Анотація "Жадання фронту", Позивний "Вирій"
Цю книжку не варто характеризувати складніше, ніж «історії із фронту і тилу». Ці розповіді цікаві, печальні, буденні, пасіонарні і неймовірні. Доброволець зразка 2014 року потрапляє в абсолютно новий світ, сповнений унікальних людей та подій, які автор і змалював у цьому творі через призму правого світогляду.
Читати все
Прочитавши позивний Вирій, мене вже зацікавила ця книга і не тільки тому, що вона про війну. А скоріше мені було цікаво, як Марко висвітлив її, знаючи його на той момент кілька годин.
Читати всеПочинаючи читати цю книгу, я думала, що все буде дуже сумно, сповнено жахів і вилито всю жахливу палітру кольорів війни. Але ні. Зміст сторінок наповнено аваньтюризмом та незвичайними історіями наших бійців. Прикладом цього став розділ книги, як на мене, "Наша" театральна діяльність".
Що ж до жахливих реалій війни, найбільше мене вразив розділ
" Смерть як буденність". Я, в якусь мить, відчула все те, що описував автор, при цьому ніколи не буваючи в таких ситуаціях.
В якісь миті зі страхом дочитуєш кінець сторінки, абзацу, рядка боїшся почути фатальний кінець тої чи іншої історії.
Також я зауважила нотки романтичності в книзі, які відображалися в описі пейзажів, людей, транспорті, їжі,буднів....
Як майбутній історик за професією і якимись життєвими баченнями, бачу книгу, як зі сторони достовірного джерела, яке через кілька років може стати основою для написання наукових робіт, так і зі сторони романа-бестселера - історія про авантюрного хлопця, який незраджує своїм життєвим принципам і діє винятково в інтересах втілення національної ідеї.
На сторінках книги зображені світлини військових, понівечені будинки....ВІЙНА. Це все допомагає краще уявити події, відчути подих війни.
Ще з нещодавно прочитаного (вічно читаю по декілька книжок одночасно) - "Жадання фронту" (вид-во Марка Мельника, 2019). Автор - Позивний "Вирій", боєць добровольчого батальйону "Азов" - не дуже приховує, що являє собою alter ego самого видавця. На сторінках книжки, яка рясніє автентичними фронтовими фото, вольовий юнак родом із провінції захопливо і вправно розповідає, як подолав інерцію зросійщеного середовища, як не просто відчув себе українцем, а й усвідомив потребу захищати країну в умовах воєнної аґресії.
Читати всеКнижка епатажна. Про будні військовика написано максимально прозаїчно, навіть натуралістично (епізод із кішкою, яку довелося переїхати, щоб не підірватися на міні), - і водночас це дуже романтичний і поетичний текст. Про війну говориться піднесено, про зброю - зі священним трепетом. Місцями - між описами побутових епізодів - автор не цурається й абстрактно-філософської манери письма, в якій відчувається ніцшеансько-донцовська прошивка.
Коли я читаю такі рядки - наче відчуваю повів далекої лицарської епохи, те розріджене гірське повітря, яким уже нестерпно важко дихати нам, зманіженим пацифістам, які передчасно повірили були у "кінець історії" та всемогутність ліберальної демократії.
Не даватиму оцінок, але усвідомлюю: це завдяки тому, що існують у нас люди саме такого духу, Україна ще фіґурує на мапі Європи.
"Зброя для чоловіка - це щось інтимне. Вона викликає емоції, які не схожі на жодні інші. Сам факт наявності АК за спиною дає усвідомлення власної суб'єктності, здатності впливати на події, причетності до історично важливих процесів. Це насичене відчуття відповідальності дарує спокій, врівноваженість і ясність розуму. Важкість декількох кілограмів металу дає легкість втілення свідомої волі. Це розширює горизонти, поглиблюючи сприйняття життя. У твоїх руках опиняються долі тих, хто опиняється у прицілі. І ти розумієш, що ворог не має права жити. Натомість народ, ціла нація делеґує тобі право вбивати в ім'я захисту життя національної спільноти" (с. 56).