шанованого мною історика Романа Коваля «Жінки у визвольній війні 1917-1930». Я довго вагався, чи вона мені потрібна, адже так вже сталось, що доньок у мене немає, одні сини, і власне кому переповідати чи дати почитати? Але добре, що є книжкові магазини, де я присів з нею… і поклав на поличку через якийсь час з твердим наміром мати її в себе.І не тільки тому, що в мене є практично всі праці Романа Коваля, і це було якби логічним поповнення моєї бібліотеки. Мені цікава військова історія, і спогади (будь-які за часом) завжди викликають у мене інтерес.

У більшості дійовими особами й творцями спогадів є чоловіки, а тут, як ви вже здогадались, мова йде про жінок. Хочу Вам сказати, що такої праці я не бачив і не читав взагалі. Хоч автор і виставив рамки 1917-1930 років, але в книжці він відійшов далеко за них (честь та хвала Роману Миколайовичу). Зрозуміло, що початок Визвольної боротьби можна сміливо відраховувати з 1914 року, з початку Великої війни. Тоді мільйони жінок щовечора стирали коліна під образами, молячись, аби Всевишній оберіг батька, чоловіка, брата, коханого… Під час великих людських катаклізмів, наприклад, війни, формується когорта жіноцтва, котра не є загальним пасивом. Серед героїнь книжки знайшлись ті, які починали свій шлях з сестер милосердя при військових шпиталях ще російської армії і пройшли його з вже українською армією аж до таборів 1921 років і мають бойові нагороди. У більшості вони знайшли в собі сили далі творити «Пласт» та інші гуртки. Присутні тут і дружини й рідні отаманів та командирів, другі половини простих вояків і повстанців, котрі випили чашу програшу разом з чоловіками. Є і вдови замучених більшовиками вояків. Але є в праці і справжні жінки – амазонки, які наважились взяти до рук зброю і в більшості тримали її до останнього подиху. Цікавий момент: серед жінок – героїнь були не тільки безпосередньо українки за походженням, а й полячки, німкені. Окремим блоком (найбільшим), власне через який придбав цю книжку, є спогади, щоденники та свідчення учасниць. Пізнавальним виявився розділ, створений колективом авторів (Р. Коваль, В. Моринець, Ю. Юзич) про жінок, учасниць змагань, котрі навчались або спробували (подали документи, де виклали свою біографію) в Подєбрадах.

Хронологічно книжка завершується теперішнім часом. Неймовірним продовженням збірника є фотододаток зі світлинами жінок, учасниць боротьби. Щиро бажаю теперішнім неодруженим хлопцям, чоловікам знайти свою «половинку», схожу на одну з цих героїнь не тільки обличчям, а й характером та вчинками.

Можете кожен лиш собі уявити, скільки крові пролито «совєтами», аби зламати опір чоловіків-українців (не тільки за національністю, а й за духом), котрих активно підтримувала така чарівність. І ще більше чарівність стирала коліна під образами в молитвах за збереження, відведення чи врятування від смерті.

Вважаю, що така книжка обов’язково має бути в кожній родині, аби дівчатка мали приклад для наслідування, а хлопчаки, коли виростуть, знали, кого брати за наречену. Поспішайте замовити

Ми звикли до того, що героями війни, зазвичай, стають чоловіки. Жінки ж згадуються набагато рідше, це поодинокі випадки. Між тим, жінок, дівчат, які виборювали кращу долю для своєї країни, і раніше було багато, не менше й зараз. Завдяки книзі Романа Коваля ми нарешті можемо дізнатися про жінок, які стали на захист України на початку ХХ ст. Книжка написана на основі документів із ГДА СБУ, ЦДАВО України, спогадів, щоденників та свідчень вояків і воячок Армії УНР та учасниць повстансько-партизанського руху. Читати важко, бо кожна історія сповнена страждань та випробовувань – війна, епідемія тифу, еміграції, втрати. Надзвичайно цікаво було відкрити для себе долі отаманш та хоробрих козачок, безстрашних підпільниць доби УНР , лікарок та шляхетних сестер милосердя, письменниць-борців, зокрема Олени Теліги, Наталки Лівицької-Холодної, Людмили Старицької-Черняхівської, а також учасниць Першого зимового походу Армії УНР. Не менш захопливо читала і про дружин полковника Петра Болбочана та Нестора Махна. Насправді, для мене було відкриттям, скільки жінок нарівні з чоловіками виборювали кращу долю для своїх нащадків — нас з вами. Окремо хочу подякувати за велику кількість фотоматеріалу, який ілюструє написане в книзі. Герої наче оживали і ставали людьми, що живуть поруч. Однозначно книга варта того, щоб її купити і читати, адже всі ті жінки гідні бодай найменшого — пам'яті про себе.

