Інтернет-магазин
Увійти в інтернет-магазин
Нагадати пароль
/blog/osoblyva-dumka/ne-tilky-kazky-dytyachi-knyzhky-dlya-doroslykh/
Відновити пароль по телефону
або
Увійти
Зареєструватись
або
Увійти

Не тільки казки! Дитячі книжки для дорослих

08.07.2021
Відгук

Авторка про себе:

Письменниця і журналістка. Працювала ведучою та журналісткою на українських теле- і радіоканалах («Громадське радіо», «Радіо Свобода», «Сніданок з 1+1»). Перша книга, збірка художніх репортажів про Вірменію під назвою «Рибка дядечка Завена» вийшла у видавництві Темпора у 2019 році і увійшла у довгий список премії «ЛітАкцент року» та короткий список Книжка Року ВВС-2020. Роботи авторки відзначені спеціальними нагородами конкурсу художнього репортажу «Самовидець»: «По той бік свята» (у збірці «Життя у містах», 2019) та «Хрестик» (у збірці «Як ми змінюємось», 2020). Засновниця першого україномовного блогу Karifood про смачні подорожі Україною та світом.

«Ну скільки можна читати казки?!» - несхвально хитали головами мої домашні, вчергове побачивши у мене в руках затерту до дір (палітурка дійсно ледь трималась на трьох нитках і одному чесному слові) книжечку «Казок братів Грим». Мені було вже дванадцять років, і, на думку старших, в такому віці не годилося усоте перечитувати «Людей і розбійників з Кардамону», «Карслона» чи «Пеппі Довгупанчоху», не кажучи вже про збірники «Казок народів світу» чи «Чарівних казок Британії».

Для мене щедрою рукою розчахували дверцята домашньої бібліотеки, підсовуючи багатотомні зібрання оповідань Чехова, Джека Лондона, Жюля Верна, Кіплінга, Даррела і навіть Достоєвського. Це були чудові книжки, але для мене і зблизька не могли дорівнятися до чарівних світів Мілна, Андерсена та Ліндгрен.

Спроба вкласти мені в руки серйозні дорослі книги принесла небагато користі, ба більше, на довгі роки відвадила мене від читання взагалі. Ах, мені не годиться захоплюватися пригодами лисенятка Людвіга Чотирнадцятого, тремтіти від потворної Катли разом із братами Левове Серце і зачудовуватися нордичними мандрами Герди у пошуках закоцюблого в крижину Кея? Ну, то я тоді взагалі нічого не читатиму, аніж читатиму «те, що треба в моєму віці»! Ставши дорослою вже настільки, щоб самостійно визначати вміст моїх книжкових полиць, я зрозуміла, яку потужну розраду і натхнення дарують книжки, казки і правдиві історії, написані для дітей і підлітків. Так, може, я «недочитала» у дитинстві, та в буремні часи, коли світ «дорослих» конвеєром продукує морок і темряву, хороша дитяча книжка здатна перетворитися на цілющий компрес і дієві ліки від смутку, які мають хіба що один побічний ефект: їх хочеться ще, і ще, і ще!

Книжки канадської письменниці Люсі-Мод Монтгомері про Енн із Зелених дахів від видавництва Урбіно у розкішному перекладі Анни Вовченко – така собі літературна коробка найвишуканіших солодощів, що її не випускаєш із рук поки не схрумаєш до останньої крихти, тобто не перегорнеш останню сторінку!

Це сага життя рудокосої Енн Ширлі, починаючи з її дитинства із першими прикрощами і радощами, пустощами, маленькими трагедіями і неосяжним дитячим щастям, з першими друзями, першими мріями, крізь натхненні роки юності і молодого кохання до зустрічі лицем до лиця із дорослішанням і життєвим досвідом, що його набуваєш із першими скорботними втратами.

Історія Енн на сторінках книг, хоч і віддалена у часі аж на ціле століття, але печалі й світлі моменти, що вона проживала, не надто відрізняються від тих, що їх і сьогодні проживає якась сучасна Енн. До дев’ятої, завершальної книги циклу, «Рілла з Інглсайду» я не могла доступитися цілий рік, адже долями родини сивокосої Енн пройшлася перша світова війна (у книзі, до речі, це ще просто війна, навіть щедра письменницька уява Люсі-Мод Монтгомері не могла уявити, що людству доведеться пережити пекло другої глобальної масакри усього лише через кілька десятиліть після завершення першої).

