Інтернет-магазин
Увійти в інтернет-магазин
Нагадати пароль
/blog/osoblyva-dumka/syla-zhinochykh-holosiv/
Відновити пароль по телефону
або
Увійти
Зареєструватись
або
Увійти

Сила жіночих голосів

19.03.2021
Відгук

Авторка про себе:

Письменниця і журналістка. Працювала ведучою та журналісткою на українських теле- і радіоканалах («Громадське радіо», «Радіо Свобода», «Сніданок з 1+1»). Перша книга, збірка художніх репортажів про Вірменію під назвою «Рибка дядечка Завена» вийшла у видавництві Темпора у 2019 році і увійшла у довгий список премії «ЛітАкцент року» та короткий список Книжка Року ВВС-2020. Роботи авторки відзначені спеціальними нагородами конкурсу художнього репортажу «Самовидець»: «По той бік свята» (у збірці «Життя у містах», 2019) та «Хрестик» (у збірці «Як ми змінюємось», 2020). Засновниця першого україномовного блогу Karifood про смачні подорожі Україною та світом.

Щойно виповзає перше березневе сонечко і ландшафти підземних переходів до станцій метро заквітчуються тюльпаново-крокусним розмаїттям, весняна словесна повінь виносить назовні накопичену каламуть баталій щодо «жіночих свят» і «нежіночих справ», щоразу здіймаючи все глибші шари мулу і збурюючи такі пекельні баталії, наче мова йде про космічну загрозу усьому видимому Всесвіту, а не про доцільність застосування фемінітивів чи боротьбу з отруйними стереотипами, які роками, десятиліттями, століттями добряче псували життя добрячій половині людства, а часом і подосі не послабляють ланцюгів. Жіночі голоси у цьому вирі буремних дискусій – і це мене неабияк тішить! – набувають гучнішого звучання, а сірий намул спливає із досі «невидимих» тем, затаврованих і табуйованих тільки тому, що вони надто «жіночі».

Отже, до вашої уваги п’ять книг, яким варто цієї весни підшукати місце на полиці домашньої бібліотеки.

Підхоплюючи сучасні тренди, наголошу: це не жіночі читанки для вузького кола зацікавлених, а добротний книжковий унісекс! Чоловіки теж запрошуються до читання!

1(2).jpg«Поговоримо про місячні» Юмі Стайнз і доктор Мелісса Кан (Крокус).

Настільна книга і абсолютний must-have для юних дівчат, та й їхнім батькам не зайве буде погортати українське видання!

Боже мій, як же бракувало такої книжки у мої тринадцять років!

Доступною, зрозумілою підліткам мовою авторки, по-перше, пояснюють, що таке місячні, як і коли починаються, скільки тривають, а ще докладно розповідають про засоби гігієни і про те, як піклуватися про себе під час менструації – тобто не про те, як бути комфортними і зручними для довколишніх, а в першу чергу самій почуватися комфортно і захищено у ці дні. Окрім технічного боку місячних (що, як, звідки тече, як діставати тампон, які прокладки вибрати, чи пити знеболювальні, коли звертатися по допомогу до лікаря), авторки детально зупиняються на моментах, які часто дошкуляють і змушують дівчат (а часом і дорослих жінок!) соромитися свого дорослішання, свого тіла і жіночності. Скажімо, як повідомити батькам про своє очевидне і незаперечне зростання, якщо мама й тато все ніяк не наважуються поговорити із донькою про менструацію? Як поводити себе у лікаря і як будувати здорові кордони довкола власного тіла? Яскрава, ілюстрована книга під червоною обкладинкою містить безліч цінних порад і відповідей на величезну кількість питань, що турбують юних дівчат: як підготуватися до піжама-паті в чужому домі, якщо в тебе місячні? Чи займатися спортом під час місячних? А сексом? Як упоратися із болючими місячними? Що, як хтось помітить на твоєму одязі плямку крові? Найголовніше, ця книга вчить: місячні – це не соромно, це не стидно і не так вже й страшно, як зрештою не страшно дорослішати і ставати жінкою!

Моя улюблена цитата: «Найгірше, що могло трапитися, уже трапилось із кимось іншим… Іще ніхто від цього не помер. Із тобою теж усе буде гаразд!» Вишити хрестиком і почепити б ці слова на стінку!

