Інтернет-магазин
Увійти в інтернет-магазин
Нагадати пароль
/blog/intervyu/yuliya-cherniyenko-pro-melodramatychnu-knyhu-z-khikikomorychnym-nervom/
Відновити пароль по телефону
або
Увійти
Зареєструватись
або
Увійти

Юлія Чернієнко: про мелодраматичну книгу з хікікоморичним нервом

11.06.2021
Відгук

Довідка «Є»:

Юлія Чернієнко – письменниця, літературознавиця, бібліотекарка. Авторка двох книг для підлітків: «Помста» і «Хікі шукають любов», і роману для дорослих «Раби».
Переможиця і лауреатка літературних конкурсів: Міжнародного літературного конкурсу «Гранослов», Всеукраїнського літературного конкурсу рукописів прози «Крилатий Лев», обласного конкурсу «Краща книга Херсонщини».

У Японії налічують більше мільйона хікікоморі. З японської це слово означає «той, хто замкнувся в собі». Якщо на пальцях пояснювати це явище, то воно означає відлюдника або затворника, який не хоче виходити на люди. Цей феномен розповсюджений серед молоді до 30 років. У Великій Британії таких людей називають «NEET» («Not in Employment, Education or Training»). У США та ЄС вони звуться «basement dwellers». Отож, чи є хікікоморі в Україні? Про це поговоримо із херсонською письменницею Юлією Чернієнко, книга якої «Хікі шукають любов» нещодавно побачила світ у Видавничому центрі «Академія».

20210310_112121.jpg

- Юліє, скільки хікікоморі живе в Херсоні? Як ти їх вирахувала?

- О, це секретна інформація. Хікі, на те вони й хікі, щоб залишатися інкогніто! Однак хочу сказати, що відлюдьків у моєму місті вистачає.

Замкнутість, самоізоляція – це природний спосіб життя для певної категорії людей, яких утомлює гамір натовпу, їм затишно бути наодинці із собою, а певні соціальні стандарти та суспільні вимоги вганяють їх у тривожність або й у депресію. І єдине місце, де вони можуть знайти спокій, - це їхня кімната, а єдиний зв'язок зі світом – мережа Інтернет.

Тут зауважу, що останнім часом я спілкуюся з людиною, яка веде спосіб життя типового хікі. І, що цікаво, спочатку я написала книгу про українських хікікоморі, а вже потім познайомилися з херсонським хікі. От такі компліменти долі.

- Узагалі це явище поширене в Україні?

20210310_114759.jpg

- Явище затворництва не оминуло й Україну, хоча у нашій країні воно не є настільки поширеним, як у Японії, і має власні специфічні симптоми.

Відлюдниками в наших реаліях є підлітки чи діти з обмеженими можливостями (каліки, інваліди, люди із фізичними вадами), особистості з особливими потребами (аутисти, діти із синдромом Дауна). А ще люди із соціофобією або агорафобією, смертельно хворі на рак чи СНІД.

На жаль, у нашій країні не створено умов для повноцінного життя таких людей. Проблема також у нашій ментальності. На даний момент не всі готові прийняти і підтримати особу з фізичними чи психологічними відмінностями.

Оскільки люди, які відрізняються від загалу, не знаходять своє місце у соціумі, вони вимушено проводять майже весь час удома.

Українські домосіди живуть в основному за рахунок батьків або отримують допомогу з безробіття чи інвалідності. Найчастіше такі громадяни є вкрай бідними, і тільки поодиноким хатникам вдається самореалізуватися та знайти достойний дохід через мережу Інтернет.

20210311_104456.jpg

Мені хотілося звернути увагу на цю проблему, тож я вирішила написати книгу про українських хікк.

- Такому закордонному явищу, як «хікікоморизм» ти надала питомо українських рис. Наприклад, головна героїня твоєї повісті Уля, Уляна живе в своєму вулику довгий час. Це спеціально так задумано?

- Вулик моєї героїні – це її кімната. Чому «вулик»? Бо в Улі! Їй там затишно. Це єдине місце, де школярка може сховатися від світу й людей, які її зрадили.

Із Дроном складніша історія. Легкоатлет-чемпіон в автомобільній катастрофі втратив усе: маму, зіркове майбутнє у спорті, здатність ходити. Від коханої він відмовився сам, бо ж – каліка! Йому немає заради чого жити, а ще допікають жалісливі погляди сторонніх. І він теж замикається.

І якщо в Андроніка зрима і тому більш зрозуміла причина самоізоляції, то Улина втеча більш тонкого характеру. Вона зумовлена переживаннями дівчинкою недосконалості цього світу і людей, які часом роблять помилкові вибори і цим ранять найдорожчих.

20210311_112449.jpg

Я як авторка усвідомлювала, що тільки людина, яка є або була в подібній ситуації, може зрозуміти і підтримати іншу людину в її біді. Тому я і познайомила двох підлітків-відлюдьків між собою. І цим дала їм шанс полюбити іншого, себе і, врешті-решт, цей недосконалий світ.

Чому явище хікікоморі в моїй повісті набуває вітчизняних рис? Бо я пишу для українських підлітків, про їхні виклики і проблеми. Щоб їм було не тільки цікаво читати книгу.

