Увійти в інтернет-магазин
Зайти за допомогою
Нагадати пароль
/bitrix/urlrewrite.php?SEF_APPLICATION_CUR_PAGE_URL=%2Fcalendar%2Fkyyiv%2Fgolodomor-ochyma-inshykh%2F
На цей email буде вислано ваш пароль
або
Увійти
Увійти в інтернет-магазин
Зареєструватись за допомогою
або
Увійти

Голодомор очима інших

Зараз про Голодомор говорити актуально. Ми збираємо й видаємо свідчення тих, хто вижив, ми досліджуємо власне минуле й уже не боїмося проговорювати речі, які десятиліттями були десь за кадром. І майже завжди вдається сказати про Голодомор належним чином, не вдаючись у крайнощі.



Окремим аспектом вивчення нашого минулого є погляд на це минуле збоку: те, що бачили, думали, фіксували преставники інших націй. Тому книжка Яна Яцека Бруського «Голодомор 1932-1933.  Великий голод в Україні  в документах польської  дипломатії та розвідки» є особливо цікавою для українського читача: завдяки їй отримуємо нагоду не тільки ознайомитися з новими фактами про тогочасні події, а й спробувати зрозуміти, як же Захід ставився й ставиться до наших трагедій.



Краківський  історик Ян Яцек Бруський  про свою працю «Голодомор 1932-1933.  Великий голод в Україні  в документах польської  дипломатії та розвідки» (Варшава:  Польський інститут  міжнародних справ, 2008):



Голодомор був тим страшнішою трагедією, що вона  розгорталась у мовчанні. Будь-які чутки  про голод у СРСР кваліфікували як «ворожу  пропаганду», поширення якої безжалісно  карали. Так само мовчала й міжнародна  публічність. Свою роль у цьому зіграла  настільки ж майстерна, як і безсоромна,  кампанія дезінформації, яку здійснював  Кремль та ґроно послужливих совєтам західних  журналістів та інтелектуалів. Вирішальне  значення мала, проте, двозначна позиція  держав, із різних на те причин не зацікавлених  у конфлікті з Москвою. Західні уряди виправдовувалися  браком достовірної інформації, що - як  уже сьогодні знаємо - було звичайнісінькою  брехнею. В цьому переконують результати  досліджень, здійснених від початку 1980-х  років в архівах США, Великої Британії,  Німеччини й Італії.



Проте  донедавна поза колом зацікавлення істориків  залишалися польські архіви, а даремно,  бо вони не раз містять цінніший матеріал,  аніж документи, віднайдені на Заході.  За подіями, що відбувалися в 1930-х роках  над Дніпром, уважно стежили і дипломати,  і розвідка ІІ Речі Посполитої. Зручними  спостережними пунктами для цих служб  були два консульства: в Києві та Харкові;  цінну інформацію отримували й під час  подорожей Україною, що їх під різними  приводами здійснювали польські дипломати.



Несподівано,  але до сьогодні, збереглась фактично  добірка докладної, а через цю докладність  справді приголомшливої документації,  яку створили польські представництва.  Вони становлять кількасот ґрунтовних  рапортів, аналізів і опрацювань і показують  не лишень образ України, враженої нещастям  голоду, але й механізми, які від кінця  1931 року готували цей катаклізм.



Добірку  матеріалів, про яку мова, мені вдалося  зібрати під час кількарічних пошуків  в архівах Польщі та Російської Федерації.  У ході цих пошуків виявилося, що найважливіші  польські документи, що стосуються Голодомору,  знаходяться нині у фондах трьох інституцій:  в Архіві Нових Актів і Центральному Військовому  Архіві у Варшаві, а також у Російському  Державному Військовому Архіві в Москві.  У цьому останньому зберігаються особливо  цінні матеріали - величезний масив передвоєнних  актів польської «двійки», а отже, головного  управління розвідки. Для публікації я  врешті вибрав 236 документів. Поміж них  переважають рапорти польських консулатів  у Києві та Харкові, доповнені певною кількістю  документів, що їх підготували співробітники  посольства в Москві. Другу велику групу  матеріалів становлять рапорти і донесення  розвідки з України, спрямовані до Відділу  ІІ SG.



