Інтернет-магазин
Увійти в інтернет-магазин
Нагадати пароль
/blog/osoblyva-dumka/p-yat-urokiv-teodora-drajzera/
Відновити пароль по телефону
або
Увійти
Зареєструватись
або
Увійти

П’ять уроків Теодора Драйзера

26.08.2021
Відгук

Авторка про себе:

Філологиня, літературознавиця, викладачка зарубіжної літератури. Цікавлюся семіотикою художнього тексту, поетикою постмодерних творів, теорією читацьких стратегій. Маю найліпшу роботу у світі - читаю і обговорюю книжки з іншими читачами.

27 серпня літературний світ святкує 150-річчя від дня народження Теодора Драйзера, автора відомих романів «Американська трагедія», «Геній», «Сестра Керрі», трилогії «Фінансист», «Титан» і «Стоїк».

Шлях письменника до слави не був простим: його твори критикували, засуджували, забороняли, не читали. Нині його романи обов’язково входять до літературних університетських курсів, хоч сам він університет так і не закінчив. За що ми його любимо і цінуємо? Чого вчить його життя і творчість? Виділимо 5 уроків Теодора Драйзера.

Гроші – це зло.

Теодор Драйзер народився у багатодітній родині вихідців з Німеччини, виріс у бідності, не закінчив університет через брак грошей, змінив чимало малооплачуваних робіт від посудомийника до кур’єра, і зрештою (завдяки журналістиці, випадковості і, нема де правди діти, допомозі більш успішного брата) таки вибився в люди. Ставши головним редактором впливового видання, він міг дозволити собі сите і заможне життя, розкішну квартиру у Нью-Йорку, машину з водієм та чарочку бренді у кінці недільної партії в гольф-клубі. 

Здавалося, ось він – приклад self-made man, втілення американської мрії. Проте Драйзер не став апологетом «успішного успіху» та концепцій штибу «бідність – вибір лінивого» чи «життя – це гра».

У своїх небагатьох романах та чисельних публіцистичних статтях він писав про гроші як про засіб досягнення успіху, джерело влади над людьми і, найголовніше, величезну спокусу.

Гроші – це божество, фанатичне служіння якому перетворює людину на раба, здатного на будь-яке геройство, але і на будь-яку підлість. Гроші – це не мета, не нагорода, не трофей; це власне гонитва. І перемогти в ній – не значить випередити інших чи здобути якийсь приз.

Інколи перемога – дійти до фінішу таким самим, яким був на старті.

Не зрадити самому собі. Не втратити себе. Залишитися людиною.

«Американська мрія» – це фікція та ілюзія.

Скажемо відверто, Драйзер не був першим, хто зрозумів міфічність і недосяжність концепції «американської мрії». До нього були Ірвінг, О’Ніл, Марк Твен, а після нього Фіцджеральд, Селінджер, Фолкнер, Стейнбек, Апдайк… «Ім’я їм Легіон». Очевидно, концепція була продуктивною і у певному розумінні корисною для американського суспільства та американської державності на певному етапі їх розвитку. Романтичний образ «Нового світу» – краю нових можливостей, нового початку та нового життя – став головним рушієм освоєння Дикого Заходу, яскравим світлом маяка для десятків і сотень тисяч колишніх європейців/африканців/азійців у пошуках нового дому, щастя, золота, свободи, нової ідентичності (потрібне підкреслити). У часи Війни за незалежність, Громадянської війни, Золотої лихоманки, Великої депресії «американська мрія» для багатьох була тим незгасним світочем, що давав сили та надію на світле майбутнє. Та поступово маяк перетворився на зелений промінчик ліхтаря у кінці причалу (це з «Великого Гетсбі», ви правильно здогадалися), що вже не вказує шлях, а радше, навпаки, – манить, заманює і обманює. Символ перетворився на симулякр, знак, позбавлений сенсу, і те, що раніше здавалося мрією, стало кошмаром.

У шухляді свого робочого столу Теодор Драйзер мав теку, на якій було написано «Американські трагедії». У ній він зберігав вирізки з газет, що пізніше ставали сюжетами його романів – історії про мрії та про те, що буває, коли вони здійснюються. Про цілі, що виправдовують (або ні) засоби для їх досягнення. Про злочини та покарання за них. 

Твори Драйзера – завжди «на основі реальних подій», і, можливо, саме тому вони так чіпляють.

Великий Американський Роман – це буквальний термін.

Теодор Драйзер написав вісім романів, і принаймні чотири з них зазвичай називають «великими американськими романами».

