Приходь
Календар
Грудень 2016
П В С Ч П С Н
 1234
567891011
12131415161718
19202122232425
262728293031 
Спілкуйся
Опитування

Мій улюблений формат заходів у Книгарнях "Є"

Дивитися результати

Завантаження ... Завантаження ...

Катрін Панколь: фрагмент роману королеви жіночНої літератури

Чому люди читають масові романи?.. А чому вони читають так звані жіночі, або дамські романи?.. Стосовно жінок, то тут відповідь дають феміністки на чолі з Лорою Малві. По-перше, жінка прагне втекти від нудної реальності з брудними тарілками та шкарпетками. По-друге, вона хоче хоча б подумки відчути себе стильною, сексуальною і стрункою — і бути в цьому впевненою на всі сто. По-третє, як це не сумно, у нашому суспільстві жінка має не так багато способів релаксації й відновлення: якщо чоловік відпочиває у родині (дружининим коштом, ага), то жінка тільки на те й має силу наприкінці дня, щоб почитати таку книжку, котра думати не змушуватиме.

Чому ж романи такого штибу читають чоловіки, поки що достеменно не відомо, а явище читання чоловіками дамських романів взагалі ще не досліджене.

Багато хто з наших постійних покупців пам'ятає візит французької письменниці Катрін Панколь до київської книгарні «Є» на запрошення Французького культурного центру. На жаль, її романи досі не видані українською. Проте скористаймося справді унікальною можливістю ознайомитися з фрагментом твору Катрін Панколь у перекладі Валентини Стукалової. Це дасть змогу скласти уявлення хоча б про стиль авторки (несхожий на зачитаних нами популярних авторок, він може дорівнятися хіба до легкої і іронічної Іоанни Хмелевської) і... спонукає чекати видання жіночних жіночних романів Катрін Панколь у вітчизняних видавництвах.

Катрін Панколь

«Повільний вальс черепах»

Вид. Albin Michel, 2008

— Я хочу отримати посилку,- сказала Жозефіна Кортес, наближаючись до віконця пошти на вулиці Лоншан в шостому окрузі Парижа.

— З Франції чи з закордону?
— Я не знаю.
— На чиє ім'я?
— Жозефіна Кортес... К-О-Р-Т-Е-С.
— Ви маєте повідомлення?

Жозефіна Кортес простягнула жовтий папірець «На ваше ім'я надійшла посилка».

— Ваші документи? — втомлено запитала поштарка, фарбована заспана блондинка, блимаючи очима.

Жозефіна витягла своє особове посвідчення та поклала його перед очима поштарки, яка вже завела розмову про нову дієту «червона капуста — чорна редька» з колегою. Співробітниця взяла картку, підняла одну сідницю, потім іншу та встала з табурета, пошкрябуючи поперек.

Вона пішла перевальцем до коридору та зникла. Чорна хвилинна стрілка пересувалася на білому циферблаті настінного годинника. Жозефіна зніяковіло посміхнулася черзі, яка вишикувалася за нею.

Я не винна, що мою посилку поклали в таке місце, де не можуть знайти, наче вибачалася вона, схиливши голову. Я не винна, що її відправили в Курбевуа до того, як доставити сюди. І, до речі, звідки вона могла прийти? Можливо від Ширлі з Англії? Але ж вона знає мою нову адресу. Це схоже на Ширлі — відправити той славетний чай, що вона купляє у «Фортнум & Мейсон», пудинг та теплі шкарпетки, щоб я могла працювати не мерзнучи. Ширлі завжди каже, що нема любові, а є тільки деталі любові. Любов без деталей, додає вона, це море без солі, салат без майонезу, конвалія без дзвоників. Їй не вистачало Ширлі. Та поїхала жити в Лондон до свого сина Гаррі.

Співробітниця повернулася з пакунком розміру взуттєвої коробки.

— Ви збираєте марки? — спитала вона Жозефіну, залазячи на високий стілець, який просів під її вагою.

— Ні...

— А я збираю. І можу вам сказати, що вони чудові!

Вона дивилася на них, блимаючи очима, потім посунула пакунок до Жозефіни, яка розгледіла своє ім'я та свою стару адресу в Курбевуа на цупкому папері, що слугував обгорткою. Мотузка, така ж груба, повисмикувалася з різних боків та, в результаті довгої подорожі поштовими полицями, нагадувала гірлянду брудних помпонів.

