Увійти в інтернет-магазин
Зайти за допомогою
Нагадати пароль
/bitrix/urlrewrite.php?SEF_APPLICATION_CUR_PAGE_URL=%2Fcalendar%2Fkyyiv%2Fshche-odna-zustrich-z-nevidomoyu-uryvok-iz-romanu-iren-nemirovski%2F
На цей email буде вислано ваш пароль
або
Увійти
Увійти в інтернет-магазин
Зареєструватись за допомогою
або
Увійти

Ще одна зустріч з невідомою: уривок із роману Ірен Неміровскі

Наприкінці минулого року у київській книгарні \"Є\" за сприяння Французького культурного центру відбулася зустріч українських шанувальників із Деніз Епштайн, дочкою відомої письменниці українсько-єврейського походження Ірен Неміровскі.



Нагадаємо, що нова хвиля популярності творчості французької письменниці розпочалася у 2004 році, коли її доньки оприлюднили рукопис останнього роману Неміровскі, над яким та працювала аж до своєї загибелі у німецькому концтаборі.



Деякі з творів Ірен Неміровскі перекладено російською (й у передмовах та рецензіях її називають, як заведено у цій традиції, росіянкою). Українською поки не опубліковано жодного перекладу.



Філолог Ірина Славінська досліджує творчість Ірен Неміровскі з літературознавчого погляду, а на дозвіллі перекладає її романи українською.



До Вашої уваги пропонуємо уривок з роману Ірен Неміровскі \"Собаки та вовки\", перекладений Іриною Славінською, а також синопсис роману.



Ірен Неміровскі. «Собаки і вовки» (1940)

Розділ 20 (уривок)

- Ну Гаррі, ви ж самі дурієте від живопису цієї дівчинки!...

- Не дурію. У неї порівну таланту й недолугості, хоча ця примарна дикість справді…

- Ну ось, бачите, ви це обожнюєте.

Він не відповів. Як пояснити забобонний щем споглядання її картин – щем, який з’являється, коли входиш у давно покинутий дім, де жили дорогі серцю, але вже мертві люди… Та й навіщо це взагалі пояснювати? Довелося поступитися, ввічливо запевнивши:

- Якщо на те ваша ласка – залюбки піду.

Чоловіки з червоними після дорогих вин обличчями та жінки з напудреними носиками вирушили до Адиної майстерні – адресу дав продавець книгарні.

Піднялися голими обшарпаними сходами. Подзвонили. Відчинила сама Ада. Вона здалася їм дуже молодою, майже дитиною. Враження посилювала коротка сукня. Цьому фасону вже кілька років – тоді було модно відкривати коліна. Побачивши гостей, Ада зашарілася. На очах виступили сльози – вона усвідомила всю недолугість власного вбрання. Відступила на кілька кроків назад. Гаррі помітив, що час від часу вона роззиралася навкруги з-під довгих вій – ніби просила допомоги у рідних стін.

«Бідна дитина», – подумав. Захотілося її заспокоїти. Він тихо сказав:

- Вибачте, що ми так несподівано увірвалися у майстерню, але цим людям захотілося висловити захоплення двома вашими картинами, котрі я нещодавно придбав. І мені також.

Вона подякувала. Голос спочатку тремтів, але вже в кінці короткого речення стало видно, що Ада заспокоїлася. Лоранс, котру спочатку хвилювання художниці так зворушило, миттєво стала холодно й навіть зверхньо поводитися. Ви тільки погляньте на самовпевненість цих дикуватих чужинців!... Як нахабно тепер поводить себе це дівчисько!... Один лиш Гаррі помітив, як дівчина поспіхом заховала руки за спиною – щоб інші не бачили тремтіння пальців. Легким рухом голови вона вказала на двері: «Можете увійти» – і знову почервоніла, помітивши, як гості розглядають бідні меблі.

Гості скупчилися довкола мольберта. Змішані почуття – цікавість, добрі наміри, бажання виділитися та розважитися – збуджували, зриваючи з їхніх губ голосні вигуки. Неначе в зоопарку біля клітки з рідкісною дикою твариною.

