Приходь
Календар
Грудень 2016
П В С Ч П С Н
 1234
567891011
12131415161718
19202122232425
262728293031 
Спілкуйся
Опитування

Мій улюблений формат заходів у Книгарнях "Є"

Дивитися результати

Завантаження ... Завантаження ...

Кшиштоф Варґа: Внутрішня кухня сусідів

Кшиштофа Варґу передусім знають як польського прозаїка та журналіста з «Ґазети виборчої». У 2008 році йому вдалося поєднати свій художній хист із журналістським у збірці есеїв «Гуляш із турула» про культуру Угорщини. Варґа написав цю книжку з фаховою спостережливістю й філігранним художнім мисленням, відтворивши найвразливіші місця угорського менталітету. Тож не дивно, що у 2009 році його твір здобув приз читацьких симпатій на найпрестижнішому польському літературному конкурсі Nike. Кшиштоф Варга добре вивчив культуру Угорщини й тримає руку на пульсі найновіших подій історії цієї країни.

Національна ностальгія

У. Т: Певно, в Польщі, як і в Україні, Угорщина асоціюється з кількома стереотипами: паприка, паленка, Балатон. На чому насправді будується угорська культура? Без чого ти не уявляєш собі цієї країни?

Угорщина спирається на плеканні своєї ідентичності, типовій для невеликих країн, особливо для тих, що колись були значно більшими. Єдине, що має ця країна з населенням 10,5 мільйонів – це історія. Угорці вірять у свою винятковість. І це правда, взяти хоча би мову й походження. Мені найбільше імпонує їхня прив’язаність до своєї народної традиції, вони її справді культивують. Народна традиція у Польщі стала кітчем. А там – усе живе. Ось мені страшенно подобаються їхні танцгазо – будинки танцю. Угорська ідентичність, як і польська – це поєднання манії величі та комплексу меншовартості: переконання у своєму історичному месіанізмі й мартирології. Зрештою, історія Угорщини ХХ ст., на відміну від історії Польщі, – низка невдач. Для Польщі кінець Першої світової війни – здобуття незалежності та державності, а для Угорщини – Тріанон і втрата Семигороддя, Словаччини, Воєводини й Закарпаття. І до сьогодні, як би це парадоксально не звучало, це формує угорську ідентичність. Здавалось би, чим далі від цих подій, тим більше вони мали би затиратися в пам’яті, однак в Угорщині – все навпаки.

У. Т.: Невже навіть нові покоління угорців носять у собі цю пам’ять?

Так, в Угорщині немає різниці між генераціями. Не тільки старші люди про це пам’ятають, а й молодші. Зокрема є цілий напрямок в угорській рок-музиці, який називається немзеті-рок, тобто національний рок. Наприклад, гурт «Карпатія» співає про те, що Семигороддя повинно бути угорським, або найкраща на світі паленка – угорська. Ці колективи співають також пісні періоду Другої світової війни у рок-обробках. На угорських вулицях можна побачити двадцятирічного хлопця, фана музики хеві-метал: на наплічнику в нього напис «Metallica», а на футболці – карта великої дотріанонської Угорщини. І що цікаво, ця течія стає популярнішою. Це, як на мене, спричинено внутрішньою кризою: політичною, суспільною та економічною. Й національна ностальгія стає все сильнішою.

У. Т.: У книжці ти пишеш про повсюдну угорську ностальгію. А чим вона відрізняється, скажімо, від польської ностальгії за так званими  кресами?

Кресова ностальгія в Польщі – справа старшого покоління. На одній зустрічі в Колобжезі, пригадую, розповідав про угорців, про книжку, про ностальгію, й старші пані казали, що вони все розуміють, бо родом із Вільнюса (до Другої світової місто належало Польщі. – Ред.). Але такі питання турбують найстарше покоління, для молодих поляків – це не має жодного значення. Польські меншини в Україні чи Литві досить малі порівняно з угорськими в Словаччині чи Румунії. Окрім того я вважаю, є значна ментальна різниця між угорцями й поляками. Поляки швидше спалахують і швидше гаснуть: «Бунтуймо! Вже! Негайно!», а потім розуміють – це не мало сенсу. Натомість угорці можуть жити в тривалій летаргії, збирати злість і потім вибухнути сильним повстанням. Згадаймо історію. В ХІХ ст. у Польщі були січневе повстання, листопадове повстання, повстання 1846 року тощо. Цих бунтів було багато. Водночас в Угорщині спалахнуло одне повстання 1848 року, але дуже потужне. Так само після 1990 року: в Польщі під міністерства приїжджали селяни або суднобудівники й палили автомобільні шини, а в Угорщині панував ілюзорний спокій, незадоволення угорців визрівало аж до 2006 року, коли вибухнули масовi заворушення. Отже, в цьому я бачу різницю між двома країнами. До того ж в Угорщині панує якийсь меланхолійний клімат, безкінечний fin de si?cle. Будапешт – це місто, що не змінилося за сто років. Воно контрастує з Варшавою, яка веде новий відлік після Другої світової війни: з’явилися нові будинки й нові городяни, справжніх варшав’ян, котрі живуть тут із покоління в покоління, дуже мало.

