Приходь
Календар
Грудень 2016
П В С Ч П С Н
 1234
567891011
12131415161718
19202122232425
262728293031 
Спілкуйся
Опитування

Мій улюблений формат заходів у Книгарнях "Є"

Дивитися результати

Завантаження ... Завантаження ...

Голодомор очима інших

Зараз про Голодомор говорити актуально. Ми збираємо й видаємо свідчення тих, хто вижив, ми досліджуємо власне минуле й уже не боїмося проговорювати речі, які десятиліттями були десь за кадром. І майже завжди вдається сказати про Голодомор належним чином, не вдаючись у крайнощі.

Окремим аспектом вивчення нашого минулого є погляд на це минуле збоку: те, що бачили, думали, фіксували преставники інших націй. Тому книжка Яна Яцека Бруського «Голодомор 1932—1933. Великий голод в Україні в документах польської дипломатії та розвідки» є особливо цікавою для українського читача: завдяки їй отримуємо нагоду не тільки ознайомитися з новими фактами про тогочасні події, а й спробувати зрозуміти, як же Захід ставився й ставиться до наших трагедій. 

Краківський історик Ян Яцек Бруський про свою працю «Голодомор 1932—1933. Великий голод в Україні в документах польської дипломатії та розвідки» (Варшава: Польський інститут міжнародних справ, 2008):

Голодомор був тим страшнішою трагедією, що вона розгорталась у мовчанні. Будь-які чутки про голод у СРСР кваліфікували як «ворожу пропаганду», поширення якої безжалісно карали. Так само мовчала й міжнародна публічність. Свою роль у цьому зіграла настільки ж майстерна, як і безсоромна, кампанія дезінформації, яку здійснював Кремль та ґроно послужливих совєтам західних журналістів та інтелектуалів. Вирішальне значення мала, проте, двозначна позиція держав, із різних на те причин не зацікавлених у конфлікті з Москвою. Західні уряди виправдовувалися браком достовірної інформації, що — як уже сьогодні знаємо — було звичайнісінькою брехнею. В цьому переконують результати досліджень, здійснених від початку 1980-х років в архівах США, Великої Британії, Німеччини й Італії.

Проте донедавна поза колом зацікавлення істориків залишалися польські архіви, а даремно, бо вони не раз містять цінніший матеріал, аніж документи, віднайдені на Заході. За подіями, що відбувалися в 1930-х роках над Дніпром, уважно стежили і дипломати, і розвідка ІІ Речі Посполитої. Зручними спостережними пунктами для цих служб були два консульства: в Києві та Харкові; цінну інформацію отримували й під час подорожей Україною, що їх під різними приводами здійснювали польські дипломати.

Несподівано, але до сьогодні, збереглась фактично добірка докладної, а через цю докладність справді приголомшливої документації, яку створили польські представництва. Вони становлять кількасот ґрунтовних рапортів, аналізів і опрацювань і показують не лишень образ України, враженої нещастям голоду, але й механізми, які від кінця 1931 року готували цей катаклізм.

Добірку матеріалів, про яку мова, мені вдалося зібрати під час кількарічних пошуків в архівах Польщі та Російської Федерації. У ході цих пошуків виявилося, що найважливіші польські документи, що стосуються Голодомору, знаходяться нині у фондах трьох інституцій: в Архіві Нових Актів і Центральному Військовому Архіві у Варшаві, а також у Російському Державному Військовому Архіві в Москві. У цьому останньому зберігаються особливо цінні матеріали — величезний масив передвоєнних актів польської «двійки», а отже, головного управління розвідки. Для публікації я врешті вибрав 236 документів. Поміж них переважають рапорти польських консулатів у Києві та Харкові, доповнені певною кількістю документів, що їх підготували співробітники посольства в Москві. Другу велику групу матеріалів становлять рапорти і донесення розвідки з України, спрямовані до Відділу ІІ SG.

Тому хронологічні рамки ширші, ніж цезури, традиційні для праць про Великий Голод. Я зробив це свідомо: щоби через призму польських документів представити також генезу й наслідки Голодомору. Недаремно том відкриває документ із середини 1931 року, що підсумовує політику українізації та передбачає її провал, а завершує том документ, який стосується страти в грудні 1934 року групи відомих українських діячів. Ця подія в символічний спосіб завершувала перший період політичних репресій, що були запущені в дію в пік Голодомору в 1933 році. Нещасні випадки при кінці 1934 року становили водночас прелюдію Великої Чистки, котра невдовзі мала розпочати новий період переслідувань — цього разу загальносоюзного масштабу.

У рапортах із СРСР, особливо з України, знаходимо багато даних про акції «розкулачування» та примусову колективізацію. Багато місця займали донесення про репресії. доповідали й про розмаїті прояви селянського спротиву новій аграрній політиці: від пасивного опору й саботування розпоряджень влади, через акти індивідуального терору, жертвою яких падали сільські «активісти», до організування регулярних повстанських загонів, що встрявали в сутички із силами ГПУ й армією. Вже на зламі 1929 та 1930 років польським дипломатам було очевидно, що в європейській частині СРСР вогнища найзапеклішого опору розташовані в Україні й на Північному Кавказі, де чисельно замешкували етнічні  українці.

