Приходь
Календар
Грудень 2016
П В С Ч П С Н
 1234
567891011
12131415161718
19202122232425
262728293031 
Спілкуйся
Опитування

Мій улюблений формат заходів у Книгарнях "Є"

Дивитися результати

Завантаження ... Завантаження ...

«451 за Фаренгейтом»: книжка проти влади

Є твори, які варто читати, щоб зрозуміти: наша ситуація в історії ще не критична, але якщо політики стануть безконтрольними, все може бути значно гірше

Кожна людина, незалежно від обраного нею фаху та способу заробляння грошей, прагне вважати себе культурною. Це стосується не лише побутових речей штибу не плюй на асфальт/поступайся місцем, а й освітнього рівня, що зразу стає видимий у світській бесіді. Вікторіанський джентльмен мав уміти цікаво говорити про політику й коней: інші теми вважали недостойними. Схоже й нині: можна обговорювати рецепти смаження барбекю, проте культурною розмова стає, щойно ми апелюємо до прочитаних книжок. Власне, до визнаних – без яких нашу інтелектуальну підготовку вважатимуть неповною.

Вітчизняні освітні програми, що парадоксально, включають аж ніяк не всі вартісні з погляду цивілізованого світу літературні джерела. Там дотепер багато зразків письменства, позначених радянським соціальним сентиментом чи нав’язливим шароварним патріотизмом. А знакові тексти потрактовано часто неглибоко й нецікаво. Нова рубрика Тижня пропонуватиме глибші тлумачення значущих для світової культури творів. Говоритимемо також про кіно, театр, мистецтво та музику. В нашому сьогоденні починати, вочевидь, варто з художніх видань, важливих не лише культурно, а й політично. Отже: «451 за Фаренгейтом» – читати обов’язково!

Ґай Монтеґ, головний персонаж роману, живе у світі, де майже зникли емоції. Немає страху, але так само й азарту; немає ревнощів, але так само й кохання. Йдучи назустріч побажанням громадян, влада назавжди убезпечила їх від ризику будь-що переживати. Зробили це просто: знищили всі книжки й залишили тільки телевізійні серіали та шоу. Більшості цього вистачає, ба навіть плазми у світі фантаста куди кращі, ніж у нашому, – кожен може дозволити собі мати кімнату з гігантськими екранами замість стін. 4D-ефект – повна присутність. Це те, до чого ми рухаємося. Чи не так?

Людьми, котрі розучилися читати, а отже, й думати, керувати легше. Черговий усміхнений президент звертається до жителів країни з гігантських екранів. Його точно оберуть надалі (або іншого, кого запропонує телевізор). Головне, щоб люди залишалися спокійними, були впевнені у своєму завтра, щоб їх нічого не хвилювало. Дивно, але Монтеґу в цьому ідеально стабільному світі незатишно. Наростання тривоги й самотності прописано в першій частині книжки надзвичайно майстерно – жодна екранізація враження передати не зможе. Герой має сім’ю, але від духовної ізольованості це не рятує.

А здавалося б, персонаж має тішитися життям. Працює на державу, і в нього неабияка робота, дістати таку не всім щастить: Монтеґ – пожежник, він спалює книжки. Температура, винесена в заголовок роману, це градус, на якому займається папір, на якому зникають усі сумніви. Шеф відділку пожежників виголошує цілу промову, в якій популярно пояснює, як зробити всіх людей щасливими і чому багато думати, шкодить. Знаєте, схоже, його думки поділяють у наших міністерствах освіти й культури.