Пізнати іншого

У. Т.: «Гуляш із турула» влучно описує угорську культуру. Які культурологічні методи ти використовував? Як найкраще пізнавати чужу культуру й угорську зокрема?

Мені важко відповісти, бо «Гуляш із турула» – це збірка есе, а не наукова праця, тому я не роблю різниці між високою та низькою культурами. Для мене однаково важливі угорський гімн, до слова дуже жалісливий, і рок-музика та кінематограф. Мій метод досить простий: треба жити в країні, якщо хочеш її зрозуміти. Це наукова праця має бути об’єктивною, а коли пишеш низку есе, то маєш усвідомлювати, що хтось інший може зовсім інакше дивитися на ці речі.

У. Т.: У книжці ти пишеш про особливі місця в Угорщині, які зазвичай не відвідують туристи. Як правило – це якісь закинуті вулиці, далеко від центру…

Так, правду про те чи інше місто або країну не знайдеш у старому місті, де розташовані сувенірні крамниці. Її варто шукати там, де відбувається справжнє життя. Я не хотів писати про туристичні місця, бо це справа путівників. Справжню Варшаву не побачиш у старому місті, а скоріше на Празі (район Варшави. – Ред.). І так по всьому світі.

У. Т.: Угорці – це частина Європи вже понад тисячу років. Чи залишилися якісь сліди їхнього походження в сучасній ментальності?

Розумієш, я ж не знаю ментальність тих дикунів, що прийшли на Паннонську низовину тисячу років тому й були загарбниками. Однак сучасні угорці люблять на тому наголошувати. В Будапешті є цілі магазини, де можна купити всі реконструйовані аксесуари тих кочівників. Вони культивують цей напрямок, і це елемент їхньої ідентичності. Для мене ключовим є угорське поняття «здобуття батьківщини». Якщо задуматися, то це оксюморон, бо вітчизна – місце, де народжуєшся, а не яке здобуваєш.

У. Т.: У культурі Центральної Європи, як на мене, є дві найбільші проблеми – сліди комунізму та глобалізація. Як це виглядає в  Угорщині?

Глобалізація відчувається в магазинах та банках. І на цьому рівні вона не страшна. Це вибір кожного індивіда – піти чи не піти в «МакДональдз», а за комунізму тебе змушували робити те, а не інше. Комуністичну спадщину в Угорщині використовують у запеклій політичній боротьбі. А все тому, що за комунізму Угорщина мала високий рівень життя. В Польщі панувала бідність, а в будапештських магазинах тоді можна було купити все. Після повалення комунізму й вступу до ЄС в Угорщині не сталося значних змін. Усе стабільно. Натомість у Польщі відбулися суттєві зміни. Тому в Угорщині на сильних позиціях стоїть євроскептицизм і побутує досить сильна ностальгія за часами Яноша Кадара, коли нібито було всім краще, всі мали роботу. Тож між глобалізацією й ностальгією за комунізмом в Угорщині виберуть останнє. Коли говорити про зовнішню політику, то специфікою угорського політичного життя є те, що вони займаються собою. Міжнародні теми ніколи не входять до передвиборчих програм. Під час виборів в Україні для людей завжди важливо, чи політик тяжіє до Європи, чи до Росії. А в Угорщині політики переймаються внутрішніми проблемами. Всі дотеперішні вибори спиралися лише на соціальні обіцянки. Якщо угорські політики й дивляться за кордон, то хіба туди, де живуть етнічні угорці, тобто в Румунію та Словаччину.

Політичний поділ

У. Т.: А як сучасна Угорщина ставиться до Закарпаття?

