Чому містер Дарсі поступився Тому Сойєру
Вас може зацікавити
Скільки себе пам'ятаю, завжди читала. Цей процес був неперервним і страшенно захоплював. Я не завжди була і буду філологинею, письменницею, журналісткою, викладачкою, але завжди була і буду жінкою. Тому ще з дитинства кожна прочитана книжка для мене ставала не лише книжкою, а й своєрідним етапом у відкритті образу ідеального чоловіка.
А взагалі, як письменниця і як філологиня, мабуть, я сформувалась у діапазоні між Томом Сойєром і містером Дарсі. Точніше, як письменниця і як філологиня, я сформувалась, коли усвідомила, що мій Том Сойєр виріс до містера Дарсі…
Після казок про капризних принцес й інфантильних принців, першою «серйозною» книгою, як мені здавалось у другому класі, був «Мауглі» Р. Кіплінга. Природа Джунглів для мене відкрила світ таємничий і справді екзотичний, і явно відмінний від світу радянської дійсності з її чіткими канонами. Що цікаво, ще тоді на рівні дитячого сприйняття в мені зародилася думка, що в кожному чоловікові живе отой Мауглі, який ніколи не побоїться вкрасти «червону квітку» ( для тих, хто встиг призабути, мова йде про вогонь).
А взагалі, як письменниця і як філологиня, мабуть, я сформувалась у діапазоні між Томом Сойєром і містером Дарсі. Точніше, як письменниця і як філологиня, я сформувалась, коли усвідомила, що мій Том Сойєр виріс до містера Дарсі… З ними обома у мене пов'язані дві цікаві історії.
Моя тітка колись давно працювала у книжковому магазині. Після школи я часто приходила до неї. Особливо ж мені подобалися вівторки. У ці дні до магазину приймали нові надходження. Тітка чіпляла на двері табличку «Облік товару», а я могла скільки завгодно розглядати нові книжки, читати їх і не хвилюватись, що зараз хтось прийде і купить те, що я ще не дочитала.
Одного дня в магазин завезли книжку Марка Твена «Пригоди Тома Сойєра». Білесенька зовні, а в середині так багато яскравих малюнків… Це теж був вівторок. І я сіла читати її просто на підлозі біля стелажів… Коли до закриття магазину лишалися лічені хвилини, стала просити тітку, щоб вона купила мені цю книжку. Однак, її ціна була зависока і погляд тітки дав ясно зрозуміти, що ця ошатна книжка не буде моєю… Наступного дня після школи я повернулась до магазину. Мені пощастило: книжка виявилась дорогою не тільки для нас. Ще кілька днів після того, як я її дочитала, біла обкладинка красувалась на стенді. А потім її все ж хтось придбав…
У кінці навчального року ми всім класом зносили з дому газети, журнали, старі книжки… І серед пошарпаних метеликів (маленьких саморобних збірочок, які тоді дуже часто випускали відомі в майбутньому поети), серед списаних учнівських зошитів та іншого паперового краму я побачила, як Володька з мого класу поклав якісь комікси і книжку, про яку мені так мріялося…
«Ви молодці, діти! Бо все, що сьогодні ви принесли, невдовзі повернеться до нас у вигляді нових блокнотів, підручників, щоденників спостережень… Ви рятуєте планету від сміття, а дерева від вирубки, здаючи макулатуру…» – сказала того дня вчителька…
Містер Дарсі з'явився у моєму житті завдяки старшій сестрі, яка весь час наголошувала: «Виростеш - тоді почитаєш». Але ж як то цікаво, коли ти робиш усе навпаки. Нафарбувати губи, як це робить старша на вісім років сестра, погарцювати перед дзеркалом у її підборах, поки вона не бачить, і, звісно, взяти й почати читати її книжки. Книжку «Гордість і упередження» Джейн Остін не можу назвати такою, що входить до числа моїх улюблених чи тих, що справили потужне враження. Але, коли ти жінка, то ти жінка навіть у дуже юному віці. Тож не захопитися образом містера Дарсі, його проникливістю, його чоловічою стриманістю, манерами – було неможливо. Зізнатися чесно, цей твір тоді читала виключно з цікавості, чим же все закінчиться… А ще тому, що містер Дарсі нагадував мені мого батька... Втім, містер Дарсі був ідеалом моєї старшої сестри. На її питання, що думаю про цього героя, я відповіла, що він абсолютна протилежність Тому Сойєру – і в цьому його основний недолік. І не суть, що Дарсі як персонаж старший за Сойєра на кілька десятиріч… Сестра відповіла те саме, що й тоді, як я взялася за її книжку: “Виростеш – почитаєш”.
Виросла. Прочитала сотні книжок. Написала кілька власних… Опублікувала сотні рецензій, статей, рефлексій про чоловічі образи в літературі. Але, щоразу заходячи в робочий кабінет, мої очі знаходять на полиці книжку Марка Твена з білою обкладинкою і я розумію, що для мене немає нічого ріднішого, ніж Том Сойєр, що ходить на вухах перед Бетті... І в літературі, і в житті... А книжка в моєму кабінеті, до речі, це та сама книжка, яку колись я читала після школи, сидячи на підлозі книжкового магазину… Так, так. Та сама, яку мій однокласник хотів чверть віку тому здати на макулатуру.
