Інтернет-магазин
Увійти в інтернет-магазин
Нагадати пароль
/blog/osoblyva-dumka/pro-luyizu-glyuk-i-nobelivsku-premiyu-z-literatury/
Відновити пароль по телефону
або
Увійти
Зареєструватись
або
Увійти

Про Луїзу Ґлюк і Нобелівську премію з літератури

19.10.2020
Відгук

Авторка про себе:

Поетка у літературознавстві і літературознавиця в поезії. Кандидатка філологічних наук. Тренерка креативного мислення і провокаторка зміни світу через себе.


Нобелівська премія-2020 вперше буде вручена без традиційних урочистостей.

Присудження Нобелівської премії-2020 з літератури американці Луїзі Ґлюк стало важливим етапом у нашому культурному самоосягненні.

Поки одні знавці запекло сперечалися, хто переміг – Ґлюк чи Глік, інші критично сприйняли оголошення імені переможця, бо вважали, що мають перемогти ті письменники, які давно в усіх «на слуху». Хто саме? Харукі Муракамі, Людмила Уліцька, Маріз Конде, Нґуґі ва Тхіонґо, Маргарет Етвуд?

Як на мене, перемога Луїзи Ґлюк цілком заслужена. І дуже навіть потрібна сьогодні, адже засвідчує щонайменше два моменти. Передусім, велика частина фахово підкованих читачів (навмисно не вживаю слів критики, літературознавці, письменники, журналісти…) банально не знайома з творчим доробком Луїзи Ґлюк, а цей доробок, між іншим, налічує близько 20 книжок поезій та есеїстики... Саме через це виникає багато розмов ні про що в стилі «дали премію не тому», або «хто вона така?». По-друге, ця величезна культурна прогалина стосується не лише Луїзи Ґлюк…

Наша біда в тім, що чимало вартих уваги постатей світової літератури для нас ще не цілком відомі.

Чи багато романів, скажімо, Нґуґі ва Тхіонґо український читач знає сьогодні? Чи знає, фільми, зняті за сценаріями Людмили Уліцької, тієї самої Уліцької, чиї книжки відзначені премією Медичі та міжнародною Букерівською премією?

Насправді розмови невдоволених довкола присудження Нобелівської премії з літератури Луїзі Ґлюк швидше свідчать про більш серйозні проблеми в культурі, науці, літературі…

Хто ж іще міг отримати цього року Нобелівку?

Вишуканий і лаконічний Харукі Муракамі. Його читач уже добре знає за «Норвезьким лісом», «Убивством командора»… Хтось обожнює його «Кафку на пляжі», «Чоловіків без жінок», «Хороший день для кенгуру» та інші, пронизані витонченою філософією тексти… І, ясна річ, його «1Q84» й «Безбарвний Цкуру Тадзакі й роки його прощі», перед якими журі Нобелівського комітету просто не встояло б…

Чимало тих, хто стежили уважно за перебігом висунення кандидатур на здобуття Нобелівської премії з літератури, ставили на перемогу несподіваної й принципової Людмили Уліцької. При чому вражало те, що мало хто міг похвалитися, що прочитав її есеїстичну збірку «Священне сміття», або якусь із книг оповідань,повістей чи п'єс. Прикро, що навіть «Драбину Якова» часто-густо наш читач може сплутати, скажімо з «Книгами Якова» Ольги Токарчук, або зі «Століттям Якова» Володимира Лиса... Буває… Багатьох, хто вболівав за російську письменницю привабив ще один, позалітературний, чинник – її активна відверто негативна позиція щодо анексії Криму й підтримка українського режисера Олега Сенцова.

Ще однією конкуренткою у боротьбі за Нобелівку цьогоріч була дуже популярна у Канаді письменниця Маргарет Етвуд, авторка книжки «Оповідь служниці». Безумовно, є щось привабливе у спробі письменниці осмислити роль жінки у новому суспільстві, але мені, скажімо, більше до душі «Заповіти» Маргарет Етвуд – та сама книжка, яка торік була удостоєна Букера. «Заповіти» хоч і повертають нас до подій «Оповіді служниці», проте тут маємо більш динамічний сюжет і небуденне осмислення авторської теми на символістському рівні.