Закарпаття майже відсутнє у щоденних дебатах угорців, оскільки угорська меншина там відносно нечисленна. Немає угорсько-українських суперечностей як таких. Навіть із Румунією відносини порівняно спокійні, а ось зі Словаччиною… Новий прем’єр Віктор Орбан обіцяв, що всі угорці, які живуть поза межами країни, отримають угорське громадянство. Це викликало обурення Братислави, бо якогось дня 600 000 громадян Словаччини можуть стати угорцями, а також 1 700 000 громадян Румунії… Є такий словацький націоналіст – що саме по собі звучить смішно – Ян Слота, який погрожує Угорщині війною. Великого значення це, звісно, не має, оскільки ці країни належать до Євросоюзу. Якби таке громадянство могли здобути закарпатські угорці, то для них – це реальний інтерес, бо вони раптом змогли би стати громадянами ЄС…

У. Т.: Розкажи детальніше про теперішню політичну ситуацію в Угорщині.

Після восьми років правління соціалістів тріумфально перемогли праві. Вони мають дві третини місць у парламенті, але це не стало несподіванкою. Ще перед виборами було зрозуміло, що вони виграють, бо роки правління соціалістів – повна невдача. Угорщина потрапила у величезну економічну кризу. Крім того, всі пам’ятають про скандал Ференца Дюрчані, який у 2006 році на закритому з’їзді соцпартії, не знаючи, що його записують, зізнався в постійній брехні, фальшуванні статистики й назвав Угорщину «блядською країною». І я думаю, коли б прем’єр України назвав свою країну так само, то піднялися більші б заворушення, ніж у вашому парламенті, коли голосували за Чорноморський флот. В Угорщині суспільство поділилося навпіл, і я боюся, що це також чекає на Польщу. Навіть друзі розсварилися…

У. Т: Невже Угорщина розділена?

Так, і досить давно. Я навіть уже чув анекдоти, що пари розривали стосунки, бо дівчина була за соціалістів, а хлопець за правих. Добре, що угорці здатні до самоіронії, це їх якось рятує. Вони можуть із себе  покепкувати.

У. Т.: Цей поділ – географічний, соціальний чи якийсь інший?

Частково – географічний, бо після виборів стало зрозуміло, що на багатшій західній Угорщині віддають перевагу, умовно кажучи, ліберальним партіям. Є така крайня права партія Jobbik («Найкращі». – Ред.) – антисемітська й антиромська. І на післявиборчій мапі видно, що їхній електорат переважно на сході біля кодону зі Словаччиною. Там, де багато ромів і немає роботи. Натомість найліберальніша Екологічна партія має свій електорат тільки в Будапешті, бо він традиційно найліберальніший. Що цікаво, в Угорщині немає вікової різниці в політичних уподобаннях.

Погляд іззовні

У. Т.: «Гуляш із турула» досить іронічно описує угорський національний міф. Книжку вже переклали угорською? Як реагують на неї  угорці?

Її вже переклали й у лютому опублікували. Я мав своєрідний промотур Угорщиною, в який вибрався з побоюваннями, що книжка нікого не зацікавить або будуть протести. Однак «Гуляш із турула» здобув досить позитивні рецензії. Багато людей приходило на зустрічі. Я хоч і напівугорець, але з Польщі. Звісно, на якихось інтернет-форумах мене критикували, проте менше з тим. Загалом я був приємно здивований. Найцікавіше те, що найбільше моя книжка не сподобалася польській еміграції в Угорщині. Вони вважають, що есеї Варґи псують добрі польсько-угорські стосунки.

У. Т.: А чи не хотів ти написати подібну книжку про Польщу, скажімо, «Біґос із білого орла»?

Ні, бо таку книжку повинен написати хтось іззовні. Хтось, хто має іншу перспективу й добре знає мову та культуру, хтось, хто бачить речі, які для поляків можуть видаватися очевидними чи навіть непомітними. Якби я знав румунську, то писав би про Румунію. Кожна центральноєвропейська країна має свої проблеми, комплекси й параної, які завжди можна цікаво описати. Я би дуже хотів, щоб українець написав про Польщу, угорець – про Румунію, румун – про Болгарію і так далі.

Кшиштоф Варґа
Польський прозаїк та журналіст. Народився 1968 року. Працює редактором у відділі культури «Ґазети виборчої», мешкає у Варшаві. До його доробку належать романи «Хлопці не плачуть» (1996), «Смертельність» (1998), «Текіла» (2001), «Кароліна» (2003), «Надгробок із ластрико» (2007), збірка есеїстики «Більдунґсроман» тощо.

Автор — Лесь Белей

http://www.ut.net.ua/art/166/0/4216/

Додати відгук

Spam protection by WP Captcha-Free

Читай
Книгарня рекомендує
ТОП
Розгорнути
Мережа книгарень «Є»