Врешті, сюжет стає майже пригодницьким: підпілля, котре намагається вберегти книжки, рейди та облави пожежників, таємні агенти, втечі й переслідування. Кіборгічний пес-убивця, що знаходить жертву за її біологічними параметрами (здається, незабаром усіх нас ощасливлять паспортами, котрі їх містять). Структура жанру, а ми маємо справу з антиутопією, традиційна: у щасливому, на перший погляд, світі з’являється людина із сумнівами. Найчастіше на такий дисидентський шлях чоловіка штовхає жінка. А далі влада, що створила «ідеальне середовище», намагається повстанців знищити. Чоловік зазвичай зраджує справу. Жінка здебільшого гине… Маємо подібне у класичних «Ми» росіянина Євґєнія Замятіна та «1984» британця Джорджа Орвелла. В цьому романі, як і у відомій антиутопії Олдоса Гакслі «Дивний новий світ», сюжет дещо відхиляється від схеми.

Рей Бредбері свідомий того, що пише в епоху, коли просвітницький проект поширення знання вже зазнав краху. «451 за Фаренгейтом» з’явився в 1953 році, коли США та СРСР мали на озброєнні не лише ядерні, а й водневі боєголовки, а холодна війна набирала обертів. Страх перед повним знищенням цивілізації спонукав громадян навіть у демократичних країнах добровільно змиритися з наступом реакції, втратою частини свобод, переслідуваннями політичних опонентів. Після двох жахливих воєн першої половини століття ніхто не має сумніву щодо можливості третьої, цього разу – останньої. Інституції влади, котрі гарантують безпеку в обмін на широкі повноваження втручатися в життя й права особистості, заживають чимдалі більшого авторитету. Демократію щодень частіше іменують анархією, котра загрожує розпадом і хаосом. Ліберальний проект, доти вже повністю згорнутий в СРСР, починає давати тріщини й у вільному світі (нагадаємо, що роман Орвелла з’являється друком у той-таки період – за чотири роки до твору Бредбері).

Для самого автора «451 за Фаренгейтом», як і для інших антиутопістів, починаючи від Джонатана Свіфта (його третьої частини «Мандрів Ґуллівера»), книжка, безперечно, є найпромовистішим символом інакодумства та свободи вислову. Це буквально перепустка в карнавальний світ без правил та приписів, царину пристрастей духу і тіла також. Недаремно поряд із високою літературою та письмом узагалі – влада в більшості романів-антиутопій обмежує і контролює сексуальну сферу життя персонажів. Утім, у Бредбері дія інституцій примусу більш витончена: якщо руйнівне для законів та ієрархій прагнення людини до нескутого задоволення неможливо знищити, його варто регламентувати – підмінити чимось примітивнішим і, на перший погляд, ефектнішим. Так у сучасному нам суспільстві масова індустрія задоволень відтісняє складніші форми побутування культури. У Бредбері насолоду від читання літературних творів замінюють їх спаленням. Влада буквально санкціонує оргії руйнації: пожежники від імені громадян спрямовують вогнемети на стоси «небезпечних» видань, а переслідування й страту незгодних транслюють у прямому ефірі. Так, на думку сучасного нам словенського культуролога Славоя Жижека, формується основа солідарності повоєнних суспільств – причетність до спільного непристойного/злочинного задоволення. Спалення книжок як вмістилищ традиції/культури тоді постає для громадян звільненням від спадку минулого, проте насправді лише розчищає шлях прагненням владних інституцій до суворішого контролю.

Роман Бредбері суттєво вплинув на пізнішу літературу кіберпанку. Його антиутопія спричинила масштабний резонанс і дотепер залишається зразком алегоричної політичної критики, надихаючи послідовників, як-от Майкла Мура з його фільмом «Фаренгейт 9/11». Водночас оригінальний текст зберігає свою актуальність і не втратить її, доки слова «книжка», «бібліотека», «поезія» матимуть вагу в нашому світі.

 

Автор: Ростислав Семків

Джерело: Тиждень

2 відгуків

  1. Юлія

    Чудова книга. всім раджу. читається швидко і легко, але надовго залишається в пам'яті

  2. Мокій

    Як я вас розумію Юля. Це просто чудовий зразок сучасної просвітницької літератури

Додати відгук

Spam protection by WP Captcha-Free

Читай
Книгарня рекомендує
ТОП
Розгорнути
Мережа книгарень «Є»