Інтернет-магазин
Увійти в інтернет-магазин
Нагадати пароль
/blog/intervyu/bohdan-stasyuk-pro-ivlina-vo-cholovichyj-roman-ekspansiyu-nashoyi-kultury-ta-pyvo-z-nilom-stivensono/
Відновити пароль по телефону
або
Увійти
Зареєструватись
або
Увійти

Богдан Стасюк: про Івліна Во, чоловічий роман, експансію нашої культури та пиво з Нілом Стівенсоном

18.11.2020
Відгук

Довідка «Є»:

Богдан Стасюк - перекладач і перекладознавець, кандидат філологічних наук. Коли треба коротко сказати про себе, то зазвичай повідомляє одне слово: перекладач. Працює, в основному, з художкою. Публікується з 2005 року. І в цім занятті щасливо поєднав професію та хобі. Не байдужий до проблем української гуманітаристики. Щиро цікавиться суспільно-політичними процесами. А ще — космосом, археологією, динозаврами і тисячею й однією інших дрібничок.


Нещодавно у видавництві «Темпора» побачила світ книга ще маловідомого українському читачеві письменника, твори якого багато в чому резонують із нашою сучасністю. Мова йде про Івліна Во і його трилогію «Клинок честі», а саме про її першу частину, що має назву «Чоловіки у війську». Безумовно, це подія у нашій культурі, яку не можна оминути увагою. Саме про шлях Івліна Во до українського читача, а також про те, чим наповнені перекладацькі будні взагалі, ми говоримо з людиною, завдяки якій англійський письменник «заговорив» нашою рідною мовою, – з перекладачем роману Богданом Стасюком.

Івлін Во і український читач. Здається, до твоєї колосальної роботи українці знали цього письменника виключно за твором «Жменя праху». Івлін Во – це був твій свідомий вибір чи проєкт видавництва? Для чого українському читачу потрібно знати Івліна Во сьогодні краще?

У роботі перекладача є речі, які нам пропонують, а є ті, які пропонуємо ми. Так, це був мій вибір.

Цей проєкт народжувався довго, ще задовго до 2014 року, коли прийшла війна в Україну і ці теми стали справді болючими. Мені здавалось, що Івліна Во варто видавати, бо нічого подібного в українській літературі на той момент не було.

Коли я починав працювати, хронологічно найближчою війною була Друга світова, і в українській літературі не було творів, де б війна поставала без пафосу, ідеології, суцільного страждання. Нічого іронічного про війну у нас не було.

Івлін Во – великою мірою сноб, його персонаж – сноб, а тому і роман його снобістський.

Минуло півстоліття після війни, а в українській культурі такого іронічно-снобістського ставлення не з'явилося. Можливо, через акцент на трагічному. Можливо, через змагання між соцреалізмом і літературою, яка була забороненою, – «повстанською» літературою. Через особливості національної історії ми втратили можливість поглянути на глобальну війну під іншим кутом. Тож погляд Івліна Во для нас у цьому сенсі важливий.

1.jpg2.jpg
Івлін Во в оригіналі і в перекладі Богдана Стасюка.

У нас Івлін Во відомий лише за «Жменею праху», тому нам важко зрозуміти, чому письменник, якого ми знаємо лише за одним твором, такий для нас важливий. Це британське явище в британській літературі. Це класик.

За словами Едмунда Вілсона, Івлін Во перший після Бернарда Шоу сатирик у британській літературі. Повне зібрання його творів налічує 43 томи.

Це єдиний автор ХХ століття, що матиме академічне видання всіх 43 томів. Жоден інший сучасний автор такого масштабного видання не удостоєний. Прикро, що український читач цього всього не знає. Це все одно, що Валерій Шевчук був би відомий лише за єдиним твором «Дім на горі».

Не мати Івліна Во в українській культурі – це означає зберігати велику прогалину.

3.jpeg4.jpg
Івлін Артур Сент-Джон Во та перекладач його трилогії “Клинок честі” Богдан Стасюк

Переклад часто виступає тим локомотивом, який заводить у національну літературу якийсь жанр, якусь літературну манеру. Івлін Во, я сподіваюсь, якраз і є спробою подивитися на важкі речі крізь іронічну призму, позбавлену ідеологічного пафосу, коли автор озвучує серйозні питання на серйозному рівні. Серед моїх знайомих є ветеран АТО, який читає Івліна Во раз по раз, і мені здається, після того, як він одержав воєнний досвід, Івлін Во став йому ще ближчим.

Чи маєш ти улюблені для перекладацької роботи жанри, твори, авторів? Можна говорити про Івліна Во як про «багатоверстатника» в жанрово-стильовому плані?

Більшість моїх перекладів – це фантастика. У мене є улюблений автор, який поки що представлений українською мовою тільки одним романом. Це американський письменник Ніл Стівенсон, фантаст незвичний. «Барокова трилогія» – стилістично вишуканий твір. Я б хотів взяти участь у його перекладі.

