Анотація "Позивний для Йова. Хроніки вторгнення"
Олександр Михед почав писати книжку «Позивний для Йова» у перший день широкомасштабного вторгнення, що трапилося на восьмому році російсько-української війни. Автор працював над книжкою протягом тринадцяти місяців, писав про те, що пережив разом із дружиною, про своїх батьків, які майже три тижні були в Бучі під час окупації. Про те, як змінюємося ми, як наша повсякденна мова стає мовою війни, колись звичні й важливі речі — болючими тригерами, а певні відчуття та емоції — такими, які хочеться забути, але й водночас запам’ятати назавжди.
Ця книжка не є винятково рефлексією автора, радше навпаки: він зібрав й виклав думки і переживання багатьох українців протягом першого року вторгнення. Українці, як і колись старозавітний Йов, нині проживають жахливі втрати. Як ми втрачаємо найрідніших друзів і домівки? Як змінюються українські діти і яку постпам’ять матиме наступне покоління? Врешті — хто кожен із нас у цій війні?..
Книга обов'язкова для прочитання. Книга пошкрябала душу. Нібито прожив весь жах з автором.
Книга глибока, емоційно, в першу чергу. Головне, що саме це ми всі, особливо ті, хто в Україні, зараз це переживаємо. Мені, взагалі, дуже подобається те, як автор пише, його увага до дрібничок, деталей нашого життя, яке так тепер змінилося.
Дуже важка але потрібна
Читати книгу було важко та боляче. Чи означає це, що її непотрібно читати? Ні. Чи означає це, що її варто залишити "на потім"? Можливо. Мені вона була на часі, бо живучи далеко він зони бойових дій, інколи, ненавмисне, ти забуваєш, якою ціною виборюється твоя ранкова кава та вечірній похід у ресторан.
Книга глибока, особливо для нас, тих хто дійсно на власні очі бачив ці страхи і реалії. Неможливо читати її без співчуття та внутрішньої тривоги за всіх хто пережив це все.