Приходь
Календар
Грудень 2016
П В С Ч П С Н
 1234
567891011
12131415161718
19202122232425
262728293031 
Спілкуйся
Опитування

Мій улюблений формат заходів у Книгарнях "Є"

Дивитися результати

Завантаження ... Завантаження ...

Галина Пагутяк: Апологія фантастики

«Міфологічний» вступ
Можна виділити щонайменше два міфи про фантастику, які побутують в українському суспільстві. Перший —  цей жанр майже не розвивається. Другий, фантастика нині не популярна, не має прихильників і безперспективна. Обізнаний читач думає зовсім протилежне. Він знає, на якому сайті, в якій електронній бібліотеці можна почитати твори сучасних фантастів і класику цього жанру. Ми опинились в абсурдній ситуації, коли є попит, є пропозиція, але їх уперто намагаються не помічати, зіштовхуючи українського читача в кращому разі в обійми російської та перекладної фантастики. Є ще міф про те, буцімто фантастика — взагалі не література і перебуває  на сходинці  нижче навіть від «рожевих» жіночих романів та детективів.

У світовій літературі наукова фантастика нині переживає кризу, але це ненадовго. Як влучно зауважив Террі Пратчетт, у більшості сучасних фантастів на горищі засхований Толкієн. Із ним вони почуваються не так самотньо. Але це їх, звичайно, не виправдовує.

Я понишпорила по сайтах, почитала те, що пишуть на форумах, прислухалася до своїх читацьких бажань, і зрозуміла, що мені треба також приєднатися до тих, хто волає в пустелі, тобто на форумах. І почну я з похвали фантастиці.

Похвала фантастиці
Ти можеш подорожувати в майбутнє чи в минуле, літати на інші планети, вигадувати нові машини, навіть створювати цілі світи і керувати ними – жоден інший жанр літератури не піднімає нас так над буденністю, як фантастика. Бо фантастика – це реалізація одного з найпотужніших інстинктів – пізнання. У дитинстві я накидалася на кожну фантастичну книжку, яка тільки  траплялася мені до рук, і трохи вгамувала свій голод аж в університеті. І ось тепер зрозуміла знову, як мені всі ці роки не вистачало того несамовитого читання, що навертає людину до зоряного неба, до безконечності світів і просто дарує втіху. Фантастика може бути поганою лише тоді, коли вона не… фантастика.

Нещодавно я познайомилась з одним чоловіком, який має солідний бізнес, і він зізнався, що вже 30 років скуповує фантастику, де тільки може, а тепер придбав собі пристрій для читання і може зберігати купу всього з Інтернету. Бо фантастики в Інтернеті зараз надзвичайно багато, як і дуже багато людей, які її пишуть,  часто не мають змоги опублікувати в паперовому варіанті свої твори.
Мій приятель із Москви, художник і письменник Ілля Бек, із яким ми написали разом роман-онлайн у стилі Хічкока, так само занурений по самі вуха у фантастику й підбирає все, що можна знайти на розкладках та розпродажах: зачитані книжки на газетному папері 1990-х років. Він нагадує мені Кілгора Траута з «Бойні номер 5» Воннегута своєю відданістю фантастиці. Ось що він написав: «В Інтернеті книги зберігаються безмежно довго. Мандрують із сервера на сервер, як у давнину, коли книги перевозили на спині верблюда з одного міста до іншого.

Мине час — і з’являться комп’ютерні археологи, порпаючись у віртуальній пилюці, вони відшукають і відновлять старовинні файли, котрим тисячі років» http://text-context.org.ua/articles/151.html

Фантастика єднає всіх людей на планеті, нагадуючи їм, що коли вони раптом зустрінуться в космосі, то їх зблизить те, що вони земляни. Такий собі планетарний патріотизм. Те саме стосується людей, які люблять читати фантастику, відчувають її смак, і поважають тих, хто має уяву. Від уяви до відкриттів – один крок. Великі винахідники й мандрівники  в дитинстві любили читати фантастику й вона вплинула на їхній вибір у житті.