- Скільки вам років?

- Двадцять три.

- Така молода!... Як вам вдається так малювати?

- Я багато працюю…

Це пояснення було занадто простим і не втамовувало типово людське прагнення побачити справжнє диво. Тому гості знов і знов вигукували:

- О, у вашому живописі стільки автентичного, химерного, дикунського! Це так мило!

Розглядаючи Аду в лорнет, якась дама задумливо сказала:

- Вам не здається, у ній є щось достоєвське?

- Ви родичка Гаррі Сіннера?

Гаррі та Ада обмінялись посмішками. Дівчина вийшла з кола, підійшла до Гаррі, тихо запитала:

- Ви мій двоюрідний брат Гаррі Сіннер?

- Так, ми вже колись бачилися. Тільки зараз це більше схоже на сон, аніж на спогад.

- Ви не пам’ятаєте Ізраеля Сіннера, котрий колись, ще там, займався рахунками вашого дідуся?

- Ні.

- Так само ви не пригадуєте маленьких дівчинку й хлопчика, котрі попросили притулку у вашому домі в день погрому? – вона заговорила тихіше й кілька разів озирнулася, неначе адепт невідомого культу, котрий виголошує фразу, зрозумілу тільки одній людині.

- Тепер пригадую, – знуджене й холодне обличчя Гаррі стало уважним, а жива міміка знову перетворила його на маленького хлопчика. Ада забула всю свою стриманість:

- Ви справді це пам’ятаєте?

- Так. Пам’ятаю хлопчика в розірваному одязі, дівчинку з величезними очима та кучмою чорного волосся. І як це я вас не впізнав одразу? Це ж один з найяскравіших спогадів мого дитинства – я досі бачу це в снах…

Ада відразу уявила, як Гаррі снить нею, лежачи поруч із дружиною в широкому французькому ліжку… Гостре відчуття щастя пронизувало її груди.

Він посміхнувся:

- Так, але цей сон зазвичай закінчується кошмаром. Ви входите, берете мене за руку й ведете бозна-куди…

Він сміявся. Тільки губи ледь тремтіли від хвилювання.

- Ви не сердитеся на мене?

- Ні, бо навіть уві сні я б не змогла завдати вам болю.

- А що сталося з маленьким хлопчиком?

- Я вийшла за нього заміж.

- Він був негарним… Його обличчя – з тих, що ніколи не забуваються.

- А ви пам’ятаєте, яке там було повітря? Вечори на березі річки? Вулиці вашого кварталу, де була сила-силенна лип – і навесні здавалося, що йдеш під куполом квітів, ступаючи по килиму з квітів. А літню пилюку?

- Крики старого ланця – продавця килимів.

- Стариганя, що ходив з дому в дім?

- Так. А ще – руде волосся дітей-акторобатів, які виступали під вікнами взимку. І божевільного колишнього соліста Опери. Він прикрашав себе мішурою, на голову одягав вінок із сухого листя та розмахував руками, уявляючи, що співає – але жоден звук не виходив з його горла.

- Пам’ятаю. Падав сніг, вітер розтріпував його бороду.

- І гувернантки казали неслухняним дітям, що віддадуть їх божевільному співакові.

Раптом Гаррі, охоплений дивним хвилюванням, запитав:

- Чому ви надіслали мені ту книгу? Навіщо це божевілля?

- Не знаю. Так мало бути.

- Божевілля! – повторив він.

Цього разу вона не злякається. Сумно й замислено глянула:

- Ви не зрозумієте, чим були для мене.

- Але ж це було… там… так давно…

- Так, але там… Те, що тоді сталося, важливіше, ніж ви думаєте. Це важливіше за все інше, важливіше за ваше нинішнє життя, за ваше весілля. Ми там народилися. Там наше коріння.

- Де? В Росії?

- Ні. Ще далі. Ще глибше.