Тому  хронологічні рамки ширші, ніж цезури,  традиційні для праць про Великий Голод.  Я зробив це свідомо: щоби через призму  польських документів представити також  генезу й наслідки Голодомору. Недаремно  том відкриває документ із середини 1931  року, що підсумовує політику українізації  та передбачає її провал, а завершує том  документ, який стосується страти в грудні  1934 року групи відомих українських діячів.  Ця подія в символічний спосіб завершувала  перший період політичних репресій, що  були запущені в дію в пік Голодомору в  1933 році. Нещасні випадки при кінці 1934  року становили водночас прелюдію Великої  Чистки, котра невдовзі мала розпочати  новий період переслідувань - цього разу  загальносоюзного масштабу.



У  рапортах із СРСР, особливо з України,  знаходимо багато даних про акції «розкулачування»  та примусову колективізацію. Багато місця  займали донесення про репресії. доповідали  й про розмаїті прояви селянського спротиву  новій аграрній політиці: від пасивного  опору й саботування розпоряджень влади,  через акти індивідуального терору, жертвою  яких падали сільські «активісти», до  організування регулярних повстанських  загонів, що встрявали в сутички із силами  ГПУ й армією. Вже на зламі 1929 та 1930 років  польським дипломатам було очевидно, що  в європейській частині СРСР вогнища найзапеклішого  опору розташовані в Україні й на Північному  Кавказі, де чисельно замешкували етнічні  українці.



Уже  в квітні-травні 1932 року польські дипломати  не мали сумнівів щодо оцінки ситуації.  «Із кожним днем, - рапортував Генрик  Янковський із Києва, - я отримую щораз  більше повідомлень про голод на Правобережжі,  особливо відчутний у провінції. За останніми  донесеннями, в таких містечках, як Вінниця,  Умань, майже щодня можна зафіксувати  випадки забирання з вулиці людей, що падають  від ослаблення і виснаження. Іще гіршою  має виглядати ситуація в селі, де [...] розбої  та вбивства на тлі голоду є на порядку  денному». Янковський інформував, що брак  харчів стосується вже не лишень індивідуальних  господарств, «які віддавна харчуються  лушпинням із картоплі, жолудями тощо»,  але й колгоспів.



Однак  навесні 1932 року голод мав виявитися тільки  прелюдією трагедії. Влітку й навесні  цього року польські спостерігачі з дедалі  більшим подивом і жахом рапортували про  чергові елементи кампанії, яку здійснювала  совєтська влада проти українського села.  Цікаво, що польські дипломати одразу  звернули увагу на зловісну роль, яку в  цій кампанії відіграли двоє посланців  Москви: В'ячеслав Молотов і Лазар Каганович.



Польські  документи дають безсумнівно дуже яскравий  образ наростання - місяць за місяцем,  тиждень за тижнем - страхітливого голоду  в Україні. Не залишаючи при цьому сумніву,  що йдеться про голод, викликаний у цілковито  штучний спосіб.



Кульмінація  нещастя голоду настала в голодну пору  в 1933 році. З цього періоду збереглося  декілька особливо драматичних донесень  розвідки.



Важливою  інформацією, яку містять дипломатичні  рапорти, є вірогідна кількість жертв  Великого Голоду. Польські спостерігачі  одностайно оцінили її щонайменше в п'ять  мільйонів. Подорожуючи Україною,  вони бачили знелюднені села, а то й цілі  райони. Совєтська влада переселяла туди  нових поселенців - росіян, білорусів  та євреїв. Польський консул у Києві, котрий  у серпні 1933 року їздив по Україні машиною,  писав: «Бездоріжжя з бідними селами становлять  дуже понурий образ, цілими кілометрами  простягається пар, засіяні поля повні  бур'янів, а кількість рук, щоби зібрати  навіть цей посередній урожай, мінімальна.  У декількох селах, проїжджаючи, я запитував  дорогу, а населення відповідало, що вони  тут не знають доріг, що їх сюди прислали  й поселили в хатах, чиї власники повмирали,  й змусили працювати».