Віра важливіша за знання, скільки б нам не казали, що вічний двигун і машина часу неможливі, багато хто вірить, що вони МОЖЛИВІ. І я також вірю. Тому почуваю себе щасливішою, ніж люди, які вірять політикам чи економістам. Той, хто пише фантастику, ще щасливіший, бо все це він може створити сам: нові винаходи, нові світи, переписати історію. Звичайна література не зазирає в майбутнє, не прогнозує.

Для того, щоб з’явився цей жанр, людству потрібно було пройти довгий шлях. У часи Середньовіччя  єдиним жанром фантастики були видіння, а про  наукову фантастику можна говорити лише починаючи з часів Просвітництва. Коли виникли для неї передумови: наука й філософія вийшли з-під контролю релігії. Світ перестав бути пласким і обмеженим. Імануїл Кант дає визначення людини: «Людина – це істота, яка змінює світ здебільшого силою власної уяви». Але уява працює лише тоді, коли людина здатна мислити незалежно, а це не так просто: або людині забороняють мислити незалежно, або її просто цьому не вчать.Та й, зрештою, не вчили ніколи.
Люди, які читають чи пишуть   фантастику, мають неординарний погляд на світ. Немає книжкового братства, яке б об’єднувало читачів більше, ніж фантастика, очевидно, тому, що цей жанр завжди викликав підозру і в тоталітарних суспільствах, і в занадто прагматичних. Люди, які пишуть фантастику, уважно стежать за змінами, що відбуваються у Всесвіті, й менше, ніж інші письменники, інфіковані егоїзмом як спокусою розповідати лише про себе.

Дещо про кризу жанру
У 1970-і роки ми уявляли собі ХХІ століття не таким, яким воно є нині. Не тому, що нам вбивали в мізки міф про комунізм, при якому не буде грошей, праця знайдеться кожному до душі, і буде багато вільного часу, щоб розвивати себе як особистість. Людина, подолавши земне тяжіння,  радикально змінить своє ставлення до життя, як життя у клітці. Бо у  те, що наука й технічний прогрес здатні ошляхетнити людину, сумнівались ще у ХVІІІ столітті. Наука і техніка – це лише інструменти пізнання, не більше.Однак оновлена людина так і не з’явилась. У старі міхи було налито нове вино.

А відтак реакцією на розчарування новим тисячоліттям стала криза фантастики, пов’язаної з науковими досягненнями і польотами в космос, а також розчарування  і в самій людині, яка не лише не стала досконалішою, а ще більш приземленою з настанням Ери Електронних Грошей, Ери Споживачів, Ери Тероризму… Антиутопія стала банальною реальністю, утопія – насмішкою, а картини загибелі світу – надто реалістичними. Людство дедалі більше нагадує павуків у банці, які гризуться між собою, бо нічого їсти. Тому звернення до фентезі, паралельних світів більш зрозуміле, ніж подорож на машині часу в майбутнє чи минуле, бо там усе таке саме, якщо не гірше. Тому й останній мандрівник у часі харківський письменник Юрій Діхтяр пише сатиричну епопею «Бродяги хроноленду» в стилі треш-панку, де машина часу нічого крім неприємностей не приносить. http://www.proza.ru/2010/01/03/197  Отже, можна писати і про машину часу, і про космічні подорожі, але підгрунтям для них стає не кантіанство, не прагматизм і навіть не неотомізм, а модна постмодерна філософія, що є служницею бізнесу, а відтак усе, що називає себе постмодерном, потужно рекламується. Натомість фантастика в стилі техно-панк має серйозного суперника в надмірно роздутому фентезі про Гаррі Поттера.