Читання «Рілли» співпало у часі із розгортанням війни на сході України, тож я довго не могла пересилити себе і дозволити «книжковій» війні увійти в мій світ – реальної війни було більше, ніж досить.

Але саме ця фінальна книга насправді робить всю оповідь про дівчинку із Зелених Дахів достовірною, щирою і справжньою. Історія Енн – одна із тих, що проживаєш як свою, і береш дуже близько до серця, тож не дивно, що і до сьогодні маршрут канадським островом принца Едварда, де й розгорталися події з книжок про Енн – один з найпопулярніших серед туристів і шанувальників творчості Люсі-Мод Монтгомері. Взагалі її книги (ще раджу трилогію «Емілі з Місячного Серпа», «Емілі виростає», «Емілі у вирі життя», абсолютно душевні й затишні «Патриція із Срібного Гаю», «Джейн з пагорба Ліхтарів», «Блакитний замок») викликають справжню читацьку дихотомію: з одного боку, хочеться якнайшвидше дочитати, щоб дізнатися, чим же все скінчиться, а з іншого, не полишає бажання читати повільніше, щоб розтягнути задоволення!). Якщо ж ви залпом проковтнете усю Монтгомері, видану українською мовою, на спрагле до читання «хочу ще!» пропоную взятися за Луїзу М. Олкот із «Маленькими жінками» та «Маленькими чоловіками» (авжеж, якщо ці прекрасні історії оминули вас у дитинстві так само, як і мене), та С’юзен Кулідж з книжками про «Невгамовну Кейті».

«Гаррі Поттер і Прокляте дитя» (видавництва А-БА-БА-ГА-ЛА-МА-ГА), п’єса Джека Торна, створена на основі нового оригінального сюжету Дж.К. Роулінг, - твір доволі контраверсійний, бо розділив світ фанатів хлопчиська із шрамом на лобі на «справжніх», тобто тих, для кого Гаррі Потер існує тільки в межах авторського канону Джоан Роулінг, і «несправжніх», які радо привітали продовження саги, хай і у вигляді сценарію п’єси, хай і від іншого автора. Та допоки «справжні» та «несправжні» чубляться по фанатських форумах, усім іншим залишається тільки потішитися можливістю іще раз з головою поринути у світ магії та чаклунства, знову відчути атмосферу чарівного замку і холодне дихання таємниць минулого, ставши пліч о пліч із улюбленими героями.

Авжеж, ми зростали і дорослішали разом із Гаррі, Роном, Герміоною, Драко, та, виявляється, і вони зростали разом із нами. Особисто для мене, як фанатки поттеріани із двадцятирічним стажем, «Прокляте дитя» цінне не лише пригодами на межі чарів та квантової фізики, а й тим, що я нарешті отримала відповідь на питання, чому ж Герміона обрала дитинкуватого Рона замість показного красунчика Віктора.

Увага, далі буде спойлер! Міс Грейнджер завжди вирізнялась неабияким розумом і спостережливістю, тому й обрала в супутники життя того, хто дав їй можливість навчатися і робити кар’єру в міністерстві, - чоловіка, який охоче піклувався про їхніх трьох дітей і не вбачав особистої катастрофи у тому, що його дружина посіла найвищу посаду в Міністерстві магії.   

Ну, і традиційно, перечитати всього Гаррі Поттера від «Філософського каменю» до «Смертельних реліквій» хоча б разочок на рік – то моя персональна розрада, і якщо мене знов хтось спитає, чи довго я збираюсь «читати оті казки», то рішуче відповім словами професора Северуса Снейпа: «Завжди!»

«Пригоди малого Ніколя» Рене Госсіні і Жан-Жака Сампе (Рідна Мова)- це надпотужний концентрат хорошого настрою.

Щойно життя починає скидатися на журбу-журбинку, хапайте книгу і навмання читайте будь-яке з коротеньких оповідань – дивовижно, але кожне з них відновлює душевну рівновагу незгірше за келих вина!