Для багатьох знавців літератури світу новим здалося ім'я кенійського прозаїка й драматурга Нґуґі ва Тхіонґо, менш відомого як Джеймс Нґуґі. Чому новим? Не тому, що це новачок у літературі. На слуху його романи «Не плач, дитя» і «На різних берегах», «Пташине озеро» - твори, в яких оприявнюється тема повстання народності мау-мау, травматичний ефект цього процесу та його вплив на долю кенійців. Нґуґі ва Тхіонґо – англомовний кенійський прозаїк і драматург «лівих» поглядів, однак його творчість ще недостатньо перекладена мовами світу… Мені особисто хотілось би прочитати «Воронячого мага» і «Сни під час війни», проте українською я читала лише оповідання «Відійшла з посухою»…

Цікавою є проза ще однієї цьогорічної пошукачки Нобеля, французької письменниці й журналістки Маріз Конде. Письменницю нагороджено багатьма солідними мистецькими відзнаками, але читачеві ,передусім, вона знана як авторка книги «Я, Тітуба, відьма з Салема». Це панорамний історичний роман про події епохи полювання на відьом, долю жінки,приречену на поневіряння й боротьбу – з одного боку. З іншого боку, для мене це роман про те, що в адекватному суспільстві не повинно бути сексизму, расизму та інших девіантних антисоціальних настроїв…

Але, переможницею стала американка Луїза Ґлюк. Українською її творів не так і багато, російськомовних перекладів в рази більше… Щасливий той, хто добре вчив English, і тепер може похизуватися, що читає Нобелівську лавреатку в оригіналі. Бо Ґлюк того варта. Опустивши подробиці дитинства, особистого життя, кар'єри (про це після оголошення Ґлюк переможницею пишуть дуже багато і детально), зазначу, що це авторка, яка пише з дитинства і пише все свідоме життя… І пише, головним чином, поезію.

Легка, філософічна, медитативна, почасти безсюжетна, але завше метафорична, завше зосереджена довкола світу своєї ліричної героїні лірика. Це присутнє і в дебютній збірці «Первісток» («Firstborn»), що вийшла 1968 року, і в книжці «Будинку на болоті» («The House on Marshland», 1975), за яку поетеса отримала стипендію Гуггенхайма. «Нисхідна фігура» («Descending Figure», 1980) позначена активним пошуком себе в річищі символізму, а от «Тріумф Ахілла» (The Triumph of Achilles, 1975) засвідчує заглиблення у пошуки власного світу, витворення власного міфу. Обидві ці збірки були відзначені Американською академією мистецтв і літератури.

Чи не найбільш відомими здобутками Луїзи Ґлюк є «Дикий ірис» (The Wild Iris, 1992), за яку авторка нагороджена Пулітцерівською премією, «Віта нова» («Vita Nova», 1999), поема «Жовтень» («October», 2004). І для тих, хто хоче все й одразу – повне зібрання віршів поетеси «Вірші:1962 – 2012» («Poems: 1962–2012», 2012)… Це далеко не повний перелік книжок авторки, яку удостоєно Нобелівської премії «за неповторний поетичний голос, який із суворою красою робить індивідуальне існування універсальним». Між тим, дуже прикро, що в нас ця насичена поліфонізмом світу висока поезія ще не прочитана, ще не оцінена, ще не зрозуміла…

Читайте також:
Коментарі
Надія Гармазій
22.10.2020

Дякую Вам за відгук!Це самоцінні автори,що репрезентують свої країни.
На сайті Книгарні "Є" можна замовити книжки деяких авторів, згадуваних у публікації.

Віктор
19.10.2020

Дуже глибокий кометар з вражючим знанням літератури. Я трохи в літературі теж, але про скількох авторів, про яких так легко й невимушено пише Н.Гармазій, навіть не чув...


Отримуйте знижки та книжкові анонси на пошту

Тільки зараз!

Подарунок для книголюбів

до -50% на все

Детальніше
Знижки до -50%