Приходь
Календар
Грудень 2016
П В С Ч П С Н
 1234
567891011
12131415161718
19202122232425
262728293031 
Спілкуйся
Опитування

Мій улюблений формат заходів у Книгарнях "Є"

Дивитися результати

Завантаження ... Завантаження ...

Наталія Ксьондзик: Весняне розцвітання Свідзінського

Володимир Свідзінський. Вибрані твори. ? К.: Смолоскип, 2011. Володимир Свідзінський. Чудесна тростка. ? К.: Грані-Т, 2011.

Володимир СвідзінськийВолодимир Свідзінський

Сумно і страшно зникають поети. Ідуть у небуття, звідки можна й не повернутися. Однак тим прекрасніше їх повернення – особливо навесні, коли вони наче відроджуються до життя. («В безмежності часу ми прийдемо знов. / … / Ми вперше станем собою, / Засіяєм, як зоряні промені…») Цієї весни пощастило Володимиру Свідзінському (1885–1941) – поету, «якого ми могли зовсім втратити». Два київські видавництва нарешті видали його книжки. Чому нарешті? Бо видання планувалися ще на минулий рік, коли відзначалася 125 річниця від дня його народження, але не встиглося, на жаль. Хоча й цього року так само роковини ? 70 років від дня загибелі. Цікаво, можливо, так і судилося йому завжди бути ближче до смерті, ніж до життя. Вічно горіти, але не зотліти. («В полум’ї був спервовіку / І в полум’я ве?рнуся знову».)

Цього разу Свідзінським заполум’янів «Смолоскип» і розверзнулися «Грані-Т». Втім, про жоден пафос тут не йдеться. Швидше навпаки, адже його творчість ? це завжди ніби інтимна територія гідності й витонченості, високе слово з ніжно сумовитих вуст («Невже ми не вийдем з мороку книг? / … / Ми вигнанці на світі земнім. / Ми обоє ? і я, і ти ? / На сторінці забутій, в книзі товстій, / Серед віхоли, в самоті…»). Нові видання зовсім різні й абсолютно не порівнювані ? класична строгість «Вибраних творів» (із популярної смолоскипівської серії «Розстріляне Відродження») і яскрава образність «Чудесної тростки» (п’ять казок для гранівських читачів молодшого і середнього шкільного віку, схвалених грифом МОН України). Одначе говоримо про них у тандемі, бо у творчості Свідзінського доросле і дитяче нерозривні, а це, зрештою, також неабияка мистецька, а заразом і просто людська чеснота. Він писав не лише повноцінні казки, а й «передмови» до них («Пухнаті лапки, віяла, колосся, / Поламаний вітрами очерет, / Кубло змії, русалчине волосся / На синім склі писав мороз-поет») і навіть просто «казочки» («Щось я таке забув, / І як би його згадати? / Був собі… Хлопчик був… / І вмів той хлопчик літати»). А ще, крім віршів, що вмістилися в кілька збірочок («Ліричні поезії», «Вересень», «Медобір», «Поезії»), і чотирьох поем («Сум-озеро», «Стася», «Суд», [«Горіло Загір’я»]), були жарти й експромти: романтичні ? про «девять погувичек в ряд», ревниві ? про «Павлушку-душку» (тобто Тичину), реалістичні ? про «американського дядю». Свідзінський був трепетним батьком і тонким ліриком, котрий, можливо, навіть не розділяв світ навпіл (дитячий і дорослий, справжній і фантастичний), сприймаючи його однаково серйозно і трагічно, бо авторське кредо «самотність, труд, мовчання» легко екстраполювати і на його казкові твори.

Володимир Свідзінський. Вибрані твори. ? К.: Смолоскип, 2011Володимир Свідзінський. Вибрані твори. ? К.: Смолоскип, 2011

Утім, спершу все ж таке про «вибране». «Вибрані твори» ? це не копія славнозвісного двотомника, який 2004 року видала «Критика» і що станом на сьогодні став ледь чи не раритетом. Звісно, це ті самі поезії, але інше подання. З одного боку ? вибраніше і стрункіше. Повністю відсутня рубрика казки, а також два вірші зі збірки «Поезії», за назвами яких одразу ж можна зідентифікувати їх «паровозний» характер:  «Нищитель рабства, темряви гонитель…» і «Жовтень» (навіть Свідзінський мусив кілька разів вдатися до цієї практики, хоч і безперспективно). Так само немає перекладів, статей і листів. А з іншого боку ? строкатіше, ширше. Адже додаються літературно-критичні матеріали про поета і спогади його  сучасників.

Цікаво читати рецензії тих часів на перші книжки Свідзінського. Ось його майбутній приятель Іван Дніпровський пише, що пролетаріатові (до представників якого він зараховує і себе – тоді ще початкуючого літератора-студента), за винятком «самотніх, розгублених, одсталих і переляканих новим днем» його представників, творчість поета взагалі непотрібна. А Валер’ян Поліщук прирівнює самого автора до сліпого, якого годі вилікувати, тому (логічний висновок): «Хай ходить ? шкоди не зробить». Натомість Яків Савченко ще категоричніший у своїх судженнях, зауважуючи, що притаманні творчості Свідзінського «ідеалістичність і пасивність, суб’єктивізм і почуття самотності могли постати тільки на ґрунті безперспективного буржуазного світорозуміння». Годі й говорити про відірваність від сучасності, занепадницьку сумовитість, надуживання фольклором і забобонами, повсякчас інкриміновані поету сучасниками. І як з усім тим контрастує майже священне ставлення Еммануїла Райса до на той час іще не знайденого томика віршів Свідзінського (дякувати Богу, таки помилявся дослідник, ставлячи хрест на друкованій спадщині автора), в якому б віднайшла сенс остання людина, яка вижила б після атомної руйнації цивілізації. Він називав його «найпотрібнішим з українських поетів». Або ж як ідентифікував Свідзінського Іван Дзюба ? не просто сучасним, а «полемічно сучасним», тоді як Василь Стус наголошував на його унікальності й «шляхетній герметизації власного духу».