І тут  втручається… церква. Можна просто посміятися зі звинувачень у сатанізмі, а можна спробувати поміркувати над самим фактом втручання. Позиції релігії нині загалом слабкі, бо відколи, як зауважив Альберт Швейцер, філософія віддала релігії питання моралі, як і інші суспільні науки та мистецтво, це зашкодило їм усім. Формальна релігійність без практичної – лише оболонка. Мені розповідали, як у прямий ефір літературних передач часто заходить певна духовна особа і починає звинувачувати в сатанізмі всіх тих авторів, які пишуть про відьом, ельфів, чарівників, виказуючи зворушливу турботу про душі читачів. Уявімо собі новітню інквізицію, яка палить книги, вилучає оргтехніку, переслідує авторів, одне слово, робить усе те, чим займається теперішня влада, тільки з інших причин. Але якщо в довгу ніч інквізиції фантастики просто не існувало в літературі, то тепер будь-які переслідування  привертають увагу й приносять гроші. Кожен автор фентезі сподівається, що на нього накинуться релігійні фанати і наклади його творів злетять ло небес. Ось у чому парадокс нашого часу. Тому фентезі британської закваски і закваски національної бродять у письменницьких головах аж до очманіння. Фантастика завжди продавалась успішно, однак надмірний успіх  псує й призводить до зниження вимог до якості творчого продукту. А відтак  криза фантастики – це криза всієї культури. Не забуваймо, що є елітарна фантастика, як і елітарна література, хоча й за неї не дають Нобелівської премії. Наприклад, Станіслав Лем, Бредбері чи майже невідома в Україні Сьюзен Кларк, яка десять років писала свій роман «Містер Стрендж і містер Норрел» і  не збирається писати продовження. Навіть заради грошей, хоча якраз проти засилля грошей церква не воює, так само, як і проти тих, хто знищує творіння Боже і перетворює  планету Земля на пекло.

Прогнози й перестороги
Чого прагнуть автори фантастичних книг у кожному куточку світу? Щоб книги, написані ними різними мовами, об’єднували людей у їхніх найсміливіших мріях. Можливо, фантастику слід узагалі писати універсальною, штучною мовою? Це трохи нагадує сучасний кіберпанк. Будувати таку собі поствавилонську вежу, яка б вивела нарешті цей жанр із маргінесу літератури. Більшості письменників навряд чи буде до вподоби така ідея. Однак мені здається, що  дракони, які пасуться на карпатських полонинах чи в херсонських степах, як і мольфари, козаки в поєднанні з атрибутами космічної ери виглядають не надто природно. Колись над цією еклектикою добряче посміявся Кліффорд Саймак у романі «Заповідник гоблінів». Якісний роман у жанрі крипто-історії чи альтернативної історії більше привабить українського читача. Або соціальна фантастика зі впізнаваними реаліями сьогодення. Вміння будувати сюжет, талант, досконале володіння мовою мають поєднуватися з ерудицією – хіба ні? Врешті, можна писати удвох, коли всі ці дари не зосереджені в одній особі.

Я б назвала ще один недолік української фантастики: сентиментальність і пишномовність. Стерильно красиві позитивні герої з давньослов’янськими іменами, богатирі, характерники — весь цей романтичний кіч, що начебто порушує «вічні питання добра і зла». До речі, це вада також і російської фантастики, але в нас, принаймні, немає партійної вказівки виявляти костюмований патріотизм у найбільш космополітичному жанрі. Фантастика – не казка, не міф, а цілком інший спосіб перетворення дійсності, який розширює межі свідомості. Чого варте хіба припущення Станіслава Лема, що наш Всесвіт – це палімпсест минулих всесвітів.

Полиці в книжкових супермаркетах забиті жахливо оформленими книгами в жанрі фантастики, обкладинка яких відлякує культурного читача: оголені дівки, зубаті монстри, голівудські красунчики з біцепсами, що виросли від біостимуляторів. Незручно брати таку книжку навіть до рук, а раптом побачить хтось із знайомих. Він ще зрозуміє, якщо тобі забагнеться розважитися пригодами «міліціонера Васі», але захоплюватися книжками для підлітків у стилі коміксів – це вже поганий тон. Очевидно, подібне оформлення розраховане саме на підлітків. Утім, української фантастики на цих полицях ви не знайдете, але знайдете чимало авторів, які мешкають в Україні, а пишуть російською і видають свої книжки в Росії. Або тих, хто колись писали російською, а тепер українською, хоча буває й навпаки. Залежно, як склалася їхня доля. І вони хотіли б, щоб їх вважали українськими фантастами.