- Це не конкретне місце на землі… Це особлива манера кохати, бажати… - прошепотів Гаррі.

- Про що ви найбільше мріяли?

- Про дівчину, на якій я одружився. А ви?

- Познайомитися з вами.

- Якщо це бажання було настільки ж палким і безнадійним, як мрія заволодіти Лоранс, то мені вас шкода, - тихо сказав він.

- Безнадійним? Справді? Але ж ви нею заволоділи.

- Так, - якось гірко сказав він, - Заволодів. Можна заволодіти відображенням чи тінню – але його неможливо торкнутися чи…

Він замовк. За мить заговорив знову:

- Але не слухайте мене. Я вимагаю неможливого. Насправді я щасливий.

До них вже підходили люди. Він швидко сказав:

- Мені хочеться допомогти вам, побачитися знову… Що я можу для вас зробити?

- Нічого, зовсім нічого, – різко відповіла Ада, – Достатньо вже того, що у вас є дві мої картини.

- Можливо, треба допомогти цьому хлопчику… вашому чоловіку?

Вона похитала головою:

- Ні.

Гості підходили все ближче. Ада мовчки відійшла.

Синопсис роману:

Аді десять років, вона з батьком мешкає в Києві. З дня на день має приїхати її тітонька з дітьми – щоб залишитися в Києві назавжди. Родина Ади, як і інші єврейські родини Києва, ще не знає, що ось-ось почнуться єврейські погроми.

Під час одного з погромів, тікаючи з центру міста, Ада та її двоюрідний брат Бен випадково опиняються на Липках – у фешенебельному кварталі, де живе вся тогочасна еліта Києва. В тому числі – родина Сіннер, далекі родичі Адиного батька. В пошуках притулку діти стукають до багатого будинку, де їх, хоч і з неохотою, але залишають на день, поки погром затихне. Так дівчинка познайомилася з Гаррі – єдиним сином у родині багатих Сіннерів. Спогад про нього вона збереже назавжди. Це її перше й останнє кохання, хоча зараз, у десять років, Ада цього ще не розуміє…

В пошуках кращої долі, тітонька з дітьми та Ада вирушають до Парижу. На жаль, мрії не справдилися. Ліля – двоюрідна сестра Ади – так і не стала актрисою, перетворившись на дешеву повійку, котра не ладна навіть знайти постійного багатого коханця. Тьотя Раїса змушена відкрити ательє дешевого одягу, а Бен та Ада працюють її підручними. Цілий день шиючи або розносячи замовлення, дівчина все одно знаходить час для заняття улюбленою справою, до якої має справжній хист – малюванням. Одного літнього вечора, задивившись на красивий будинок, Ада помічає Гаррі та знову усвідомлює всю глибину свого кохання до нього. Його родина теж переїхала в Париж. Повернувшись додому, Ада виявляє, що загубила на вулиці всі гроші, отримані за дороге замовлення. Тьотя Раїса виганяє її з дому. Тільки Бен залишається поруч з Адою – вони одружуються.

Гаррі теж має свою родину. Він попросив руки Лоранс – француженки-католички, доньки багатого банкіра. Її батьки проти, але після двох років умовлянь закохані одружуються. В день весілля Гаррі отримує загадковий пакунок із подарунком – дорогоцінною старовинною книгою, мрією його життя…

Минуло три роки. Доля знову зводить Гаррі та Аду – тепер у ролі коханців. Ада – талановитий художник, дружина Бена, але самотня, як у дитинстві. Гаррі – батько і чоловік, хоча подружнє життя не принесло очікуваного щастя. Гаррі починає процес розлучення з Лоранс, але доля знову робить крутий віраж – раптово він стає банкрутом. Єдине, що може врятувати – це заступництво тестя. Гаррі повертається до Лоранс. Вагітна Ада їде з країни, щоб більше ніколи не повертатися. Після народження дитини історія добігає кінця... чи тільки зупиняється перед черговим витком?

Жодного відтворення поданого тексту без письмового дозволу перекладачки не дозволено
0
Поділитись