Аби перепочити від літературознавчої критики, можна зануритися й в інтимний світ спогадів. Тихі згадки дочки Мирослави (Мірочки, як її ніжно називав поет), яка відійшла в інший світ 2009 року, і, на жаль, ніхто не подбав, аби було місце, на яке можна принести квіти (наче сімейний фатум…): про вечірнє читання, акваріум, білу конячку, смерть мами, брутального візника, запитання про можливе майбутнє одруження ? світ побутових дрібниць, у якому жив і творив цей загублений у віках сумноокий, буйночубий і навдивовижу інтелігентний  поет. Теплі слова Галини Вікторової (дружини колись так само невідомого й лише посмертно визнаного письменника-оберіута Олександра Введенського) про Свідзінського як «тихого, непомітного, ввічливого, не схожого на “видатних”». І, звісно, романтичні історії Олени Пилинської-Чілінгарової про рибалку й азовських бичків, про заміські пікніки й неймовірну близькість поета з природою (епізод із качанням на траві).

Що ж стосується фотоблоку, то, звісно, за основним наповненням він спільний для обох видань, хоча й містить окремі першодруки – світлина брата Павла, автограф заяви Свідзінського про звільнення з посади архіваріуса (1921), фото князя Чілінгарова у ролі Чацького в любительській виставі (1916). Тож, думаю, нічого страшного не буде, якщо справжні поціновувачі творчості Свідзінського матимуть у своїх домашніх книгозбірнях і нову, і давніші книжки.

Володимир Свідзінський. Чудесна тростка. ? К.: Грані-Т, 2011Володимир Свідзінський. Чудесна тростка. ? К.: Грані-Т, 2011

Переходячи до гранівського видання, одразу ж зазначу, що казки Свідзінського звичайні й незвичайні водночас. Вони і чарівні, і правдиві. Засновані і на популярних («Чарівна тростка» і «Кий», а також «Сопілка», більше знайома читачам у феміністичній інтерпретації Оксани Забужко), і на екзотичних сюжетах («Нанана Боселе» ? зулуська казка, «Сонцева помста» ? східна легенда). Веселі і журливі. Мені нині навіть складно сказати, чи давала б я їх читати власному малюку, бо інколи такі жорстоко сумовиті речі в них кояться (вбивства, помста, заздрість), що враз стає страшно і незатишно. Проте, можливо, дітлахи і не замислювалися б над тим (над тою потужною надреалістичністю, що прозирає крізь сюжети), а просто б розглядали неймовірно вабливі малюнки прекрасної художниці Наталі Клочкової (дивлячись на які, хочеться широко всміхатись ? африканська саванна у слоновому череві, кіт-веселун верхи на конику, ґуля на півлоба від чарівного кия, золотаве немовля-гігант у пелені чорновусих карликів) і цокотіли язиками, повторюючи за дорослими, наче скоромовками, улюблені уривки речень-цитат («велет-слон з одним іклом», «дак ось чому він зник»,  «тесові столи застеляйте»). До того ж, образ безстрашної Нанана Боселе (в яку я закохалась з першого погляду! ? а як не закохатись, коли вона справжня ? неймовірно красива африканка (розцяцькована кольоровими намистинами), фантастично смілива (озброєна лише ножем і гладушкою молока), винахідлива (засмажила слонову печінку), любляча (задля дочок ладна йти на край світу) ? до того ж переможниця, адже врятувала своїх чарівних дівчаток, які «як кірочка, міцні» і нагодувала всіх людей) вочевидь надихатиме їх якщо не на великі, то хоча б на малі звершення, й вони чинитимуть свої дитячі подвиги з душею, сповненою все ж таки добра, бо зло, що таки присутнє в цих казках, у будь-якому разі програє (сестру-душогубку викрито, гордовите плем’я винищено, манірну принцесу страчено).

І насамкінець ще кілька слів про ощасливлених. Ідеться не лише про упорядницю й безпосередню натхненницю обох цих проектів, а й про невтомну дослідницю й популяризаторку (уявімо собі справді високе значення цього слова) творчості Володимира Свідзінського ? Елеонору Соловей, з якою не лише легко, а й хочеться працювати, бо вона наче той чарівний медіум, що поєднує світи і наближає нас до тої миті життя несказанної, що «невідчутно летить», коли «мовкне вітер-казкар», а «тінь високого дому / полонила майдан». Дякуючи їй ми не втрачаємо Свідзінського, натомість знову відкриваємо його цієї весни («Весна. Розкрились небеса. / Збудилось все, що жити здібне».), гортаючи два нові ошатні видання, й поринаємо в інший світ, де «закріпилась в небі блискуча лялечка» і «сіяє сад, від наморозі білий», «лагідно шумлять айланти» і «кощаво гримлять трамваї», «ростуть дерева на козиних ніжках» і «листок на холод скаржиться листку» і так до безкінечності… аж доки маятник остаточно не втомиться і не захрипне. Втім, сподіватимемося, що то станеться ще не скоро.

http://litakcent.com/2011/04/20/vesnjane-rozcvitannja-svidzinskoho/

Один відгук

  1. Олександра

    Дуже гарний твір

Додати відгук

Spam protection by WP Captcha-Free

Читай
Книгарня рекомендує
ТОП
Розгорнути
Мережа книгарень «Є»