Анотація "Помирана (Доросла серія)", Тарас Антипович
Новий твір Тараса Антиповича — одного з найважливіших сучасних українських письменників — це вдумливий роман-дистопія, який засобами макабричної сатири розкриває драму зашореного розуму.
Герої, чиє існування кероване міфами, ворожі до Іншого і безжальні одне до одного, але водночас не позбавлені надії. У закіптюженій порожнечі їхніх днів раз по раз проблискує те, чого вони бояться найбільше: шанс на краще життя. Шанс позбутись ненависті до тих, хто "по інший бік". Шанс вирватися за "колючку" власноруч виплеканого пекла.
Зазвичай я з невеличкою пересторогою відношусь до творів, анотація до яких є заплутаною і не зрозумілою. «Вдумливий роман-дистопія», «макабрична сатира», «герої, ворожі до Іншого» і т.д. Погодьтесь, доволі сладно зрозуміти, про що мова. Чомусь я думав, що це буде черговий складний, і зрозумілий лише автору потік свідомості або якість психоделічні і химерні сюжетні лінії.
І я дуже радий, що був не правий в своїх першочергових поверхневих оцінках. Читач може оцінити дві думки цього роману. Пряму — тобто слідувати виключно за сюжетною лінією. Черговий постапокаліпсис (хоча протягом роману немає жодної згадки про часову орієнтацію подій), закинуте сміттєзвалище, на якому живуть, а точніше виживають група людей, односельчан.
За атмосферністю це все дуже нагадує світ «STALKER». Такий же поїдений корозією метал, злиденні, жорстокі люди, які свято вірять в свою місію, боротьба за їжу, територію і існування. Ці люди свято вірять в окремішність своєї території (Корито) і її незалежність (автономка). Вони переконані, що весь світ тільки і мріє про те, щоб захопити їхню свалку, винищивши все населення, в той же час ледь знаходячи собі харчування з відходів сміттєзвалища. На фоні цієї картини розгортається вся сюжетна лінія, яку я не буду розписувати, щоб не наспойлерити тим, хто ще не читав.
Але окрім зрозумілої сюжетної лінії автор чудово виводить головний сенс твору. Цей роман — алюзія на деякі групи людей, країні, і, можливо, навіть цивілізації. Алюзія на суспільство, кероване стереотипами і міфами, суспільство, яке живе минулим, суспільство, яке впевнене в своїй окремішності і святості обраного шляху. Автор розвінчує всю утопічність суспільства, яке боїться розвитку, яке дуже консервативне і безапеляційне, з претензією на право затягнути в своє болото сусідні суспільства. В цьому романі кожен впізнає різне.
Для когось цей роман буде пародією на якусь окрему людину, хтось побачить в ньому якусь конкретну країну (особисто я постійно відчував присутність філософії СРСР), а для когось, можливо, ця історія буде просто чудовим постапокаліптичним романом про боротьбу і виживання.