Бодіпозитив. Чому прийняття себе – це не про лінощі і не про егоїзм
Вас може зацікавити
«Щось ти погладшала, щоки аж зі спини видно! Глянь на себе, яке худе, аж від вітру качає! Ти така товста, худа, з вигинами, пласка, висока, низька, в зморшках, наколота ботоксом, нафарбована, не нафарбована, сива, надто довге волосся, надто коротке, спортивна, млява, занадто модна, вдягнута, мов опудало…»
Список уїдливих претензій до жінки, що світ виставляє їй щоранку, коли та, трохи заспана, підходить до дзеркала, вражає, бо опція «ти чудова, як є!» відсутня за умовчанням, бо «ти-же-жінка» і «краса-вимагає-жертв».
І хоча останнім часом в прицільний окуляр індустрії краси та схуднення потрапили й чоловіки, від яких чекають конвенційних пласких животів, накачаних ніг атлета-бігуна і навіть приховування сивини, яка іще донедавна вважалась неабиякою принадою досвідченого чоловіка у віці «другої-молодості» (згадайте хоча б зірку «Гри престолів» Костера-Вальдау, який віднедавна рекламує спреї для зафарбовування сивини), та все ж саме жінки приймають на себе головний удар «не-таковості». Не така, занадто інакша, нестандартна – коли мова йде про жіноче тіло, то це вже вирок і тавро.
«Сила бодипозитиву», книга Меган Джейн Кребб – це запрошення. Запрошення на зустріч і каву з хрустким печивом, шматком торта чи гарячим, прямо з пательні, бургером, тому що в нормальному світі, а не у викривленому дзеркалі ненормальних стандартів краси, їжа не ділиться на хорошу й погану, це просто їжа!
Ця книга - запрошення до дзеркала, в якому твоє віддзеркалення тобі відповідає усмішкою, а не шматує тобі серце і душу тільки тому, що сукня не приховує те, що так хотілося сховати, та й взагалі – з якого дива ти мусиш себе приховувати, заганяти в тінь і ставати зручною й невидимою?
Якщо сукня просто не за розміром, вибери ту, що пасує тобі, а не ту, в яку, за очікуваннями суспільства ти, як порядна жінка, мусиш себе втиснути! Ця книга – запрошення на сеанс «розчаклування» диявольської гри в дієти, селфі із спортзалів та «правильного харчування».
«Сила бодипозитиву» не є вичерпним каноном про те, що є бодипозитивом, про всі його грані й тонкощі. Але Меган Кребб на власному прикладі пояснює, чому бодипозитив – це не про виправдання нестримного апетиту лінивих «пампушок» і не про егоїстичних «товстунів», яким закортілося вигулькнути із своїм целюлітом перед об’єктивами фешн-камер. Книга - це правдива життєва історія авторки, яка побувала у присмерках граничних спектрів харчових розладів, від анорексії до булімії, від «зайвої ваги» до фактичної відмови внутрішніх органів на межі знесилення.
Меган Кребб зізнається, що бодипозитив у дуже буквальному сенсі врятував їй життя, бо лікування анорексії в клініці триває рівно до моменту, як пацієнт чи пацієнтка не починають знову їсти – та дуже часто оце «їсти» робиться лише про людське око, для того, щоб лікарі констатували: «О, цю вже виписуйте, вона одужала».
Та щойно вирвавшись із стін медичного закладу, пацієнти дуже часто повертаються до виснажливих дієт і схуднення. Бо вони не мають підтримки, вони не мають права голосу, не мають права на тіло, яке вони вже мають, адже весь світ довкола їм твердить: сидиш на дієті – молодець, старайся, давай ще, ще, ще худни, а як не хочеш – то слабачка, безвольна ганчірка і жирдос!
Бодипозитив, в першу чергу, це крок в бік від агресивного шуму, що його створюють вископрибуткові галузі дієтології та бьюті-процедур, які живляться пустопорожніми обіцянками своїм споживачам і споживачкам: от скинеш ще пару кіло, купивши наш курс схуднення, таблетки, чайочки, гантельки, процедурку по відкачуванню жиру – от тоді в тебе буде життя, але аж ніяк не раніше.
Але правда в тім, що життя вже є, вже триває, і допоки триває битва із власним тілом, є високий шанс, що те життя пройде повз тебе.
Як слушно пише Меган Кребб, ніхто після твоєї смерті не згадуватиме тебе, як людину, що блискавично схуднула, харчуючись самим рисом з водою.
Бодипозитив покликаний не лише покласти край небезпечним «здоровим» практикам, які лише підживлюють ненависть до власних тіл і тягнуть гроші з кишень, він дає, в першу чергу, жінкам силу і підтримку поставати проти хибних і шкідливих стандартів краси, що століттями тримали жінок покорі й субординації патріархальній ієрархії, бо ж знесилена дієтами, знерухомлена корсетами, тісними вузькими спідницями, сексі-підборами жінка – не надто міцний супротивник і боєць за власні права, гідність і свободу.
Тож дайте свободу своїм телесам, голосу, рухам, дайте волю апетиту, насолоджуйтеся смаками і їхнім розмаїттям, додайте в життя фізичної активності не для того, щоб «ці кляті кілограми» нарешті пішли, але щоб відчути радість від танців, йоги, стрибків і самого життя. І пам’ятайте сакральне правило бодипозитиву, що його у короткому віршику із збірки «Молоко і мед» висловила канадська місткиня Рупі Каур: «тіла інших жінок не є нашим полем битви».
