Інтернет-магазин
Увійти в інтернет-магазин
Нагадати пароль
/blog/osoblyva-dumka/kinets-epokhy-khyuge/
Відновити пароль по телефону
або
Увійти
Зареєструватись
або
Увійти

Кінець епохи хюґе?

12.04.2021
Відгук

Авторка про себе:

Письменниця і журналістка. Працювала ведучою та журналісткою на українських теле- і радіоканалах («Громадське радіо», «Радіо Свобода», «Сніданок з 1+1»). Перша книга, збірка художніх репортажів про Вірменію під назвою «Рибка дядечка Завена» вийшла у видавництві Темпора у 2019 році і увійшла у довгий список премії «ЛітАкцент року» та короткий список Книжка Року ВВС-2020. Роботи авторки відзначені спеціальними нагородами конкурсу художнього репортажу «Самовидець»: «По той бік свята» (у збірці «Життя у містах», 2019) та «Хрестик» (у збірці «Як ми змінюємось», 2020). Засновниця першого україномовного блогу Karifood про смачні подорожі Україною та світом.

cpp50.jpg

Відтоді, як перша книга Міка Вікінга «Маленька книга хюґе» побачила світ, минуло вже п’ять років. За цей час догоріло чимало ароматизованих хюге-свічок, закошлатилось багацько вовняних шкарпеток і плетених ковдрочок, не кажучи вже про кілограми домашніх смаколиків і наїдків, приготованих та з’їдених під час тематичних вечірок «в дусі хюґе». Данська життєва філософія затишку і спокою, на подив самого автора «Маленької книги», знайшла величезний відгук у читачів по всьому світу, а не лише у Скандинавії, де людям, вочевидь, не треба було на пальцях пояснювати, що таке «хюґе» і чому для відтворення його атмосфери так конче потрібні теплі шкарпетки, шалики, потріскування полін у комині, батареї пахучих свічок і домашньої випічки. 

cpp54.jpg

Світ охоче привітав данське «хюґе», відповівши на це підвищеним попитом на рустикальні ковдрочки, плетені вручну рукавички й шкарпетки, і, звісно ж, шаленим захватом від какао із шматочками білих солодких зефірок (у чашці, обов’язково прикрашеній плетеним «кожушком») та з коричними пундиками-равликами.

cpp53.jpg

Бо ж як було не повірити данцям, що їм відомий секрет загального благополуччя і всеохоплюючого щастя, коли Данія з року в рік посідає найвищі сходинки у рейтингах найщасливіших країн світу?!

cpngn66.jpg

«Пара грубо плетених вовняних шкарпеток здається невибагливою, дешевою, позбавленою розкішності – і такою є визначальна риса самої суті хюґе», - писав Вікінг, надихаючи світ пізнавати глибинну сутність хюґе як концепту буття.

cpngn65.jpg

Але… щось пішло не так. Хоч Мік Вікінг у своїх інтерв’ю неодноразово застерігав від надмірної комерціалізації ідеї хюґе, та коротка прогулянка центральними вулицями Копенгагена іще кілька років тому наочно засвідчувала: місцеві комерсанти охоче користатися всезагальною закоханістю в хюге, бо всі ці натовпи новонавернених адептів «нордичного трибу життя» охоче викладали грубі гроші за полотняні  хюґе-серветки, плетені хюге-подушки, хюге-набори для какао із хюге-соломинками і хюге-чашками, щоб приносити їх гостям на хюґе-підносах у хюґе-фартушках. 

cpngn2.jpg

Застрягнувши в одній з таких крамниць у розпал новорічного сезону, я фізично відчувала, як розчиняюсь у суцільному вирі хюґе, що з усіх боків спокушало наймилішими прикрасами і оздобами для домашнього простору і щасливого життя, і тільки цінники у кронах, перераховані в гривні, трохи розвіювали чари і приводили до тями: 700 гривень за пачку какао і дві китайські чашечки з милими малюнками? Ніт, дуже дякую.

cpng86.jpg

Ціна ж на данські «грубо плетені вовняні шкарпетки» в пік туристичного сезону могла зрівнятися із вартістю контрольного пакету акцій Житомирської панчішної фабрики.

cpng51.jpg

Пишучи про хюґе, Мік найменше прагнув підживлювати і без того запаморочливий глобальний консьюмеризм, але ж будьмо відверті: його «Маленька книжечка», прикрашена нордичними принтами і натхненними фотоілюстраціями в дусі «дощок настрою» з Пінтресту аж волала до читачів: і ти думаєш осягнути сутність хюґе, сьорбаючи чай із Ашанових чашок і палячи свічки із крамниці «все по 30 гривень»? Та ти дурна чи шо?