Робота перекладача повна несподіванок, бо не знаєш, ким виявиться той, кого перекладаєш, за винятком, якщо обираєш сам. Мені вдавалося знаходити в кожному письменнику те, що мені подобалося: або стиль, або жанр, або ерудованість.

Так сталося підчас роботи над Донною Тартт. «Таємна сторія» – це стилістично вишукана історія. Можливо я не поділяю всіх меседжів, закладених у творі, але як перекладачеві мені було цікаво працювати над її творчістю.

Щодо Івліна Во і багатожанровості. Він сатирик, що має діапазон від сюрреалістичної сатири до прихованої сатири. У нього є лише кілька нетипових книг.

Це його історичний роман «Єлена» – про життя матері імператора Костянтина, що зробив християнство офіційною релігією в Римській імперії. Мова йде про Єлену, яка знайшла хрест, на якому було розіпнуто Христа. У цьому творі найменше сатиричного. Івлін Во вважав цю книгу своєю вершиною. Може через те, що був католиком і йому ця тема була близька. Він не є багатожанровим у плані літературної течії. У нього досить широкий спектр прозових творів, але всі вони – це або сатира, або подорожні нотатки з іронічним аспектом.

У творах Івліна Во присутні елементи чорного гумору, надто, коли мова йде про британську аристократію. Чи впливало це на процес перекладацької роботи? Як взагалі поняття «англійський гумор» виявляє себе у перекладацькій роботі з текстом?

У його романах чимало ремінісценцій і алюзій, перегуків із іронічними віршами, яких український читач просто не знає. І навіть давши читачеві їхній переклад, проблемно передати їхню іронію так, щоб її відчув український читач. У цьому сенсі Івлін Во нещадний до свого читача, бо читач має вміти розуміти натяки. Вихід із ситуації – давати примітки, роз'яснювати.

Чи можна віднести Івліна Во до певного літературного напрямку?

Івлін Во – яскравий представник мейнстримної літератури, фарватер національної літератури, який глузує нещадно з модерністів, вважаючи їх мілкими, а їхні експерименти вважає кон'юнктурними. Він вважав їх літературно неповноцінними і з погляду своїх уявлень. Він виріс на дуже глибокому літературному ґрунті. Івлін Во насичений інформацією, побутом і культурою Британії його часу, і в нього немає нічого модерністського.

Чи правомірно говорити про те, що книга Івліна Во – це чоловічий роман?

Так, можна. Бо Івлін Во, певною мірою, є продуктом свого часу. У ранній творчості письменник всіх своїх жіночих персонажів показує непривабливими, глузливими. Вони переважно для нього другорядні й несимпатичні. Можливо, це результат виховання. Можливо, Івліна Во можна назвати носієм консервативного ортодоксального патріархального погляду на життя. У пізній творчості жіночі персонажі у Івліна Во більш складні, спонукають замислитися. Він не мізогін, але чоловіча природа, вчинки чоловіка на війні, вчинки чоловіка-сноба і тюхтія для нього залишаються приматом. У нього немає мачоподібних, рішучих і самовпевнених. Він пише про те, що знає сам, що пережив близько.

Перекладачів часто називають медіумами. Як справді лишатися медіумом і не переступати межу між перекладом і співтворчістю?

Це складне питання. Без бодай крихітних додавань від себе утриматися неможливо.

Ми беремо чужий культурний продукт і «пересаджуємо» на український ґрунт. І ми не можемо цього зробити, нічого не додавши, якщо хочемо, щоб цей культурний продукт прижився.

Наприклад, українська мова має зменшувально-пестливі слова, і це типологічна характеристика нашої мови: ручечка, воріженьки. В англійській мові зменшено-пестлива лексика як клас не представлена. Можна знайти лише кілька слів. І уявіть ситуацію, коли перекладаємо казку для дітей, не вживаючи зменшено-пестливих слів… Такий переклад не буде відповідати культурній нормі. І дослівне збереження англійської стилістики буде виглядати українською сухо, а мета достукатися до маленького українського читача не досягнута. Наприклад, мультфільм «Тачки». В оригіналі – сars. Можна було б перекласти як «Машинки», але саме «Тачки» – такий напівсленговий варіант доволі добре узвичаївся і мультфільм став блокбастером.

Ми плавно підійшли до української дійсності… На жаль, на українському книжковому ринку сьогодні є така біда, коли читач отримує переклад зарубіжних письменників не з мови-оригіналу, а переклад із російського перекладу… Чим це небезпечно і чи можливо з цим боротися?

Переклад з мови-посередника вважається некоректним, бо при перекладі завжди є втрати, навіть якщо працює професійний перекладач. Це практичний момент. Чому це відбувається? Бо з російської перекласти українською здатні перекладати сьогодні чимало людей. А якщо взяти якусь екзотичну мову, скажімо шведську, корейську – то в Україні таких фахівців дуже мало. Тому видавці перекладають з російської. Або перекладають не англомовних авторів з англійських перекладів. У світовій практиці це явище глобально також присутнє. Часом правовласники творів закладають право перекладати з двох мов – з оригіналу і з авторизованого англомовного перекладу, що й стає гарним «сурогатом» книги. Бо дуже мало фахівців перекладу, наприклад, македонською із суахілі. І одна справа, коли читача чесно про це інформують, зазначаючи в книзі, що переклад виконано з англійського тексту. Інша ситуація, коли читач введений в оману – переклад українською без вказівки з якої мови.