Недаремно письменник Тимур Литовченко розділяє  поняття «україномовна фантастика» і « фантастика в Україні». Я б додала «російськомовна фантастика в Україні», так буде зрозуміліше — бо ні польською, ні угорською фантастики у нас наразі немає. А оскільки видати її мовою оригіналу ніхто в Україні не береться, як і перекладати, то її видають в Росії, де зазвичай не пишуть, що автор український письменник, а просто живе в Україні. Мало хто живе в Україні. У такому разі, погодьтеся, це не українська фантастика. Місце написання не суттєве, навіть мова. Важливо, як себе позиціонує письменник, виходячи з книгою до іноземного читача: повне зречення свого коріння чи промоція національного. І мені прикро за цих людей, бо погана людина не буде писати фантастику, і якби в неї була змога видатися в Україні в оригіналі, чи в перекладі, вона б зробила це із задоволенням. Отже, справа лище у видавцях. Якби кожне велике видавництво мало за честь видати у рік бодай по три книжки сучасних українських фантастів, не кажучи вже про серію, то культурних біженців стало б значно менше.

Найбільше шкода творчу молодь, а не тих авторів, які  уже мають книги і входять до творчих об’єднань, які роздають між собою звання найкращих фантастів Європи. Не слід їх за це засуджувати в країні, де нікому видавати фантастичну літературу, де рукопис з грифом науково-фантастичний роман  не візьме жодне з великих видавництв, де, фактично, цей жанр став ізгоєм. Колись тільки «Зелений пес» започаткував серію фантастики, але згодом припинив чомусь видавати. Зрештою,  не чомусь: потрібні великі кошти. Невідомих авторів не видаватиме ніхто, хоч ті можуть виявитися дуже талановитими. Але, як відомо, самі видавці не лише не читають, а й не шукають цікавих рукописів, більшість із них узагалі не вміє рекламувати книги, збиваючи капітал на якійсь одній розкрученій книзі чи авторському самопіарі.

Чи не тому теперішні діти воліють бути кілерами і путанами, а не космонавтами і винахідниками? Бо романтизація цих професій  значною мірою викликана вбогими серіалами та таким самим убогим чтивом, яким заповнений ментальний простір дорослих читачів.
Тому Тимур Литовченко й має рацію, коли вважає основною причиною занепаду нашої фантастики страх перед майбутнім. Кожен знає, де коріння майбутнього.

Замість післямови
А давайте самі проведемо моніторинг фантастичного жанру в Україні, вирушивши у подорож по Інтернету та книгарнях. Яких жанрів фантастики бракує, які найбільш поширені, попит і пропозицію. Адреси електронних бібліотек, рейтинг улюблених авторів. Кожен може зробити таке дослідження. Або порівняти Україну з іншою країною в плані розвитку фантастики.Наприклад, Україну і Польщу. Кількість сайтів і кількість книг. Це було б цікаво й корисно. Й несподівано, бо критики у нас частіше полюють за іменами, аніж за книгами.

?http://litakcent.com/2011/02/22/apolohija-fantastyky.html

Один відгук

  1. Ольга

    Дякую за гарну статтю! Дійсно, зараз книжковий ринок рясніє навалою низькосортної фантастики. Як любитель цього жанру ще зі шкільної парти, можу підтвердити — дістати гарну наукову фантастику зараз дуже проблематично, тому що нам пропонують переважно усяку фантпопсу. Так шкода, що перевелись таланти подібні К.Буличову, У.лГуїн, Р.Желязни... А може, й не перевелись, а просто переродились у творців легкого чтива, яке не рясніє ні колоритними світами, ні науковими досягненнями, ні високоморальними героями, ні суперовими фантприпущеннями.

Додати відгук

Spam protection by WP Captcha-Free

Читай
Книгарня рекомендує
ТОП
Розгорнути
Мережа книгарень «Є»