— Я її не могла знайти тому, що ви переїхали. Вона прибула здалеку. З Кенії. Ну й подорож! Ви також не сиділи на місці...

Вона сказала це саркастичним тоном, і Жозефіна почервоніла. Вона ледь чутно пробелькотіла вибачення. Якщо вона й переїхала, то не через неповагу до свого передмістя, ні, ні, ні! Вона любила Курбевуа, свій старий квартал, свою квартиру, балкон із заіржавленим поруччям, і, якщо бути відвертою, їй зовсім не подобалася її нова адреса, вона відчувала себе тут чужою, недоречною. Вона переїхала тільки тому, що її старша донька Ортанс не хотіла більше жити в передмісті. А коли в голові Ортанс з'являлася якась ідея, не лишалося нічого іншого, ніж її виконувати, в іншому разі вона вбивала вас своєю зневагою. Завдяки грошам, які Жозефіна отримала за авторські права свого роману «Така смиренна королева», та великій позиці в банку, вона змогла купити гарну квартиру в престижному районі. Авеню Рафаель, біля Ля Мюетте. В кінці вулиці Пассі з її люксовими бутіками, на межі Булонського лісу. Майже за містом, наголосив чоловік з агенції нерухомості. Ортанс кинулася на шию Жозефіни, «дякую, матусю, завдяки тобі я оживу, я стану справжньою парижанкою!».

— Якщо б залежало тільки від мене, я б залишилася у Курбевуа,- зніяковіло пробурчала Жозефіна, почуваючи, що кінчики її вух червоніють та палають.

Це щось нове, раніше я не червоніла через дрібниці. Раніше я була на своєму місці, навіть якщо я не завжди добре там почувалася, це було моє місце.

— Тож... Марки? Ви їх забираєте?
— Власне, я боюся пошкодити обгортку, якщо буду їх знімати...
— Гаразд, не має значення!
— Я вам їх потім принесу, якщо хочете...
— Я ж вам кажу, що це не важливо! Я просто так про них заговорила, тому що вони мені сподобалися в той момент... але я їх вже забула!

Її погляд перемістився на наступного в черзі, і вона підкреслено ігнорувала Жозефіну, яка поклала своє особове посвідчення до сумки та вийшла з пошти.

Жозефіна Кортес була сором'язливою, на відміну від матері та сестри, які підкоряли собі або примушували себе любити одним поглядом, однією посмішкою. Вона мала звичку відсуватися на задній план, ніби перепрошувати за свою присутність, й інколи починала заїкатися та червоніти. Колись вона сподівалася, що успіх допоможе їй повірити в себе. Її роман «Така смиренна королева» перебував і досі, через рік після виходу, у переліку найкращих продажів. Гроші не додали їй анітрошки впевненості. Вона навіть почала їх ненавидіти. Вони змінили її життя, її стосунки з іншими. Єдине, що не змінилося, це стосунки з самою собою, зітхнула вона, шукаючи очима кафе, де б вона могла присісти та відкрити цей загадковий пакунок.

Переклад Валентини Стукалової

Про авторку

Катрін Панколь

Катрін Панколь

Катрін Панколь народилася в Касабланці (Марокко), у Францію потрапила в 5-річному віці. Спочатку працювала викладачем французької та латини, потім багато років присвятила журналістиці. Писала для журналів «Paris-Match» та «Cosmopolitan». Паралельно, з 1979 року почала писати романи. Успіх прийшов відразу: перший же її твір, «Спочатку я» (« Moi, d'abord »), був розпроданий у 300 000 примірниках. Вона вирішує «втекти від популярності» до Нью-Йорку і живе там кілька років, продовжуючи писати. Сьогодні Катрін Панколь вже полишила журналістику, цілком присвятивши себе літературі. Усі з її 12 романів мали читацький успіх і були перекладені багатьма мовами. Останній, тринадцятий, вийшов у лютому 2008 року і називається «Повільний вальс черепах» («La valse lente des tortues»).

Додати відгук

Spam protection by WP Captcha-Free

Читай
Книгарня рекомендує
ТОП
Розгорнути
Мережа книгарень «Є»