Наведу приклад. Роман корейської письменниці Хан Канг «Вегетаріанка» – авторизований переклад з англійської. Американська перекладачка Дебора Сміт переклала корейський текст дуже вільно. Будучи не зовсім безталанною літераторкою, зі свого боку перекладачка вирівнювала й вичищала стиль, подекуди внаслідок цього змінювались навіть характеристики персонажів. І от цей переклад здобув Букера. Згодом фахівці визнали, що робота Сміт не є перекладом, а є вільною адаптацією. І виникла ситуація, коли преміювали переклад, а треба давати премію за співавторство… Уявіть, в якому становищі опинилась корейська письменниця: з одного боку, її твір став бестселером завдяки перекладу, але ж якщо мова йде не про переклад, а про адаптацію, то тоді применшується роль самої Хан Канг. 

Цікаво розглянути прецедент з «Лолітою» В. Набокова. Він написав її англійською і сам же переклав російською. Однак йому не подобався власний переклад, який він називав «деренчанням моїх іржавих струн». Перший переклад українською «Лоліти» виконаний саме з російського перекладу, бо це була вимога правонаступників письменника. Можливо, це був прояв «страшобратсва», бо вся світова спільнота знає, що Набокову не подобався російськомовний варіант перекладу.

Чи відчутна для тебе як перекладача сьогодні експансія українського книжкового ринку засиллям російських видань? Яка роль перекладача сьогодні у цьому процесі?

Дуже сильно поновилася експансія за останній рік. До 2019 року умови роботи книжкового ринку були такими, що завозити російську книгу було не вигідно і дорого. Та останній рік російські книжки як завозяться напряму, так і російські видавництва повідкривали свої філії в Україні і через них впроваджують свій продукт. Тому часто інтернет-крамниці пропонують російськомовну і україномовну книжки в ідентичному оформленні, але російська коштує дешевше. Я не готовий говорити про причину цього. Чи це контрафактні наклади, чи це вливання коштів, усвідомлена демпінгова політика – я сказати не можу, але те, що це явище поширене – це факт.

В якій подобі виживе українська книжка і чи виживе взагалі – важко казати, бо український ринок не закріпився, а карантинні умови ще дуже підірвали його роботу. Книжковий ринок просів. Хочеться вірити, що український читач встиг звикнути, що світові новинки нон-фікшн, порадники, менеджерські книги можна купити українською.

Бо у нас є українською ті імена, на які ми раніше і сподіватися не могли: Ернест Гемінґвей, Террі Пратчетт, Ніл Стівенсон, комікси українською… Чи звик уже наш читач купувати книгу українською? Мені боязко. Я ще не відчуваю, що наш ринок готовий конкурувати з російською книгою. 

Герой твору Бредбері «Про мандри вічні і про Землю» мріє повернутися в минуле,щоб зустрітися з улюбленим письменником, спитати, як мав закінчитися його незавершений твір… Його мрія здійснюється… Якби ти міг зустрітись з кимось із тих, кого ти перекладав, хто б це був і про що була б ваша розмова?

Це було б цікаво. Ніл Стівенсон. Його перевага перед деякими іншими авторами в тому, що він живий. Деякі автори, наприклад Донна Тартт, славляться своїм відлюдництвом. Ніл Стівенсом живе в Сіеттлі, нас розділяє вся земна куля. Він імпонує широтою своїх поглядів. Це людина, яку одночасно цікавлять фізика, географія, історія. У нього широкі поглядами на розвиток людської думки, його цікавить, що нас чекає у майбутньому. Він дуже неординарний. Це людина, в якої є досить непогане бачення того, яким може бути майбутнє людства.

5.jpg
Книжка, підписана Богдану Стасюку Нілом Стівенсоном.

Ще один письменник, над яким я зараз працюю, це шотландський письменник Чарлі Стросс. Багато пише про те, що чекає людину в майбутньому. Але всі свої припущення будує ретельно, як Жуль Верн. Загортається у цукерку футурології. Його дуже цікаво читати. Гіпотетично з ним більше шансів побачитися, бо він географічно живе ближче. Але, такі речі ніхто не планує. Наприклад, нещодавно мій колишній студент, який живе і працює в Нью-Йорку, передав мені останній роман Ніла Стівенсона з його автографом, який він попросив для мене. Я відчув імпульс, крихітний зв'язок. А раптом колись випаде нагода випити з ним кухоль пива.

Розмову вела Надія Гармазій

Про автора:

Поетка у літературознавстві і літературознавиця в поезії. Кандидатка філологічних наук. Тренерка креативного мислення і провокаторка зміни світу через себе.

Фото Вікторії Мовсісян та з Вікіпедії.

Читайте також:
Отримуйте знижки та книжкові анонси на пошту