«Книги, написані американськими письменниками, бажано про Америку», які читає весь світ
Вас може зацікавити
Кажуть, сидячи вдома на дивані, багато не досягнеш. Що ж, глобалізація, новітні технології онлайн-трансляцій та COVID-19 вносять у цю народну мудрість свої корективи – минулого понеділка американські журналісти та письменники отримували Пулітцерівську премію не виходячи з власної вітальні. 4 травня 2020 року 104-та церемонія найпрестижнішої премії в галузі журналістики, літератури, музики та театру у США вперше в історії проходила у режимі відео-конференції у прямому ефірі на Youtube.
Лауреат Пулітцера – це знак беззаперечної якості, безкомпромісної об’єктивності та художньої правдивості.
Втім, церемонії вручення цієї премії ніколи не відзначалися особливою видовищністю: зазвичай в одному із залів Колумбійського університету у Нью-Йорку без червоної доріжки та спалахів фотокамер збираються кілька сотень людей у джинсах і твідових піджаках з латками на ліктях, і куратор премії (нині це журналістка та колишня редакторка The New York Times Дана Канеді), оголошує імена номінантів та переможців. Цього року офіціозу стало ще менше, однак рівень престижності та впливовості премії лишився незмінним. Лауреат Пулітцера – це знак беззаперечної якості, безкомпромісної об’єктивності та художньої правдивості.
«Літературні» номінації Пулітцера – об’єкт особливої уваги читачів, видавців, перекладачів, критиків по всьому світу, адже ці книги визначають останні тенденції розвитку не лише американської, але й світової літератури.
Навіть побіжний погляд на список лауреатів та номінантів Пулітцерівської премії дає уявлення про поточний літературний процес у США: жанри, підходи та концепції, соціальний запит та читацькі смаки сучасних американців.
У номінації «Художня книга» премію отримав Колсон Вайтхед за роман «The Nickel boys» («Хлопці з Нікелевої академії»). Це його друга нагорода – у 2017 він отримав Пулітцера за «Підземну залізницю». Український переклад книги, здійснений Любов’ю Пилаєвою, вийшов дивовижно швидко, у тому ж 2017-му. Це розповідь про Америку часів Громадянської війни, рабство, свободу і втечу від рабства, що не веде до свободи. Нова книга автора продовжує тему злочинів проти темношкірих, але вже у 60-их роках ХХ століття, оповідаючи про життя вихованців Флоридської виправної школи і, за визначенням журі, є історією про «людську наполегливість, гідність та спокуту».
Ім’я цьогорічного лауреата у номінації «Поезія» – Джеріко Браун за збірку «The Tradition» («Традиція») – на жаль, нічого не скаже українському читачеві. Приймімо цей факт без аргументації, ми ще не скоро побачимо українською його твори. Перекладна поезія – рідкісний гість на полицях наших книгарень, винятком останніх років став хіба що Боб Ділан, що «просочився» до нас через кілька дитячих видань уже після вручення йому Нобелівської премії (підкинути б цю ідею панові Брауну).
У номінації «Драматичний твір» нагороду отримав мюзикл Майкла Р. Джексона «A Strange loop» («Дивна петля»). Головний герой твору – письменник, що змушений нидіти на осоружній роботі заради заробітку, а для душі пише мюзикл про письменника, який працює на осоружній роботі заради заробітку. Оргкомітет відзначив майстерність автора, який «простежує творчий процес, що трансформує питання ідентичності, раси і сексуальності, наближаючи митця до меж культурного мейнстріму та роздумів про загальнолюдські страхи і сумніви».
Найкращою у номінації «Історична книга» стала робота В. Калеба Макденіела «Sweet Taste of Liberty: A True Story of Slavery and Restitution in America» («Солодкий смак свободи: правдива історія рабства та здобуття прав у Америці»). Це історія життя Генрієтти Вуд, що народилася у рабстві, була звільнена 1848 року, у 1853 році була викрадена і знову продана у рабство. Її судовий позов проти кривдників після Громадянської війни увійшов в історію як перший успішний позов раба проти власника.
