Приходь
Календар
Грудень 2016
П В С Ч П С Н
 1234
567891011
12131415161718
19202122232425
262728293031 
Спілкуйся
Опитування

Мій улюблений формат заходів у Книгарнях "Є"

Дивитися результати

Завантаження ... Завантаження ...

Ростислав Семків: А завтра ми підемо пішки

Книжка про те, що автомобілі (їх надмір) – це вже проблема, яку все ще можна вирішити, і що буде, коли цього не зробити

Часом потрапляєш до таксистів, які вміють розповідати історії. Немає сумніву, багатьом подобається образ, упізнаваний із численних фільмів: бувалий шоферюга, що знає життя як вулиці міста, яким мандрує. Один такий таксист трапився й мені. Вперто пробиваючись крізь затори Татарки, він міркував, як урегулювати рух у місті й дати можливість усім їздити вільніше; як (культурніше!) мають поводитися водії; як їх для цього мають вчити в автошколах і як правильно працювати світлофорам та дорожній міліції! Про книжку «Після автомобілізму» він не знав, зате її автори Кінґслі Денніс і Джон Аррі добре розуміються на проблемах нашого таксиста, а водночас таксистів у Сінгапурі, водіїв у Нью-Йорку й автотуристів з усього світу.

Якщо ви переконаний автомобіліст, то почніть читати книжку з розділу другого і ним же закінчіть. Він гордо називається «Століття автомобіля», містить неймовірну кількість цікавих фактів з автомобільної історії й наприкінці підводить до висновку, що, попри все клас поціновувачів свободи та швидкості, справжніх «автомобільних мачо» ніколи не зречеться своїх цінностей. Автори намагаються це заперечити, хоча риторика їх тут відчутно зраджує. Цей розділ – ода автомобільній культурі.

Якщо ж ви необачно почали читати з першого розділу з абсолютно непоетичною назвою «Зміна клімату», то до пафосу, який прозирає-таки на наступних сторінках книжки, доведеться ставитися скептично. Користуючись словником авторів, насолоджуватися автопією стане немислимо, коли пам’ятаєш про можливість автоґеддону.

У нас, світової цивілізації, й справді є проблема: ми любимо динаміку, затишок, естетику, які дарує автомобіль, і не збираємося від цього відмовлятися. Уся геополітика спрямована на продовження автомобільної цивілізації. Османів гнала в похід жага збільшити свої гареми, сучасні імперії вабить нафта. Автомобіль конвертує її у швидкість, а нестримний рух обертається свободою. Технізована цивілізація веде постійну війну, щоб досягнути своєї мети. Проблема в тім, що нафта вичерпується, атмосфера нагрівається, вуглець накопичується… Завтра ми підемо пішки – сумніватися не випадає.

Проте «Після автомобілізму» оптимістична книжка: наступні розділи переконують, що з проблемою все ще можна впоратися. Раджу, щоправда, пропустити третій, у якому надибуємо правдиво постструктуралістські роздуми про системність мереж та іншу логістичну машинерію. Значно цікавіше перейти до четвертого і п’ятого, де автори демонструють нам альтерантивні шляхи. Тут ідеться про енергозберігаючі технології та альтернативні джерела енергії, застосування нових матеріалів і досвід цифрового управління транспортними потоками з метою енергетичної економії. Цікаво дізнатися, що таке деприватизація транспортних засобів, у який спосіб можна зменшити навантаження на транспортні вузли тощо. У шостому розділі читаємо про успішний досвід заснування «міст майбутнього» – нових автономних, енергетично незалежних, з низьким рівнем вуглецевого споживання. Вони не лише сприятимуть зменшенню використання ресурсів (працюватимуть на відновлюваній енергії сонця, вітру та води), а й радикально запобігатимуть збільшенню викидів CO2, що має зупинити глобальне потепління. Питання в тому, чи вдасться нам переселитися в такі безпечні та економні поліси, поки мегаполіси не зжеруть нашу цивілізацію зсередини. Про це останній, сьомий розділ «Сценарії».

Книжка Денніса й Аррі спонукає багато думати й сумніватися. Якщо підсумувати, маємо дилему: або вже сьогодні ми менше їздимо, спалюємо нафти, гріємо хистку атмосферу (а з часом переселяємося в майбутні екоміста, де ходимо пішки добровільно), або далі палимо нафту і невдовзі ходитимемо піш­­ки примусово.

«Після автомобілізму» залишає двозначне враження. Здається, це ще одна спроба врятувати світ, який не хоче бути врятований. Лишається сподіватися, що книжку прочитає не лише мій знайомий таксист, а й ті достойники, від яких залежать відповідні рішення. А якщо за три-чотири десятки років київські квартири забезпечуватимуть електрикою сонячні батареї Оболоні та вітряні електростанції Дарниці, тоді нам хоч інколи випадатиме можливість знову сісти за кермо та відчути переваги швидкості авто. Утім, не виключено, що його двигун працюватиме на біогазі із сміття, яке ми віднесли до контейнера позавчора.

Додати відгук

Spam protection by WP Captcha-Free

Читай
Книгарня рекомендує
ТОП
Розгорнути
Мережа книгарень «Є»