Чемні дівчата потрапляють у рай, погані – куди забажають.jpgУте Ергардт «Чемні дівчатка потрапляють у рай, погані – куди забажають»(КСД)

Книга німецької психологині побачила світ ще у 1994 році, але до українських читачів і читачок примандрувала в українському перекладі аж через три десятки років. Ну, краще пізно, ніж ніколи! Тим більше, що за цей час підросло ціле покоління українських жінок, яким ця книга відгукується кожним реченням – слова авторки вже не є оповідкою про умовно взяти окремих «закордонних жіночок» з їхніми проблемами, геть далекими від того мороку, в якому існувало пост-радянське суспільство дев’яностих. Нарешті книга співвідносна із довколишнім українським життям і його щоденними реаліями.

Свого часу книга була проривом і справжнім викликом суспільству з його патріархальними очікуваннями від жінок, таким собі позитивним бунтарством, сьогодні ж сприймається як коротка, але дохідлива інструкція із виживання в буремному світі постійного тиску на жінок і спроб навічно законсервувати їх у статусі «берегиньок сімейних традицій».

Тому книга як ніколи актуальна й ідеально вписується в український суспільний наратив боротьби із пекельними стереотипами в дусі «жінка повинна», починаючи від «бути скромною, усміхненою, непомітною, терплячою, залежною, слабкою, ніжною» аж до «не висовуватись, не сперечатись, не лізти, куди не просять, мовчати, не задирати носа». А з огляду на те, якого удару ковідна пандемія завдала по жіночих правах і професійних здобутках жінок у всіх сферах життя, то ця книга стає обов’язковою для читання і перечитування для глобального жіноцтва – хоч бери та засновуй клуб любителів «Чемних дівчат, що потрапляють в рай..» і ретельно вивчай посторінково кожен розділ!

Шлях «чемної дівчинки», на думку авторки - це дорога в нікуди, це омертвілі жіночі голоси, знецінені жіночі досвіди і непомірний тягар чужих очікувань, звалених на жіночі плечі, які за будь яку ціну треба виправдати.

«Погані дівчата» тому й затавровані суспільством як «погані», бо – ти диви, які нахаби! - знають собі ціну, усвідомлюють значущість своїх знань, бажань, навичок, досвіду, вірять у силу своїх голосів і важливість того, що вони промовляють до світу.

феміністки не носять рожевого.jpg«Феміністки не носять рожевого та інші вигадки» (Видавництво Старого Лева)

Фемінізм, оброслий міфами й упередженнями, наче вгрузлий камінь - мохом, вже давно потребував цієї книги. Він чекав на людину – у цьому випадку, журналістку Скарлетт Кертіс - яка змиє намулену часом, стереотипами та упередженнями міфотворчість і розкладе на десятки, сотні жіночих голосів головні меседжі жіночого руху: чого прагнуть феміністки, чому «ти феміністка!» часом звучить як обвинувачуваний вирок, а не проста констатація життєвої позиції людини, чому феміністки і феміністи досі виходять на вуличні марші, протести й пікети і чому фемінізм – це не тільки про жінок і для жінок.

Цю книгу хочеться розібрати на цитати і скласти із них власний маніфест і програму дій на ціле життя. Книга нагадує величезну клаптикову ковдру, сплетену із жіночих історій, досвідів, міркувань, цінних зауважень і безцінних порад.

Ця книга надихає ставати уважнішою до довколишніх жінок, дозволяти їм говорити і говорити уголос, гучно, сильно і чесно, а заразом учитися слухати їх, чути і співчувати, ставати посестрами одна одній, підтримувати, хоч як важко часом це буває, хоч якими різними всі ми є. Зрештою, якщо фемінізм досі був для вас «сліпою плямою буття», саме ця книга – ідеальна відправна точка для ознайомлення із поточним станом справ із жіночими правами, сексизмом, мізогінією, знеціненням жінок, їхніх досягнень, їхнього бачення майбутнього світу, а вже потім, як дочитаєте до останньої сторінки, можливо, погодитися, із Еванною Лінч (акторкою, що зіграла чарівну Луну Лавгуд у сазі про Гаррі Поттера), яка каже: «Бути феміністкою – це закасати рукава і взятися до роботи».

Про жінок за 50. Психологія вікових змін.jpgНаталя Підлісна «Про жінок за 50. Психологія вікових змін» (Віхола). У двадцять років здається, що клімакс і завершення природного жіночого періоду фертильності – то настільки «далеко і не про нас», що годі й перейматися.