Хочеться, щоб книга була життєво-правдивою й молоді люди впізнавали у моїх героях себе або своїх друзів і разом з ними проживали новий досвід. Цитата

Звісно, що і ментальність українця відрізняється від ментальності японців. Тут зауважу, що в Японії хікікоморі більше мільйона осіб, і в них затворництво зумовлене не тільки індивідуальними й психологічними особливостями молодих людей, як у моїх героїв, а й східними традиціями, які часто суперечать сучасному темпу життя, а ще тиском надмірних очікувань з боку школи й батьків на молодь.

Наостанок відзначу цікавий факт. Щоб надати героїні більшої достовірності, я подарувала їй дві ситуації із власного життя.

DSC_2734-03.jpeg

Перша. До кімнати Улі через балкон залітає папуга і залишається з нею жити (зі мною така пригода трапилася у 8-му класі). Єдина відмінність – я свого папугу полюбила одразу, а Уля спершу виганяє зайду з хати, потім дозволяє йому залишитися, і в кінці-кінців прив’язується до нього. Таким чином, птах «перевиховує» замкнуту на собі дівчину і дає їй важливий урок любові і прийняття.

Друга ситуація – коли Уля, щоб впоратися із почуттями, які ятрили її душу, пише фентезійну повість про дівчинку на повітряній кулі. Зізнаюся: цю повість насправді написала я. Терапія письмом допомогла і мені, і моїй героїні.

- Хотілося б поговорити про твою першу книгу «Помста». Мені вона видалася епічною й кінематографічною, а «Хікі шукають любов» – мелодраматична книга зі своїм хікікоморичним нервом. Розійшлася книга між людьми? Які відгуки отримала? Планується екранізація повісті?

- «Помста» вийшла два роки тому і за цей час отримала певного розголосу. Її радять відомі літературні сайти, включають до рекомендаційних списків підліткової літератури. Маю також фахові рецензії та огляди на книгу від букблогерів.

Час від часу мене запрошують як доповідачку на конференції та круглі столи, де обговорюється тема булінгу, за моєю книгою написано три курсові роботи.

DSC_2738-01.jpeg

Через рік після виходу «Помсти» – їх було так багато! – припинила рахувати кількість зустрічей із читачами і презентацій. А назбиралося їх точно понад сотню. Скільки книг підписала, ще й із індивідуальними побажаннями, то й не рахувала. Ціную кожного свого читача і завжди радію, коли мої книги читаються.

Можу сказати, що дебютна книга здійснила мою найзаповітнішу мрію і дала помітний старт моїй кар’єрі як авторки. Тут хочу подякувати своєму видавцю Василю Теремку, моїй першій редакторці Галині Теремко та всій видавничій команді «Академії» за те, що повірили у мою історію і випустили її у широкий світ.

Щодо екранізації твору… І читачі, і фахівці відзначають, що книга – це майже готовий сценарій. І правда, вона ємка, динамічна, тримає у постійній напрузі. Читачі із захопленням стежать за перебігом подій – їм настільки цікаво, чим же закінчиться ця драматична історія. І персонажів я створила різнопланових, неоднозначних, немов і справді живих. Тому всім прихильникам моєї творчості було б цікаво побачити моїх героїв на екрані.

Пропозицій від кінопродюсерів мені поки що не надходило, однак я не поспішаю, розумію, що на все свій час. До того ж, у мені зріє думка самій написати кіносценарій до книги і подати його на профільні конкурси аби пітчинг.

DSC_2751-01.jpeg

Зізнаюся, в мені зачаївся нереалізований поки що кіносценарист і чекає слушного моменту заявити про себе. А поки що він студіює посібники зі сценаристки і проходить відповідні онлайн-курси. Вірю, що він дочекається.

- Фінальне питання. Як будеш просувати книгу і з ким кооперуватися в цій справі?

- Книга просуває себе сама! Жартую.

Насправді, я проводжу презентації, зустрічаюся з читачами у бібліотеках і школах – наживо й онлайн, співпрацюю з книжковими блогерами – даю їм книги на огляд. У вільний від написання третьої книги час веду блог в Інстаграм і сторінку у Фейсбуці. Спілкуюся на цих майданчиках із читачами, ділюся творчими планами і власним досвідом.

Навесні вийшла моя стаття про хікікоморі у журналі для тинейджерів «Однокласник».

Хочу відзначити, що мій видавець подавав «Помсту» на різні гранти, премії, конкурси. Таким чином, за програмою Інституту української книги примірники повісті надійшла до бібліотек. Сподіваюся, що «Хікі…» також будуть відзначені і підтримані.

Ще планую подати заявку на ІІ Book Pitch в рамках Одеського міжнародного кінофестивалю та Міжнародного фестивалю «Книжковий Арсенал» і на інші конкурси для вже виданих книг.

А ще я відкрита для пропозицій. Звертайтеся!

Спілкувався Ярослав Карпець.

Довідка про автора:

Ярослав Карпець - український письменник, журналіст, буктюбер, літературний критик. Народився у Києві в 1988 році. Дипломант фестивалю «Ірпінський парнас» (2019), лавреат літературних конкурсів: «Наше серце» від журналу «Склянка часу» (2020), «Тріада часу» (2020). Автор книг: «Гірка амброзія» (2011) та «Самотній клен» (2013). Куратор проєктів: «Невідомі дисиденти», «Інфіковані горором», «Андруховичу-60», «Винниченку-140», «Шмітту – 60», «Наш Лишега» та ін. Організував десятки літературних, мистецьких заходів, психологічних тренінгів та презентацій. Працює редактором в літературно-художньому журналі «Дніпро».

Отримуйте знижки та книжкові анонси на пошту
small_image