Ще й без жодних прикрих наслідків для здоров’я. У 50-ті роки художник Жан-Жак Сампе намалював цілу серію смішних малюнків про маленького хлопчика та його друзів, а його приятель письменник Рене Госсіні написав до тих малюнків тексти – так і народилися історія про малого Ніколя.

Я не пригадую жодної іншої книжки, яка змусила б мене так щиро реготати, як «Малий Ніколя», і то протягом усіх п’яти сотень сторінок!

Це дуже добрий сміх, бо то дуже хороша і дуже французька книга: тонка, влучна, де-не-де її пронизує наскрізна думка, що діти завжди розуміють і відчувають дорослих набагато краще, ніж дорослі дітей. Для посилення позитивного ефекту від книги, рекомендую подивитися пречудовий фільм Лорана Тірара «Малий Ніколя», знятий за її мотивами.

Я і не встигла помітити, коли підліткова книга встигла так «подорослішати»! Те підліткове радянське чтиво, що часом потрапляло мені до рук у дитинстві (а його було дуже мало, насправді, бо то, здається, був загальний наратив доби: одразу із книжкового дитинства перестрибувати у «дорослість», від Вінні-Пуха одразу переходити до Стендаля), було геть нестравним, за дуже рідкісним виключенням хіба що «Дівчини і птицеліту» Володимира Кисельова.

Те, що писалося для старших дітей - все було якесь надміру причесане, прилизане, пафосне, дидактичне і «комсомольське», а відтак несправжнє і нещире, усі хороші підлітки, як один, були піонерами і відмінниками, з хороших поважних родин, усі погані обов’язково хулігани, двійочники, з неповних, бідних (навіть на тлі загальної радянської «уравнілівки») родин. Біле і чорне, жодних інших проміжних кольорів! Кому цікаво таке читати? Тож коли я кілька років тому відкрила для себе Йоанну Ягелло («Кава з кардамоном», «Молоко з медом», «Шоколад з чилі», «Тірамісу з полуницями»), Малгожату-Кароліну Пекарську, («Клас пані Чайки», «Лотерея», «Право на дорослість») Барбару Космовську («Позолочена рибка», «Буба», «Буба і мертвий сезон»), Крістіне Нестлінгер («Маргаритко, моя квітка»), то дослівно пішла в читацький «запій»: виявляється, підліткова книга може бути абсолютно прекрасною, щирою, чесною і читабельною!

Сучасні «книжкові підлітки» надзвичайно близькі до своїх молодих (та й не дуже юних) читачів і читачок. Вони можуть бути вразливими, грубими, зухвалими, сміливими, хвилюватися через свою зовнішність і вагу, можуть закохуватися, кохатися і навіть вагітніти. Вони – підлітки і не зобов’язані бути рафінованим взірцем або прикладом для наслідування!

Герої книжок живуть, тусять, шукають себе і свій шлях у сучасному світі, стикаючись з тими ж самими труднощами і викликами, що і їхні читачі – починаючи від пекельного вміння закохуватися «не в тих», мати проблеми із контрацепцією і дізнаватися болючу правду про дорослих. До речі, оці «книжкові батьки» так само прекрасні у своїй справжності!

Дорослі в сучасній підлітковій книзі більше не є номінальними фоновими фігурами дальнього плану, деміургами, що скеровують молодь в потрібному напрямку або ж байдуже споглядають, як юні герої вчаться на власних помилках.

Навпаки ж, ці книги транслюють читачам думку, що їхні батьки не є апріорі ідеальними істотами тільки по факту свого батьківства: дорослі можуть жити своїми життями, стикатися із прикрощами на роботі й у в сімейному житті, і навіть подосі шукати порозуміння і спільну мову із власними батьками, а ще можуть мати коханок чи коханців, позашлюбних дітей, бути так само вразливими, слабкими, сильними, депресивними, пити забагато вина чи заспокійливих пігулок, боятися смерті і не знати відповідей на всі запитання.

Навіть якщо ви не маєте дітей, не оминайте відділи дитячих книжок у книгарні: будьте певні, ваша внутрішня дитина обов’язково накопає там для себе безцінний книжковий скарб – навіть якщо це будуть дуже дитячі казки.

Читайте також:
Коментарі
Галина
19.07.2021

Дякую за пізнавальну статтю!


Отримуйте знижки та книжкові анонси на пошту
small_image