Зимові свята минули, а це означає, що вже пора говорити про літературу. Точніше - продовжити говорити про книги. На цей раз мене потягло на пікантну й сатиричну книгу від Ярослави Литвин «Рік розпусти Клауса Отто Баха».
Насправді, підкупив проморолик, який мені показали. Думаю, якщо б не він, то я обрав би інший варіант, який вже покрився порохами на моїх неіснуючих поличках. Свята святами, а старі книги потрібно читати, та вже не цього разу.
У книзі мова буде йти про такого собі закомплексованого німця Клауса, який трохи скупий, трохи з зайвою вагою і такою-собі роботою. У романі немає клішованих персонажів, що мені найбільше і сподобалось.
У кожного, навіть пересічної людини, яка зустрічається у книзі, є власна історія, характер, недоліки та переваги.
І ні, ви не знайдете тут звичайну Аллу Петрівну, яка живе буденним життям. Ви тут наштовхнетесь на Петрівну, що полюбляє пікантне відео, коли діти сплять.
Це я трохи пофантазував, але, по правді кажу, що ця книга виявилась нашпигованою цікавими родзинками.
Головний герой теж не пасе задніх. У нього купа дивних, але обґрунтованих комплексів і фетишів, але у кого їх немає?
Наш Клаус у свої 43 мав лише два кохання, одне з яких взагалі не приймало до уваги його, а інше – при ліпшій нагоді кинуло за ради мускулінного мужчинки. От як тут не розчаруватись у собі і у цьому жорстокому світі?
У нього і друзів то майже немає. Лишень один чолов’яга, який просто схиблений на булочках і на своїй дружині – українці.
Думаю, що ви розумієте, до чого я веду. Та якщо ще ні, то наслухавшись від свого товариша про те, які пристрасні українки – Бах вирішує й самому мати таку дружину. Тому він і подався на різноманітні сайти для знайомств. Трохи відкорегувавши свою світлину, створивши з себе Алена Делона на мінімалках - він намагається знайти ту єдину, яка виглядає, як на мільйон, а ліпше на два, і обов’язкового, щоб носила панчохи. Так, наший Клаус ще той маленький бешкетник. Але навіть таку деталь авторка нам пояснює - і ти реально віриш й розумієш, чому так трапилось. Не буду спойлерити, але його мати була ще тою дивачкою. Вар’яткою з клейкою стрічкою, материнською любов’ю й сердечними ранами.
З одного боку, здається, що книжка взагалі не є серйозною. Звичайна розвага на один раз. Та Ярослава Литвин копнула глибше. Вона поміж жартів, курйозних моментів та блукань Україною показує нашу з вами поведінку, ставлення один до одного, наші потаємні бажання й страхи.
Наше з вами тваринне ставлення, коли ми піддаємося власній хіті. Ми буквально оцінюємо один одного, про що й говорить авторка.
Найбільше мені сподобалась перша половина книги. У неї якийсь своєрідний шарм. Легка відстороненість, яка чарує. І саме в першій частині нас найбільше знайомлять з діючими персонажами. Я нагадаю, що вони всі колоритні і унікальні.
Під час читання я весь час намагався згадати кінострічку, що по атмосфері мені нагадує книгу. Але так і не згадав. А от з книгами – це зовсім інша річ. Мені зразу пригадався «МУР» Андрія Любки та книги Ірен Карпи. У деяких моїх знайомих викликало асоціацією з «Г'юстоне, у нас проблеми» Катажини Грохолі.
Особисто для мене – це непоганий початок читацького року. От тільки я боюсь навіть уявити, звідкіля Ярослава Литвин знає настільки багато пікантних подробиць…