Цікаво,  що про причини української катастрофи  польські дипломати, вочевидь, не мали  однозначної думки. Консул у Києві писав  про «помилки» совєтської влади та про  невдалий «експеримент» - відтак покладаючи  вину на доктринерство аграрної політики.  До інших висновків мусили приводити спостереження  Каршо-Шєдлєвського, керівника польського  представництва в Харкові. Він зауважив,  що нещастя голоду заторкнуло простір  із точно визначеними межами, що було складно  пояснити інакше, ніж навмисною діяльністю  влади: «цей стан не стосується півдня  Росії як такого, але саме України, тоді  як перетнувши північний кордон УРСР,  образ вже радикально змінюється. У Центральній  Чорноземній Провінції, яка з погляду  кліматичного й господарчого мало чим  відрізняється від України, стан селянства  незрівнянно кращий. Це свідчить про те,  що господарча політика центрального  уряду в стосунку до України була значно  більше нещадна й грабіжницька, ніж до  сусідніх провінцій РФСРС, за винятком  лишень Північного Кавказу». Каршо-Шєдлєвський  сформулював цю тезу на підставі спостережень,  здійснених під час подорожі з Харкова  до Москви. «Найбільше в усій подорожі,  - писав він, - мене вразила різниця вигляду  села й половини України порівняно із  сусідньою Ц.Ч.О. (Центральною Чорноземною  Областю), а навіть із неврожайними околицями  Москви. Українські села перебувають в  очевидному занепаді, від них віє пусткою,  полишенням і злиднями, халупи напіврозвалені,  часто з позриваними дахами, ніде не видно  нових господ, діти й старі нагадують скелети,  ніде не видно живого майна. [...] Одразу  по тому ми побували в Ц.Ч.О. (переважно  в околицях Курська й Орла), і я мав враження,  що переїхав із країни рад до західної  Європи».



Польські  спостерігачі усвідомлювали, що продовольча  криза є загальносоюзним явищем і що вона  в різних регіонах СРСР, не лише в Україні,  набула вигляду формального голоду. лише  на території УРСР і Північного Кавказу  голод досягнув розмірів катаклізму, що  загрожував біологічним винищенням цілих  суспільних груп.



На  завершення варто додати, що величезна  група польських документів стосується  не тільки розправи совєтської влади з  українським селянством, але також і кампанії,  розв'язаної 1933 року проти української  інтелігенції. Відтак маємо доступ до  десятків рапортів, що стосуються провалу  курсу українізації, чергових чисток у  КП(б)У, «походу на галичан», погрому українських  наукових і просвітницьких інституцій,  переслідувань інтелігенції, чергових  вивезень і арештів, врешті - прогресуючої  рерусифікації публічного життя в Україні.  Треба наголосити, що польські оглядачі  - звісна річ, не знаючи куліс рішень,  що опускалися в Кремлі, - були глибоко  переконані в пов'язаності обох явищ:  удару більшовиків одночасно по українському  селу та національно свідомих елементах  у містах, що пов'язували із загальною  зміною курсу національної політики. На  думку польських дипломатів, зміни, що  відбувалися в Україні, були тісно пов'язані  з новим етапом, у який увійшов Совєтський  Союз - етапом побудови імперії, значною  мірою базованої на національному російському  компоненті.



Книжку  Яна Яцека Бруського «Голодомор 1932-1933.  Великий голод в Україні  в документах польської  дипломатії та розвідки» (польською  мовою) можна купити  у київській книгарні  «Є».
0
Поділитись
minimized discount