Уже в квітні-травні 1932 року польські дипломати не мали сумнівів щодо оцінки ситуації. «Із кожним днем, — рапортував Генрик Янковський із Києва, — я отримую щораз більше повідомлень про голод на Правобережжі, особливо відчутний у провінції. За останніми донесеннями, в таких містечках, як Вінниця, Умань, майже щодня можна зафіксувати випадки забирання з вулиці людей, що падають від ослаблення і виснаження. Іще гіршою має виглядати ситуація в селі, де [...] розбої та вбивства на тлі голоду є на порядку денному». Янковський інформував, що брак харчів стосується вже не лишень індивідуальних господарств, «які віддавна харчуються лушпинням із картоплі, жолудями тощо», але й колгоспів.

Однак навесні 1932 року голод мав виявитися тільки прелюдією трагедії. Влітку й навесні цього року польські спостерігачі з дедалі більшим подивом і жахом рапортували про чергові елементи кампанії, яку здійснювала совєтська влада проти українського села. Цікаво, що польські дипломати одразу звернули увагу на зловісну роль, яку в цій кампанії відіграли двоє посланців Москви: В'ячеслав Молотов і Лазар Каганович.

Польські документи дають безсумнівно дуже яскравий образ наростання — місяць за місяцем, тиждень за тижнем — страхітливого голоду в Україні. Не залишаючи при цьому сумніву, що йдеться про голод, викликаний у цілковито штучний спосіб.

Кульмінація нещастя голоду настала в голодну пору в 1933 році. З цього періоду збереглося декілька особливо драматичних донесень  розвідки.

Важливою інформацією, яку містять дипломатичні рапорти, є вірогідна кількість жертв Великого Голоду. Польські спостерігачі одностайно оцінили її щонайменше в п'ять мільйонів. Подорожуючи Україною, вони бачили знелюднені села, а то й цілі райони. Совєтська влада переселяла туди нових поселенців — росіян, білорусів та євреїв. Польський консул у Києві, котрий у серпні 1933 року їздив по Україні машиною, писав: «Бездоріжжя з бідними селами становлять дуже понурий образ, цілими кілометрами простягається пар, засіяні поля повні бур'янів, а кількість рук, щоби зібрати навіть цей посередній урожай, мінімальна. У декількох селах, проїжджаючи, я запитував дорогу, а населення відповідало, що вони тут не знають доріг, що їх сюди прислали й поселили в хатах, чиї власники повмирали, й змусили працювати».

Цікаво, що про причини української катастрофи польські дипломати, вочевидь, не мали однозначної думки. Консул у Києві писав про «помилки» совєтської влади та про невдалий «експеримент» — відтак покладаючи вину на доктринерство аграрної політики. До інших висновків мусили приводити спостереження Каршо-Шєдлєвського, керівника польського представництва в Харкові. Він зауважив, що нещастя голоду заторкнуло простір із точно визначеними межами, що було складно пояснити інакше, ніж навмисною діяльністю влади: «цей стан не стосується півдня Росії як такого, але саме України, тоді як перетнувши північний кордон УРСР, образ вже радикально змінюється. У Центральній Чорноземній Провінції, яка з погляду кліматичного й господарчого мало чим відрізняється від України, стан селянства незрівнянно кращий. Це свідчить про те, що господарча політика центрального уряду в стосунку до України була значно більше нещадна й грабіжницька, ніж до сусідніх провінцій РФСРС, за винятком лишень Північного Кавказу». Каршо-Шєдлєвський сформулював цю тезу на підставі спостережень, здійснених під час подорожі з Харкова до Москви. «Найбільше в усій подорожі, — писав він, — мене вразила різниця вигляду села й половини України порівняно із сусідньою Ц.Ч.О. (Центральною Чорноземною Областю), а навіть із неврожайними околицями Москви. Українські села перебувають в очевидному занепаді, від них віє пусткою, полишенням і злиднями, халупи напіврозвалені, часто з позриваними дахами, ніде не видно нових господ, діти й старі нагадують скелети, ніде не видно живого майна. [...] Одразу по тому ми побували в Ц.Ч.О. (переважно в околицях Курська й Орла), і я мав враження, що переїхав із країни рад до західної  Європи».

Польські спостерігачі усвідомлювали, що продовольча криза є загальносоюзним явищем і що вона в різних регіонах СРСР, не лише в Україні, набула вигляду формального голоду. лише на території УРСР і Північного Кавказу голод досягнув розмірів катаклізму, що загрожував біологічним винищенням цілих суспільних груп.

На завершення варто додати, що величезна група польських документів стосується не тільки розправи совєтської влади з українським селянством, але також і кампанії, розв'язаної 1933 року проти української інтелігенції. Відтак маємо доступ до десятків рапортів, що стосуються провалу курсу українізації, чергових чисток у КП(б)У, «походу на галичан», погрому українських наукових і просвітницьких інституцій, переслідувань інтелігенції, чергових вивезень і арештів, врешті — прогресуючої рерусифікації публічного життя в Україні. Треба наголосити, що польські оглядачі — звісна річ, не знаючи куліс рішень, що опускалися в Кремлі, — були глибоко переконані в пов'язаності обох явищ: удару більшовиків одночасно по українському селу та національно свідомих елементах у містах, що пов'язували із загальною зміною курсу національної політики. На думку польських дипломатів, зміни, що відбувалися в Україні, були тісно пов'язані з новим етапом, у який увійшов Совєтський Союз — етапом побудови імперії, значною мірою базованої на національному російському  компоненті.

Книжку Яна Яцека Бруського «Голодомор 1932—1933. Великий голод в Україні в документах польської дипломатії та розвідки» (польською мовою) можна купити у київській книгарні  «Є».

Додати відгук

Spam protection by WP Captcha-Free

Читай
Книгарня рекомендує
ТОП
Розгорнути
Мережа книгарень «Є»