Лонгин Цегельський - той, хто творив Соборну Україну

У День Соборності України хочеться розказати історію людини, що була свідком тих подій і впродовж життя боролася за єдину державу.

Його звали Лонгин Цегельський.

Того морозного дня він, як і всі, очікував на щось важливе, щось, що мусило статися вже дуже давно, але якоюсь магічною і невідомою силою трапиться тільки зараз і саме сьогодні.

Лонгин Цегельський, який походив з міста Камінка Струмлива (тепер Камʼянка-Бузька Львівської області) з родини священиків і, насамперед, інтелектуальної еліти Галичини. Його батько, окрім душпастирської праці, був послом до австрійського парламенту, а також займався розбудовою освіти в краї - був деканом Камінецьким та одним із діячів «Просвіти». Він мав великий авторитет не лише на Львівщині, а й у всій Галичині. Мати, – Анізія, походила з відомого роду Дзеровичів, які так само були відданими прихильниками української державності і просвіти.

Лонгин Цегельський у формі УСС 1918 р.

Він народився 29 серпня 1875 року. Початкову освіту Лонгин Цегельський здобув у Камінці, потім навчався у Першій державній академічній гімназії у Львові, далі було навчання на юридичному факультеті Львівського університету імені Франца Йосипа. 1898 року його скерували до Відня на правничо-адміністративну практику при Міністерстві закордонних справ, звідки делегували на рік до австрійського посольства у Стокгольмі. Після повернення до Львова Лонгин Цегельський захистив докторат у галузі права.

Ще в студентські роки брав активну участь у багатьох акціях. Так він був делегований у складі австрійської делегації на студентський конгрес в Англії, де виступив з промовою, в якій рішуче протестував проти виголошеного перед тим реферату про перебудову Європи, в якому йшлося, що Галичина по річку Сян повинна належати Росії. Під час запального виступу Лонгин Цегельський, очевидно, образив російського царя, за що був вигнаний з Конгресу і з самої Англії, а в місті Пассау на німецько-австрійському кордоні його заарештували австрійці за «образу маєстату іншого монарха». Лише завдяки старанням ректора і сенату Львівського університету, а також намісника Галичини графа Міхала Бобржинського, Лонгина Цегельського звільнили з-під арешту і він уник будь-якої відповідальності. Все своє життя він пам’ятав, ким він є, і щиро вірив в те, що буде час, коли відбудеться українська держава.

Будучи депутатом австрійського парламенту та водночас Галицького сейму, Лонгин Цегельський брав участь в організації Всеслов’янського З’їзду Послів 1913 року, ініціаторами якого були чеські політики.

З 1914 року д-р Лонгин Цегельський був членом Головної Української Ради, яку очолював Кость Левицький. До президії Ради разом з ним увійшли Микола Білицький, Іван Боберський, Іван Кивелюк, Микола Лагодинський, Михайло Лозинський, Андрій Лунів, Теофіл Мелень, Володимир Темницький, Кирило Трильовський, Юліян Романчук, Володимир Старосольський.

Лист Президії Національної Ради, Ради Державних Секретарів ЗУНР, Директорії УНР про затвердження передвступного договору про злуку між ЗУНР та УНР від 1 грудня 1918 р. 16 січня 1919 р. 

У час Першої світової війни Лонгин Цегельський із сім’єю виїхав до Відня, де працював у Комісії з питань біженців, а також у Комітеті допомоги біженцям. Коли Бойова Управа Українських Січових Стрільців переїхала до Відня, д-р Цегельський став її членом.

Восени 1918 року стало очевидним, що дні Австро-Угорської імперії злічені. Перед українськими політиками постало нагальне завдання — вирішити, як діяти далі. Активність українського політичного проводу зростала. На маніфестаційному віче 22 вересня 1918 року в Народному Домі з доповідями виступили Кость Левицький, д-р Степан Баран і д-р Лонгин Цегельський. Основною ідеєю зібрання була вимога поділу Галичини та утворення окремого коронного краю. Після підписання Берестейського миру д-р Цегельський часто їздить із дипломатичними місіями до Києва. Він був добре знайомий із провідними діячами Наддніпрянської України, мав приязні стосунки з гетьманом Павлом Скоропадським, прихильником якого був.

Лонгин Цегельський бере активну участь у підготовці й організації першолистопадового перевороту 1918 року у Львові. Йому довелося вести переговори з поляками під час боїв у Львові. У момент утворення першого галицького уряду 9 листопада 1918 року д-р Цегельський стає державним секретарем (міністром) внутрішніх справ Західно-Української Народної Республіки.

Після відставки на початку грудня голови уряду Костя Левицького і призначення на цю посаду С. Голубовича, якому доручили сформувати новий уряд, Л. Цегельський обіймає в новому уряді посаду керівника Секретаріату закордонних справ ЗУНР.

Міністром закордонних справ ЗУНР був д-р Василь Панейко, але він фактично майже весь час перебував у Парижі як представник ЗУНР на Мирній конференції, тому ведення переговорів та інші справи в міністерстві закордонних справ президент Євген Петрушевич доручив Лонгину Цегельському. Так він брав участь у переговорах у Фастові, внаслідок яких 3 січня 1919 року була підписана попередня угода про злуку УНР та ЗУНР.

Пізніше ці миті Лонгин Цегельський описував так:

В цей день на вході до Софійської площі з Володимирської вулиці гостей зустрічала символічна тріумфальна арка, на якій було розміщено давні герби княжої України та Галичини, а по всьому майдану розташувалися герби українських земель. Над людським морем, що вихлюпнулося із Софійської площі на всі прилеглі вулиці, майоріли національні прапори, вишивані хоругви, рушники і транспаранти, а по боках площі — українське військо.

В той момент він розумів, що здійснилася його давня мрія і мрія для мільйонів українців: нарешті Україна об’єднана в одну суверенну державу.

За совєтських часів про ці події неможливо було навіть згадувати, тож пам’ять про Акт Злуки зберігали українці, які були змушені виїхати з України, як і Лонгин Цегельський, який помер на чужині в 1950 році. Ті ж, що пам’ятали про славні часи нашої державності розповідали про це своїм дітям і онукам. Після поразки Української революції ця пам’ять короткочасно відродилася з проголошенням у 1939 році Карпатської України.

Згодом за Самостійну Соборну Державу боролася Українська Повстанська Армія, а започатковане наприкінці 80-х років минулого століття відзначення Дня Соборності, зрештою, вилилося в організацію 22 січня 1990 року «Ланцюга Злуки» між Києвом і Львовом.

Цей символічний «ланцюг» вже в нові часи продовжив шлях українців до Незалежності і Соборності. Ця боротьба триває й нині, коли московський агресор знову посягнув на українські землі.

Фото документів взято із фондів ЦДАВО України. Ф. 1429. Оп. 1. Спр. 5. Арк. 1.