«Я був так захоплений своєю працею коло кулемета, що нічого не бачив, крім цілі...  Але в перерві між однією кулеметною стрічкою і другою оглянувся навкруги і побачив, що на сіножать, де лежать наші поранені, заїхала фура. Кіньми правила якась жінка, вбрана у вояцьку шинель. Вона по черзі під’їжджала до поранених, і то під великим вогнем, а тоді допомагала їм залізти на фуру, а то й просто втягала на віз. Ми просто остовпіли. Ми, вояки, лежали за укриттям і вчасно не забрали своїх поранених через великий вогонь, а тепер це робить жінка!..

Після бою знайшли ту жінку, що під обстрілом збирала поранених на фуру. То була медична сестра нашого полку, прізвища якої не пам’ятаю. Вона була студенткою-медичкою з Києва. Як мені розповіли, під час боїв у Києві вона увесь час була з богданівцями і піклувалася пораненими найбільше там, де через кулі й носа не можна було висунути».

(уривок з книги Романа Коваля «Жінки у Визвольній війні 1917-1930», зі спогаду Степана Самійленка)

Один з найцінніших подарунків на день народження цьогоріч - книга «Жінки у Визвольній війні. Історії, біографії, спогади. 1917–1930» від Видавництво Марка Мельника ❤️
Автори Роман Коваль, Юрій Юзич та Владислав Карпенко зібрали майже 500 біографій жінок, які боролися за українську державність на початку ХХ століття. Це перша книга, в якій є така кількість інфорації про воячок, революціонерок, громадських активісток, урядовиць та багатьох інших лідерок, чиї серця палали українським відродженням.

Спогади, сповнені непідробних емоцій, які оспівують силу та ідейність жінок у визвольній боротьбі 1917-1930 років. Розвідниці, воячки, сестри-жалібниці, освітянки – вони служили Україні до останнього – прочитайте їх імена, будь ласка. Найменше, чим ми можемо їм віддячити, – це не забувати їх.

Анотація: Автор представив добу українсько-російської війни в 1917–1920-х рр. крізь призму буремних жіночих доль, а саме отаманші Марусі Соколовської, хоробрих козачок Тіни Пекарчук, Світлани Харченко, Юзефи Лисогор, Євгени Вовкової, Марії Волосевич, Віри Пшеничко, Стефанії Сіяк, Марії Стовбуненко-Заїченко (“козака Марка”), Ганни Осадчої, легендарних підпільниць доби УНР Віри Бабенко, Генрієти Ган, Ольги Батурової, Тамари Петрів, Марії Бесарабенко-Трейко, Марії Тарасенко, Насті Гудимович, Марусі Гальчевської, лікарів Христини Сушко, Людмили Бризгун, шляхетних сестер милосердя Галини Ліневич, Ірини Шміґельської-Климкевич, Марії Волосевич, Терези Кохель, Олени Мельничук-Кобизької, Ніни Янової, Марини Нестеренко, вільної козачки Ярини Гризло, письменниць-борців Галини Журби, Хариті Кононенко, Олени Теліги, Софії Русової, Лідії Горбачевої, Наталки Лівицької-Холодної, Юлії Кіцери, Тетяни Михайлівської-Цимбал, Людмили Старицької-Черняхівської, Валерії О’Коннор-Вілінської, учасниць Першого зимового походу Армії УНР Олени Федак-Шепарович, Віри Пшеничко, Марії Урбан-Вовк, а ще Ганни Совачевої, Мілени Рудницької, диригентки Платониди Щуровської-Россіневич, дружини полковника Петра Болбочана Марії, а також маловідомі сторінки із життя Галини Кузьменко, дружини Нестора Махна.

Книжка заснована на документах із ГДА СБУ, ЦДАВО України, спогадах, щоденниках та свідченнях вояків і воячок Армії УНР та учасниць повстансько-партизанського руху.

Кожна історія сповнена страждань та випробовувань – війна, епідемія тифу, еміграції, втрати. Читати складно. Пропускати кожну долю цих жінок крізь себе, також біографії – дати, імена, локації – тому читається повільно.

Книга розподілена на кілька розділів: історії та біографії героїнь; спогади, щоденники, свідчення; жінки визвольної війни, котрі вчилися чи прагнули навчатися в УГА в Подєбрадах; нащадки діячів УНР; вшанування діячок того часу. Особливо сподобалися фото, які відносять тебе до тієї історичної доби завдяки деталям, одягу, рисам обличчя…

З книги можна дізнатися про відносини доньки Скоропадського із руською матір’ю; про Марусю Соколівську, яка вела за собою військо; про Віру Бабан, яка завдяки мужності виконала завдання, що було не під силу іншим. Це не повний список жінок, задіяних у визвольній війні нашої країни від більшовицького окупанта.

Ця мемуаристика надихає на боротьбу, яка триває вже не одне сторіччя.