Кращою «Біографією» журі визнало книгу Бенджаміна Мозера «Sontag: Her life and Work» («Зонтаґ: її життя та діяльність») про одну з найбільш інтелектуальних постатей ХХ століття, американську письменницю, критикиню, режисерку, політичну активістку та феміністку Сьюзен Зонтаґ. Її найвідоміші, перекладені українською книги – «Про фотографію» («Основи», 2002), «Проти інтерпретації та інші есе» («Кальварія», 2006) та «Хвороба як метафора» (Видавництво Жупанського, 2012). Блискучий стиль, точні спостереження, афористичні висловлювання, безодня ерудиції і дрібка снобізму – Зонтаґ уміє зацікавити, зачепити так, що читач не стямлюється, як уже перечитує Томаса Манна чи студіює Леві-Стросса. Книга Мозера базується на документах з архіву Зонтаґ та спогадах сотень людей, що були особисто знайомі з нею. Образ письменниці доповнюють понад сто фотографій, а той факт, що найвідоміші її портрети зроблені геніальною Енні Лейбовіц та не менш талановитим Енді Ворголом, робить книгу, принаймні ілюстративну її частину, безсумнівно, вартою уваги.
Нагороду у жанрі «Нехудожня література» було присуджено одразу двом виданням. Книга Ґрега Ґрандіна «The End of the Myth: From the Frontier to the Border Wall in the Mind of America» («Кінець міфу: від фронтира до стіни на кордоні в свідомості Америки») простежує зміну державної політики від відкритості та прозорості до закритості та ізоляції, що їх сповідує адміністрація президента Дональда Трампа. Цікаво, що книга спершу розглядалася у номінації «Історія», але журі вирішило перенести її до нон-фікшну, відзначивши актуальність та переконливість роздумів автора про поточний політичний момент. Ґрандін розділив перемогу з Енн Боєр, чия автобіографічна книга «The Undying: Pain, Vulnerability, Mortality, Medicine, Art, Time, Dreams, Data, Exhaustion, Cancer, and Care» («Невмирання: біль, вразливість, смертність, лікування, мистецтво, час, мрії, дослідження, виснаження, рак та догляд») є всебічним аналізом свідомості онкохворих пацієнтів, шляхи переживання цього нелегкого досвіду, а також сприйняття хвороби у суспільстві.
Нинішні переможці ще раз підтвердили незмінність, навіть одвічність деяких тем для американської літератури. Сучасні автори, зокрема, продовжують традиції Гарпер Лі і Тоні Моррісон, досліджуючи історію рабства та расову дискримінацію, її причини та наслідки.
Навіть побіжний погляд на список лауреатів та номінантів Пулітцерівської премії дає уявлення про поточний літературний процес у США: жанри, підходи та концепції, соціальний запит та читацькі смаки сучасних американців. Нинішні переможці ще раз підтвердили незмінність, навіть одвічність деяких тем для американської літератури. Сучасні автори, зокрема, продовжують традиції Гарпер Лі і Тоні Моррісон досліджуючи історію рабства та расову дискримінацію, її причини та наслідки.
Складні і суперечливі епізоди минулого країни, внутрішня та зовнішня державна політика, проблеми мігрантів, життя мешканців провінції, парадокси «великої американської ідеї» та виклики, що їх кидають людині «американська мрія» і «американський спосіб життя» – все це здається таким далеким європейському читачеві. Однак теми та ідеї «книг, написаних американським письменником, бажано про Америку», як визначає номінантів в галузі літератури статут Пулітцерівської премії, хай як непросто про них писати і читати, врешті і визначають людину, роблять її тим, ким вона є, незалежно від раси, гендеру і громадянства. Чи кольору дивану, на якому вона сидить, поки читає книгу з наліпкою «лауреат Пулітцера» на обкладинці.
