Дофаміновий світ… Час рятуватися від задоволень?
Вас може зацікавити
Сучасний світ прекрасний і страшний водночас. Прекрасний тим, що життя в ньому сповнене задоволень, комфорту, достатку, не знаних доти в жодну іншу епоху. Страшний тим, що майже миттєвий доступ будь-яких уявних і неуявних задоволень швидко підсаджує на гедоністичну голку і розгойдує дофамінові карусельки щоразу із більшою, більшою швидкістю!
Щастя й ейфорія замість бути епізодичною винагородою, призом за докладені зусилля, стають настільки затребуваними, наскільки й звичними, і поволі скочуються в протилежний спектр людських переживань – і ось уже задоволення, замість розради й відчуття піднесення, штовхають людей у чорну прірву розпачу, болю та депресивних станів. Як же так сталося?
Анна Лембке, американська психіатриня, спеціалістка з опіоїдної епідемії шукає відповіді у своїй книзі «Дофамінове покоління».
З одного боку, пояснення лежить на поверхні: звичка до радощів і задоволення (починаючи від тої ейфорії, що їх дарує смачна їжа чи щойно куплена новенька сукня, і до тих станів зміненої свідомості, що з’являються під дією алкоголю чи наркотичних речовин), а також їхня доступність в добу інтернету, в певний момент починає працювати проти нас.
Гедоністична адаптація змушує бажати ще, і ще, і ще, замість одного шматка торта – одразу три, замість однієї сукні – ще десять, замість одного келиха – цілу пляшку, але радісна ейфорія від дивовижного смаку чи вигляду красивих речей, замість того, щоб примножуватися, чомусь іде на спад із кожним наступним шматочком, кожним наступним ковтком, кожним напакованим новими лахами пакетом.
Таке ось сучасне прочитання казки про золоту антилопу, де підступний раджа кричав: «Ще, ще, ще золота!», аж поки нарешті, потопаючи у морі золотих монет, не почав благати про помилування, і всі його скарби перетворилися на грудки землі, поховавши під собою надміру жадібного правителя.
Сьогодні метафоричні «грудки землі», що на них перетворюються відчуття радості, щастя й задоволення, це стрес, напруга, тривожність, почуття неосяжної самотності, втрата зв’язку із реальним «я», і впоратися із ними не кожному до снаги.
Звичка до радощів, бажання суцільних задоволень, красивого «інстаграмного» життя без прикрощів і негативних почуттів, в глобальному суспільстві перетворилися на залежність, тому найменший дискомфорт, найменша невдача і найдрібніше сумне почуття викликають тривогу, депресію та справжній, фізично відчутний біль!
Авторка наводить приклад із власного життя, коли сімейні негаразди та кар’єрне сум’яття, змусили її шукати якогось безпечного способу «відключитися» від поточних проблем. Від навколишньої дійсності вона стала тікати в читання дешевих еротичних романів. Здавалося б, ну що поганого у читанні? Це далеко не найгірша залежність, що може трапитися із людиною. Але бажання раз у раз переживати каламуть піднесених почуттів від чужих любовних пригод за кілька років сягнула таких нечуваних меж, що її власна кар’єра, добробут і родинні стосунки опинилися в іще більшій скруті ніж до того, як вона почала шукати розради від них у читанні.
Алкогольна, наркотична чи харчова залежності – то вже доволі застарілий список того, чим людина може затруїти своє життя. Сьогодні сюди додалися комп’ютерні та відео-ігри, інтернет-порнографія, залежність від екстриму та нездорове захоплення здоровим способом життя, соціальні мережі, онлайн шопінг – список можна продовжувати до нескінченності й далі.
Навіть такі чудові оздоровчі речі як біг чи фізичні тренування можуть із корисної звички перетворитися на небезпечну залежність, якщо постійно прагнути переживати стани ейфорії та радості, що вони дарують.
В книзі ви не знайдете покрокових інструкцій, як боротися із тим чи іншим різновидом залежності від дофаміну. Натомість авторка пропонує розглянути механізми цих залежностей – як вони формуються і чому.
Вона розповідає, чому біль – це не завжди «поганець», що діє проти нас, а дуже часто надійний помічник, що вчасно сигналізує про проблему, яку вже давно час розв’язати (але так само важливо не впадати в залежність і від больових відчуттів, хай якими цілющими вони можуть бути). Авторка нагадує, чому старе добре самостримування і досі залишається чудовим способом для відновлення зв’язків із реальністю, і розмірковує над тим, як чесність із собою дозволяє відкинути дофамінові милиці і зробити перший крок назустріч такому недосконалому, але такому прекрасному життю.