Насправді ж, чим раніше жінка усвідомить і осягне увесь природний цикл функціонування власного організму, чим більше накопичить знань про власне тіло і зміни, що відбуватимуться у ньому із плином часу, тим з меншими втратами для психічного та фізичного здоров’я вона зустрічатиме кожен свій вік і кожен життєвий етап.

Якщо ініціація у світ дорослого жіноцтва, як правило, супроводжується хоча б мінімальною інформативною підтримкою (в ідеалі, про місячні розкаже мама, якщо ж ні – то хоча б шкільна медсестра), то з комунікацією щодо менопаузи справи геть кепські.

Якщо чесно, коротке опитування серед моїх знайомих (одноліток і старших за мене дівчат) показало: іще жодній із них мама не сказала: «Доцю, час нам поговорити про менопаузу! Відкорковуй вино і сідай…»

Книжок про це писано ще мало, недолугих жартів розказано забагато! Та й мами, як правило, вже не мають такого суспільно окресленого обов’язку посвячувати доньок у віці «за сорок і плюс» у те, що відбуватиметься із їхньою жіночністю далі – вже, вибачте, самі дорослі. Книга української психологині особливо цінна тим, що авторка не скочується у медичні терміни і наукові роз’яснення (на щастя, таку літературу вполювати на книжкових полицях легше, візьміть до уваги «Біблію вагіни» чи «Приховане диво»), а в першу чергу ділиться історіями жінок – правдивими, відвертими і такими, що не завжди помахують у кінці радісним геппіендом.

Правда про клімакс, про химерні гойдалки настрою, зміни у поведінці, самопочутті, зовнішньому вигляді, які часом набувають катастрофічного розмаху, і як цьому зарадити – сіль цієї книги.

Як і місячні, клімакс – це не соромно і не стидно, це плин життя і невідворотній перебіг подій, який геть не ставить жирної крапки на існуванні самої жінки та аж ніяк не применшує її цінності і значущості в цьому житті.

5(1).jpgАда Келгун «Чому ми не спимо? Жінки і криза середнього віку» (Bookchef)

Заради цієї книги я щедро пожертвувала цілу ніч сну, бо насправді просто не могла випустити її з рук, допоки не дочитала до останньої сторінки. Як на мене, книга Ади Келгун має примандрувати до рук кожної дорослої жінки у розпал сьогоднішній стресових, напружених, нервових пандемічних місяців (навмисне не пишу слова «років» - я вірю в кращі часи!). Авторка посилається на досвід американських жінок покоління Х, яке, на її думку, зазнало найприкріших наслідків від того, що на загал оптимістичне гасло «дівчата можуть досягти всього!» передбачувано розбилося об скелі довколишньої дійсності, і потягнуло усіх цих мрійниць на дно депресивних станів, стресів, безсоння і самовбивчих думок про те, «де я звернула не туди і чому замість обіцяного «всього» спромоглася хіба що на розлучення, фінансову нестабільність, малих дітей і старих батьків на утриманні, з букетом хвороб і розладів, але без жодних перспектив покращення життя».

Насправді, цей досвід суцільного жіночого стресу, напруги від почуття «я не впоралась, я стратила» - планетарний і не має окресленої національної приналежності.

Ця книга – добра подруга, яка простягає тобі руку і заспокійливо каже: з тобою все в порядку, навіть якщо ти не впоралась, навіть якщо не зробила кар’єри, не завела сім’ї, втратила все, не отримала нічого. Ти нормальна жінка, навіть якщо не виправдала очікувань довколишніх людей чи своїх власних, і ти – не одна. Я шалено вітаю нове покоління книжок, які не закликають жінок стрибати через голову і бігти, бігти, бігти нескінченним зачаклованим колом, підбадьорюючи їх настановами на кшталт «мисліть позитивно, відкривайте чакри, старайтесь дужче, мрійте сильніше, робіть більше, ще більше, ще!» Натомість я аплодую книжкам, які лагідно підводять до думки: любі дівчата, дайте собі спокій і насолодіться життям таким, яким воно є! Заради такої книги не шкода кількох годин нічного сну і позапланового келиха вина.

Читайте також:
Коментарі
Мирослава
22.03.2021

Щиро дякую за цікаві рецензії до не менш цікавих книг. Є про що задуматись і що обрати собі і моїм дівчатам.


Отримуйте знижки та книжкові анонси на пошту