Його magnum opus вважається «Американська трагедія», хоч сам Драйзер вважав найкращим своїм творінням роман «Геній». Кожна з його книг – «цеглинка» у фундаменті американського реалізму. Інколи у буквальному сенсі – скажімо, романи «Фінансист», «Титан» і «Стоїк», об’єднані у «Трилогію бажання», разом складають майже 1800 сторінок. Романи Драйзера ідеально лягають у формулювання Пулітцерівської премії – це великі «прозові твори, написані американським письменником, бажано про Америку». 

Він так і не отримав Пулітцера, і майже отримав Нобеля.

У 1930 році він був номінований, але найпрестижнішу нагороду у світі тоді отримав Сінклер Льюїс. Утім, у своїй нобелівській промові він згадав Драйзера «незлим тихим словом», відзначивши його провідну роль у становленні і розвитку нової американської літератури.

Банальність – не обов’язково гріх, інколи це художній прийом.

«Метод Драйзера» — це поєднання критичного реалізму, натуралізму та модернізму.

Документальна основа, увага до фактів та речей, розлогі внутрішні монологи у поєднанні із потоком свідомості; лінійність оповіді; всезнаючий автор, що виводить свого героя на сцену за руку, показує пальцем на його вади і детально пояснює публіці його характер та вчинки. А ще жмені банальних, як на сучасного читача, істин і фраз, що ними щедро пересипані його романи: наприклад,  «Домашній затишок – один із найбільших скарбів у світі». Майже народна мудрість. Або ж так: «Будь-яка робота гарна, якщо за неї будуть платити». Цю думку складно заперечити. Чи так: «Немає нічого дурнішого, ніж давати поради людям, які не бажають їх приймати». Дякую, дуже дякую.

Деякі з цих істин ніби зійшли зі сторінок романів Толстого. Ось, наприклад, ця: «Вони, можливо, пообіцяють один одному забути про кривду, але слова залишаться словами. Минулого не повернеш. Розбиту чашку неможливо знову зробити цілою. Можна склеїти її і назвати цілою, але вона такою вже ніколи не буде». Звучить знайомо, правда? А так описується одна з героїнь: «Як і всі жінки, вона мусила протестувати, щоб потім зрештою піддатися на вмовляння»… Якщо вам здається, що все це десь було і ви вже таке чули – вам не здається. Було і чули. 

Реалістичний герой Драйзера – не просто, як вчать у школі, «типовий герой в типових обставинах». Зазвичай це втілення, буквально апогей звичайності, еталон пересічності.

Його думки дуже прості, а прагнення тривіальні і не виходять за межі першої сходинки піраміди потреб. Гроші, влада, комфорт, розваги, задоволення. Банальності якнайкраще описують світ персонажів Драйзера, розкривають їхню суть і філософію життя. Для таких людей життя і справді схоже на гру – у рулетку, де все залежить не від таланту чи вміння, а від фатуму і везіння, і де завжди виграє казино.

Критика – не обов’язково шлях до досконалості.

Драйзера критикували багато і натхненно. Критикували за походження (він був німцем), за релігійні погляди (він був атеїстом), за неосвіченість (він закінчив лише один рік в університеті).

Як письменник він мало кого влаштовував — рецензенти докоряли йому надто громіздким (або простуватим) стилем, громадськість недремним оком стежила за його особистим життям, вважаючи його «надто насиченим». Зусиллями нью-йоркського «Товариства викорінення гріха» його «Геній» був заборонений як аморальний (до слова, у «чорному списку» цього товариства були також «Три мушкетери» Дюма та поезія Горація). І хоч у Європі він був відоміший, ніж у Штатах, до 1925 року книжки продавалися приблизно, як і читалися, – майже ніяк. Все змінилося з виходом роману «Американська трагедія», читачі та критики були у захваті, що пожвавило інтерес до його попередніх творів. Чи змінився автор? Чи стали його твори кращими? Аж ніяк, це був той самий Драйзер. 

Можливо, змінився американський читач, що нарешті «доріс» до творів письменника, якого критики раніше називали «моральним банкрутом».

А у 1944 році Американська академія мистецтв і літератури нагородила Драйзера почесною золотою медаллю за видатні досягнення у галузі мистецтва та літератури.

Читайте також:
Коментарі
Погоріла Зоя
07.09.2021

Цікаві деталі, які добре доповнюють образ письменника і допомогають зрозуміти його твори. Особливо пункт про "банальність" зацікавив.


Отримуйте знижки та книжкові анонси на пошту

Тільки зараз!

Подарунок для книголюбів

до -50% на все

Детальніше
Знижки до -50%