cph79.jpg

«Маленька книга хюґе» миттєво зажила своїм життям із мільйонами шанувальників і шанувальниць, послідовників і послідовниць. По данських, шведських, фінських, навіть естонських книгарнях на піку популярності пристосовували окремі поверхи (!) під книжки про кухню й рецепти хюґе, відпочинок і дозвілля хюґе, оздоблення оселі в дусі хюґе, створення атмосфери хюґе і насолоду нею, не кажучи вже про всі ті «маленькі книги» про скандинавське життя-буття та інший «майндфулнес», які мов горіх посипались із друкарських верстатів після успіху першої книги Міка Вікінга. Тут тобі шведський «лагом» про життя в дусі «не багато, не мало, але достатньо!» , і фінський «сісу» про плекання фізичного здоров’я, стійкості й витривалості, і данське «люке» про найщасливіших в світі людей - друга книга авторства того ж Міка Вікінга, ще прекрасний фінський «калсарікянні», що дослівно означає «випивати вдома у кошлатій піжамі й не відчувати за це докорів сумління» – я невтомно виглядаю її український переклад!

cph41.jpg

Мірою того, як набирало обертів захоплення данським мистецтвом затишного життя, ідея хюге потроху вгрузала в липкі обійми споживацтва.

absalon_24.jpg

На перший погляд, книга пропонувала такі прості і досяжні в домашніх умовах рецепти щастя! Ну, а що до них додати красивого посуду, гарних гірлянд з ліхтариками, і звісно ж, грубеньких плетених шкарпеток та ковдр, то це, вочевидь, прискорить процес ощасливлення і пізнання душевного затишку. 

cph40.jpg

Потроху складалось враження, що насправді існують два абсолютно полярні види хюґе: той данський хюґе, яким так прагнув поділитися зі світом Мік Вікінг, і той, якого світ прагнув насправді: з яскравими фотографіями в інстаграмі, з дорогими свічками в кришталевих підсвічниках, дизайнерською лампою-артишоком й модним «кріслом-яйцем».

absalon_25.jpg

І справа не в тому, що Мік Вікінг щось не те і не так пояснив у своїй книзі, а в тому, що людям зазвичай хочеться простих, легких і швидких відповідей на запити про щастя і добробут. Щоб плекати дружбу і добрі стосунки, а відтак і коло «своїх», з ким приємно розділити радощі данського хюґе чи українського затишку - потрібен час. Часу і зусиль потребують якісні сімейні зустрічі і спільні трапези. Надзусиль потребує добровільна відмова від постійної присутності в соціальних мережах чи від одвічно стиснутого в руці телефона в режимі «скролу нон-стоп». Це виклики, що вимагають дисципліни, бажання і залученості. Тоді як для ліхтариків і красивих ковдрочок достатньо лише грошей, швидкої доставки і смартфону з хорошою фото-камерою.

Світова пандемія короновірусу внесла посутні правки у пошуки щастя і затишку, звузивши їх до надзвичайно простих речей, які раптом стали недоступними, а для багатьох і неможливими: живі зустрічі й приємні розмови, далекі подорожі і довгі прогулянки, дружні обійми, спільні вечері з рідними й найближчими друзями.

Світ, обмежений стінами помешкання під час карантину чи локдауну, раптом став вкрай незатишним місцем, а майбутнє перестало вимірюватися амбітними планами на рік, два чи п’ять: добре, якщо виходить побачити його перспективу на найближчий тиждень-два. Все, що ми знали (чи думали, що знаємо) про щастя, затишок, про речі, здатні надихати і розраджувати, наповнювати силами і давати наснагу, розвіялось у повітрі, наче міраж! 

Епоха хюґе, у тому вигляді, якою її хотів бачити світ, гортаючи книгу Міка Вікінга, – із купою милесеньких затишних, але не так уже конче потрібних речей, добігла кінця і тепер потребує серйозної ревізії. Бо навіть споглядання м’якого снігу, що сипле за вікном чи дощу, що періщить шибками, замість творити атмосферу затишку, у часи локдаунів і нескінченої тривоги здатні загострити пекельне відчуття самотності і безпорадності.

Та все ж це не привід закидати «Маленьку книгу хюґе» на дальню полицю, оголосивши її безнадійно застарілою. Навпаки, саме зараз час перечитати її уважно, і спробувати налаштуватися на хвилю цілющого затишку, хай би що це було: велика тепла ковдра, пундик з корицею чи довга телефонна розмова із кимось далеким, але дуже і дуже близьким.

«Звичайно, довколишні умови для щастя мають велике значення, - сказав мені Мік Вікінг, коли кілька років тому ми зустрілися на останньому доковідному книжковому Арсеналі в Києві. - Є речі, які не підпорядковані нашому вибору чи контролю. Скажімо, генетику ми так само не можемо регулювати чи контролювати, та ми навіть над політиками маємо небагато влади. Але ніколи не варто припиняти пошуки щастя».

Фото - з особистого архіву Ольги Карі.

Читайте також:

Отримуйте знижки та книжкові анонси на пошту