Світи Ричарда Баха
Вас може зацікавити
Людина, нібито, не літає...
А крила має. А крила має!
Важко посперечатися з великим фантастом Реєм Бредбері, який сказав про одну з книг Баха, що та має подвійний вплив.
«Вона дарує мені відчуття Польоту і повертає мені молодість», - писав Р.Бредбері, і аж ніяк не помилявся.
23 червня цього року Ричардові Баху виповнилося 85 років.
Читаючи такі історії, як «Джонатан Лівінгстон, мартин» або «Ілюзії», ненароком ловиш себе на відчутті абсолютної легкості тексту, його повітряної елегантності й невагомості. Ніби слова, застрягаючи на папері, немов на аркуші для нот, наповнюються нестримною мелодією, що змушує меланхолійно задуматися над вічними і, водночас, такими актуальними саме тепер проблемами.
Ця музичність Ричарда аж ніяк не випадкова. Його родинна історія неймовірно цікава, бодай тим, що його далеким родичем по маминій ліній був великий композитор Йоганн Себастьян Бах, а батько майбутнього письменника працював капеланом армії США.
Бодай з останнього факту нам стає зрозумілим підґрунтя, яким надихався письменник при створенні свого Месії з циклу романів «Ілюзії». Ця невеличка повість розповідає про двох пілотів – самого автора та Месію Дональда Шимоду, який, вирішив не займатися месіанством, оскільки люди звертають увагу лише на його дива і є байдужими до того, що він має сказати.
У передмові до повісті Річард Бах дуже цікаво висловив свою думку, описану в творі:
«А що якби з'явився хтось дуже вправний, здатний показати мені, як працює мій світ і як його контролювати?». Цитата
Зрештою, увесь твір – цілковита рефлексія на тему такої собі нестерпної легкості буття, проте і, водночас, простоти її сприйняття.
Напрочуд інший, не менш культовий і особливий твір письменника – «Джонатан Лівінгстон, мартин» - оповідає нам про одного мартина, що вибивається з поміж усіх, намагаючись самотужки зрозуміти красу світу через сприйняття вивчення польоту як особливого мистецтва і способу буття, а не як способу переміщення в просторі для видобутку їжі.
Це неймовірно елегійна розповідь про самовдосконалення, самоприйняття і пожертву. І ця ліричність не могла не знайти відгуків у читачів.
«Філософська казка Р. Баха “Чайка на ім’я Джонатан Лівінгстон” є алегоричним оповіданням, у якому автор через реалістичне зображення землі, моря і неба, польотів чайок зумів надати історії про незвичайну чайку дивовижної достовірності. Складається враження, що якийсь внутрішній голос розповів її Ричарду Баху, а автор лише передав словами дивне багатоголосся вражень, на межі можливого та неможливого, яка нібито існує в “психології” птахів», - говорять про неї читачі.
Герої Ричарда Баха літають. Неважливо, як, на чому і з ким. На самотині, поруч із кимось, на власних чи залізних крилах, високо чи низько, стрімко чи повільно… Але їх політ завжди витончений, завжди разюче грайливий і неодмінно досягає омріяної кінцевої точки. Будь який з цих польотів змушує задуматися про щось надособистісне, і здатний принести пілотові такі омріяні і жадаючі прояснення. Долучайтеся ж до цього нестримного польоту й ви!
Людина, нібито, не літає...
А крила має. А крила має!
