Анотація "Незвичайне Різдво у Карпатах"
Чому Різдво у Карпатах — це найкращий час у році? Бо тоді насправді відчуваєш, що ти вдома. Саме такі емоції переживає дівчинка Доцька, яка приїздить на Різдво з Києва до Карпат, щоб у родинній хаті своєї мами відсвяткувати зимові свята. У цій книзі є все: карпатський колорит, сімейні традиції, колядування та вертепи, захопливий сюжет і головне – справжнє усвідомлення свята Божого приходу! Христос народжується, щоби нести світові любов, перші промені якої сяють на Різдво у наших домівках.
Читати все
Щороку місяць грудень приносить нам передчуття свята та очікування дива. Пригадую, як у дитинстві, уже після Миколая (19 грудня), ми з нетерпінням очікували Різдвяних свят – сезону колядок, вертепів, гостинців, святкувань, гостей (коли до бабусі з’їжджалася вся родина, навіть із закордону) та відчуття приналежності до народження Господнього сина Ісуса Христа. Часи змінюються, діти ростуть. І з кожним роком відчуття «різдвяного настрою» стає все менше і менше, або зовсім зникає.
Читати всеУ дорослому житті мало місця для Дива. Особливо зараз, у часи темряви та щоденних втрат. Проте наші діти, мов ті промінчики світла, нагадують нам про те, що «свято завжди з тобою», поряд. Просто потрібно трохи роззирнутися та подивуватися дрібницям. Навіть невеличка історія для дітлахів про Різдво в Карпатах може зміцнити нашу віру у дива.
В першу чергу книга «Незвичайне Різдво у Карпатах» Василя Карп’юка підкупляє різдвяно-меланхолійною атмосферою. Одразу виринають спогади з дитинства, на сторінках книги оживають знайомі історії та ситуації. Здавалося б, повернення з великого міста у гірське село Брустури на цілих два тижні мало стати для Доцьки (Євдокії), оповідачки історії, справжнім випробуванням. Але з кожною хвилиною дівчинка захоплюється засніженими Карпати.
«Я хочу показати доньці своє дитинство. Хоча б один раз. Може й справді це їй ні до чого і вона про все забуде, щойно повернеться назад до Києва. Але трохи часу на природі, на свіжому повітрі точно не зашкодить»
У книзі чудово розкрито колоритність гірського села Брустури (рідне селище автора). Тут тобі й неповторна краса Карпатських гір, особливості розташування будинків («… село поділено не на вулиці, а на присілки. Наш присілок називається Ґрунь»), строкатість гуцульських хат та особливості життя у горах (заготовка дров). А чого вартують гуцульські страви: бевка (яка сотні разів смачніша за київську вівсянку), банош, клюцки, кєшка, пироги з бринзою, терчінки (деруни), пляцки (оладки) приправлені варенням з афин та багато іншого.
«Таку бевку моя мама готувала переважно взимку. Це страва з квашеної капусти і кукурудзяної крупи. А присмачується сметаною з шкварками. Їдять бевку з картоплею. Картоплю варять у лушпинні, потім його чистять і беруть картоплю руками, як скибку хліба»
Звичайно, головною сюжетною лінією книги є приготування родини до Різдва. У Карпатах світле свято Господнього народження тут святкують по особливому. Викликає посмішку розмова Доцьки з тутешнім хлопцем Назаром, який розповідає як «по справжньому ходити колядувати», чому старші школярі та парубки йдуть в «Герої» з вертепом та про «ґаздівську коляду», що закінчується аж на Стрітення. Щоб вийти колядувати треба й костюми ангелів підготувати. Тай вибір колядки не така й проста справа:
«- Не підійде. Ці колядки всі знають. Треба якусь нову, щоб її ніхто не чув.
- Я попрошу маму подивитися в інтернеті.
- Там нема. Ми торік шукали з моєю мамою. Там тільки всі відомі коляди. А треба якоїсь такої, що ніхто не знає. За такі дають більше грошей»
Саме свято Різдва у гуцульському куточку чекають з нетерпінням. Люди суворо дотримуються багатовікових обрядів та зберігають дідівські традиції. Так, юна оповідачка старається постити цілий день у Святвечір (хоча й не втрималася від пиріжків та пампушків), допомагає робити кутю у макітрі та куштує гуцульський хліб – бурник (зроблений з картоплі і кукурудзянки). Коли на небі з’являється перша зірка, сім’я дівчинки вечеряє за застеленим сіном столі («Ми що, сьогодні вечерятимемо сіном?») та дожидається колядників. І, трохи з ваганнями, на запрошення нових друзів – таки сама приєднується до гурту:
«- Я вашої коляди не знаю.
- Нічого страшного, у кількох хатах поколядуєш за нами, а далі вивчиш. Точно тобі кажу.»
Окремо слід відзначити чудові та колоритні ілюстрації від Наталії Шморгун. У книзі «Незвичайне Різдво у Карпатах» відтворено добре впізнаванні речі гуцульського побуту: подушки, килими, керамічний посуд, одяг колядників, атрибути вертепу тощо.
Взагалі, як і автору, так і ілюстраторці книги, вдалося відтворити зв’язок минулого із сучасністю. Показати важливе місце давніх українських традицій, вірування та звичаїв у сьогоденні. Вони не занепали та не забуті, а співіснують у віддалених куточках нашої великої батьківщини. Адже все це і є виражені символу ідентичності та унікальності кожного народу, які варто доносити підростаючому поколінню. І з цим нелегким, але важливим завданням книга Василя Карп’юка «Неймовірне Різдво у Карпатах» впоралася цілковито.
P. S. Своєму сину Святославу книгу перечитує уже в десяте за декілька днів. Готуємося до карпатського Різдва…